Хто володіє інформацією, той володіє світом!

№1 » №2 » №3 » №4 » №5 » №6 » №7 » №8 » №9 » №10 » №11 » №12 » №13 » №14 » №15 » №16 » №17 » №18 »
№19 » №20 » №21 » №22 » №23 » №24 » №25 » №26

№12 (391)

28 січня 2012 р.

Новини Трускавця та регіону

Секретар міської ради подав у відставку

Незважаючи на те, що «Нафтовик Борислава» поспішив головною подією січня в Бориславі назвати відкриття дитячого відділення міської лікарні, в місті нафтовиків сталася подія, яка теж може претендувати на статус «події № 1». Цього тижня подав у відставку, тобто, написав заяву на добровільне складення повноважень секретар Бориславської міської ради Ігор Романович Яворський. Молодий за віком, але надзвичайно здібний організатор, професіонал та сумлінний депутат, а також людина з високими моральними якостями, пан Ігор Яворський зміг просто ідеально організувати роботу депутатських комісій, в зв’язку з чим багато питань, які «зависали» роками, зокрема земельні, бориславська влада змогла зрушити з місця. На сесії БМР міський голова Борислава Володимир Фірман щиро подякував секретарю міськради за пророблену роботу і навіть пустив сльозу, адже невідомо, чи зможе наступник пан Яворського на цій посаді працювати в такому ж темпі, руслі та з такою енергією та завзяттям. Сесія змушена була прийняти відставку секретаря ради (34 голосами з 35 присутніх в сесійній залі).

Обиратимуть нового секретаря міської ради в Бориславі вже наступного тижня, інформує наше джерело. Є вже два кандидати на цю посаду, яка залишиться, згідно прогнозів, за «Фронтом змін», партією, котра має абсолютну більшість в БМР.

Натомість пан Ігор Яворський залишається депутатом міськради. Він переходить на престижну роботу в одну з потужних комерційних структур у м. Львові, де є набагато більше можливостей для кар’єрного росту та фінансового успіху. «Трускавецький вісник» щиро дякує екс-секретарю БМР Ігорю Яворському за плідну співпрацю та щиро бажає йому успіхів на новій посаді.

Місцеві політики в телеефірі

«Трускавецький вісник» вже інформував про відновлення роботи дрогобицького телеканалу «АЛСЕТ». Вчора, 27 січня, вийшов прямий ефір з міським головою Трускавця Русланом Козиром, в якому мер розповів про позитивні зрушення на курорті та відповів на заздалегідь підготовлені його прихильниками запитання (проблема бродячих собак, котрі кусають людей, водопостачання, котре не є аж таким актуальним, встановлення поштових скриньок, ситуація з «Лісовою піснею», ремонт вулиці Роксолани). Тішить те, що людей зовсім не хвилює постійний ріст тарифів у Трускавці. Вів передачу товариш міського голови, офіцер та депутат ТМР Ігор Пілько, котрий прокоментував ставлення мешканців міста до дій влади як «оптимістичне». Причиною цього було голосування в прямому ефірі на тему «Як ви оцінюєте діяльність влади в Трускавці?», результати якого різко накручувалися в кінці передачі і на момент її завершення становили 119 (задовільно) проти 102 (незадовільно). Ігор Пілько проанонсував, що наступні зустрічі в прямому ефірі «АЛСЕТ»у теж будуть цікавими.

А тим часом цього тижня в програмі «Хто тут живе?» на телеканалі ЗІК розповідалося про двох заступників голови ЛОДА – Богдана Матолича та Володимира Губицького. Під час програми було проанонсовано, що ЗІК покаже матеріали і по сьогоднішньому та попередньому міських головах Трускавця. Нагадаємо, що минулого року вже вийшла в ефір програма «Хто тут живе?», присвячена меру Дрогобича Олексію Радзієвському, де його захисником виступала п. Віра Байса.

Намагання знищити свободу слова в Інтернеті

Редакція Незалежного Інтернет-видання «Трускавецький вісник» висловлює свою підтримку учасникам акцій протесту проти ухвали ACTA, котру лобіюють в Республіці Польща ті, хто хоче обмежити свободу слова в Інтернеті. Не дивно, якби такі речі коїлися тоталітарними режимами в Білорусі, Китаї чи Північній Кореї, можна було б очікувати чогось подібного в Росії чи Україні, проте позиція польського уряду на чолі з Дональдом Туском є явним заграванням з масонерією, котра, на жаль, піднімає голову і на теренах Дрогобиччини. Масони – один з головних ворогів Христової Церкви, не потрібно забувати про це.

А будь-яке намагання обмежити свободу слова під яким би то не було виглядом, повинно каратися не лише громадським осудом, але і кримінально.

Також редакція «Трускавецького вісника» висловлює свою підтримку редакції газети «Експрес» в зв’язку з нещодавніми подіями. Саме незалежна преса є сьогодні виразником демократичних ідей українського суспільства і будь-який тиск на ЗМІ можна трактувати як намагання знищити свободу слова в Україні. Не забуваймо головне гасло Майдану – «Свободу не спинити!»

Борислав спортивний та націоналістичний

Як інформує відділ внутрішньої політики Бориславської міської ради, у міжнародному турнірі з боксу «Україна – Польща», який відбувся 25 січня у м. Бориславі на базі місцевої ДЮСШ, збірна України перемогла збірну Республіки Польща з рахунком 24:15. Організаторами заходу виступили Управління з питань фізичної культури та спорту Львівської ОДА, Львівська обласна федерація спорту, Бориславська міська рада, Спортивно-оздоровче товариство «Гладіатор»; організатори присвятили захід 625-річчю Борислава. Всього відбулося 9 боїв. Серед українців переможцями стали бронзова призерка чемпіонату Європи Наталія Князь та чемпіонка Європи Галина Вороблевська, які народилися та виросли в Бориславі, а також Марія Богуцька (Івано-Франківськ), Вікторія Назарова (Одеса). У поєдинку між хлопцями переміг бориславчанин Павло Юськів. Дві бойові нічиї у поєдинках між чемпіонкою світу Вікторією Вірт, почесною громадянкою м. Борислава і польською боксеркою Ляурою Ґжиб і поєдинку між Інною Плотницькою і Вікторією Садей. Суддями турніру були суддя Міжнародної категорії Ігор Білецький (м. Львів), Заслужений тренер України Микола Хаджиогли (м. Миколаїв), суддя Міжнародної категорії АІБА, майстер спорту СРСР Олександр Бодня (м. Львів), суддя Національної категорії, майстер спорту СРСР Олександр Лубинець (м. Львів). Турнір розпочався з виконання гімнів Польщі та України. До вітального слова був запрошений міський голова Борислава Володимир Фірман, консул генерального консульства Республіки Польща у Львові Петр Матусяк, Почесний президент СОТ «Гладіатор», постійний та генеральний спонсор СОТ «Гладіатор» Юрій Флюнт, голова правління благодійного фонду «Громадські ініціативи» Ігор Васюник та інші. Переможці турніру були нагороджені медалями, грамотами та пам’ятними сувенірами.

А сьогодні, в суботу, 28 січня, в міському Палаці культури Борислава відбудеться урочиста академія з нагоди 99-річччя від дня народження головнокомандувача УПА, генерал-хорунжого Василя Кука (початок о 16.00). Окрім кінофільму про В. Кука присутні матимуть змогу поспілкуватися з донькою Президента Української Головної Визвольної Ради (УГВР) Кирила Осьмака Наталією Осьмак, котра проживає в Києві, а тепер перебуває на відпочинку в Моршині. Захід організовують відділ освіти БМР та Товариство політв’язнів та репресованих.

Співпраця влади та школи

26 січня голова Дрогобицької райдержадміністрації Михайло Сендак провів спільну нараду із сільськими, селищними головами та директорами шкіл району. Про це інформує відділ внутрішньої політики РДА. В нараді взяв участь голова районної ради Михайло Сікора. На порядку денному: про порядок надання дотації із сільських, селищних бюджетів районному бюджету для реалізації цільових програм в галузі освіти (програма “Питна вода”, облаштування внутрішніх туалетів); про підготовку мікропроектів місцевого розвитку; про погіршення кліматичних умов; про інвентаризацію захисних споруд. Голова райдержадміністрації звернув особливу увагу на погіршення кліматичних умов, у зв'язку з чим директорам шкіл необхідно тримати на контролі температурний режим у шкільних приміщеннях. Серед завдань, які поставив перед директорами Михайло Сендак - дисципліна у шкільних колективах і, у першу чергу, самодисципліна самих керівників, контроль за ефективним використанням енергоносіїв та постійна увага до якості дитячого харчування. "Керівника, який не дбатиме про довірену йому ділянку роботи, ми попросимо шукати собі іншу, менш відповідальну працю", - зауважив Михайло Сендак.

Очільник району наголосив на необхідності активної співпраці влади та школи на селі. Органи місцевого самоврядування повинні цікавитися життям школи, надавати посильну допомогу, адже тут навчаються та виховуються наші з вами діти - майбутнє держави.

Власна інформація

Вісті з Дрогобича

Дрогобич «Верховини» нікуди не віддасть, бо це візитівка міста – заява мера. У п’ятницю, 27 січня, увесь колектив Заслуженого Прикарпатського ансамблю пісні та танцю України «Верховина» прийшов на сесію міської ради, щоб попросити захисту у депутатів від обласного керівництва. Справа в тому, що Львівська облдержадміністрація, в оперативне керівництво якої в свій час було передано ансамбль, вимагає передачі його на обласний баланс разом із приміщенням. Колектив ансамблю насторожено сприйняв цю пропозицію, є побоювання, що спочатку зміна статусу, а відтак розформування цього творчого колективу. На захист ансамблю стала обласна організація «Фронту змін», звернення якої до депутатів міськради озвучив депутат Андрій Шевкенич, який є головою фракції «Фронту змін» у міській раді. Міський голова Олексій Радзієвський твердо заявив на сесії, що славний колектив «Верховини» є візитівкою Дрогобича, тому місто проти зміни його статусу. Депутати підтримали міського голову і питання передачі приміщення ансамблю на обласний баланс було знято з порядку денного. «Приміщення є власністю громади, а ансамбль залишається в цьому статусі, в якому він є досі», - підсумував міський голова. Нагадаємо, що Заслужений Прикарпатський ансамбль пісні та танцю України «Верховина» заснований при Дрогобицькій філармонії весною 1946 року. Створений ансамбль на основі Бойківської чоловічої капели, художнім керівником якої був Петро Ємець. Поступово була сформована танцювальна і оркестрова групи і прийнято на роботу декілька жінок-вокалісток. Спільна робота започаткувала ансамбль пісні та танцю, який свою назву отримав трохи пізніше. Сьогодні ансамбль "Верховина" - це професійний вокально-хореографічний колектив, що на протязі 60 років пропагує українське мистецтво, зокрема фольклор Прикарпаття. В складі ансамблю хорова, танцювальна та оркестрова групи. Своїм натхненним мистецтвом Заслужений Прикарпатський ансамбль пісні та танцю України "Верховина" оспівує красу рідного краю, дарує людям естетичну насолоду, робить свій внесок у національне відродження і розвиток музичної культури.

Дрогобицькі депутати підтримують газету «Експрес» і вимагають справедливого суду в справі видання. У п’ятницю, 27 січня, на 15 сесії Дрогобицької міської ради Юрій Яцків з тривогою говорив, що нависла реальна загроза над улюбленою газетою дрогобичан «Експрес». «Щоб редакцію не позбавили засновницьких документів на видання газети, ми маємо за це боротися», - наголосив народний обранець і запропонував від сесії міської ради звернутися до Апеляційного суду з проханням справедливо розглянути справу щодо «Експресу». На підтримку видання висловився міський голова Олексій Радзієвський, який, зокрема, сказав: «Щодо «Експресу» - сумніву нема: будемо захищати, підтримувати і допомагати нашій газеті». Депутати одноголосно підтримали звернення до Апеляційного суду, в якому вимагають справедливого суду у справі газети «Експрес».

ВАТ «НПК-«Галичина» може відновити роботу. Питання щодо закриття ВАТ «НПК-Галичина» ще остаточно не вирішено, - повідомив на нараді в Ратуші перший заступник Дрогобицького міського голови Олександр Коростельов. З його слів, подальша доля дрогобицького нафтопереробного підприємства вирішується на рівні Уряду. «Є велика ймовірність того, що завод запрацює», - каже посадовець. Заступник мера також сказав, що керівництво заводу 29 січня подало на скорочення 325 чол. Але це лише подані документи. По факту скорочується 140 чоловік з 1 300, які працюють на підприємстві. Нагадаємо: раніше повідомлялось, що нафтопереробне підприємство ВАТ «НПК-«Галичина» зупиняють на реконструкцію.

У Дрогобичі в мікрорайоні Млинки облаштують водозабірні пункти. У Дрогобичі відбулося засідання міської комісії з техногенно-екологічної безпеки, на якому обговорено питання водопостачання мікрорайону Млинки. Прийнято рішення, яким доручено КП «Управління капітального будівництва» розробити проект кошт документацію на облаштування 4 водозабірних пунктів в різних місцях мікрорайону Це будуть споруди, які на день відкриватимуть і люди зможуть прийти і отримати воду. Таким чином влада прагне хоч частково розв`язати проблему водопостачання мікрорайону. Нагадаємо, що Млинки – це колишнє приміська село, яке не мало водопроводу. Водопровідна мережа в останні роки тут майже збудована, але через відсутність каналізаційної мережі не може бути здана в експлуатацію, а отже і не подається вода до житлових будинків. Каналізування Млинок планується провести цього року коштом державного бюджету із співфінансуванням місцевого бюджету. Досі мешканці мікрорайону користувалися водою з криниць, які через минулої пересохли через відсутність опадів. Останнім часом воду до Млинок доставляють водовозками.

У Дрогобичі відбудеться круглий стіл про формування громадянського суспільства. У неділю, 29 січня, о 15 год. у Дрогобичі в читальному залі міської бібліотеки імені В. Чорновола за адресою м. Дрогобич, вул. Шевченка, 27 відбудеться круглий стіл на тему: Національний круглий стіл як черговий крок до формування громадянського суспільства, у якому візьме участь один з ідейних натхненників ініціативи «Перше грудня», Почесний громадянин міста, віце-ректор Українського Католицького університету у Львові Мирослав Маринович, - повідомляє кореспондент ДЗ з посиланням на голову Координаційної ради Блоку національно-демократичних сил Дрогобиччини Михайла Ваврина. До участі в круглому столі запрошено лідерів громадських організацій та політичних партій, депутатів обласної, міських та районних рад, керівників навчальних закладів, громадських діячів регіону. За дорученням ініціативної групи ведучим зустрічі буде професор, Почесний громадянин Дрогобича Омелян Вишневський.

Іван Тихий,
«Дрогобицьке земляцтво»

Роль місцевої преси у формуванні суспільної думки

(матеріали до виступу на заході з нагоди святкування десятиліття газети «Трускавецькурорт»)

Епоху, в якій ми живемо, можна сміливо назвати «інформаційною епохою». Ще ніколи людина не мала можливості доступу до такого величезного масиву інформації, як це є сьогодні. Особливо це помітно для нас, людей, котрі зростали в часи СРСР, читали виключно процензуровані газети, слухали колгоспник-брехунець та дивилися 2 – 3 телеканали. Тепер маємо сотні телеканалів, величезне розмаїття газет, безліч FM-радіостанцій, не кажучи вже про Інтернет. Саме завдяки інформації, яку отримуємо ззовні, ми формуємо свою думку про ті чи інші події, процеси, явища. Приклад витоку таємної інформації через сайт Вікілікс показує, що інформація в наш час – одна з головних цінностей поряд із життям, здоров’ям, багатством, владою. Сильні світу цього мусять рахуватися із засобами масової інформації, пригадаймо, що ще Наполеон говорив, що боїться однієї газети дужче, ніж сотні штиків. І те, що мас-медіа називають «четвертою владою», не є аж таким перебільшенням. Влада ЗМІ і полягає в тому, що ми формуємо громадську думку, будучи в фарватері розвитку суспільства.

Якщо говорити про місцеві чи регіональні ЗМІ, то саме вони є тою основою гігантської піраміди, яку називають «медіа». Чим потужніша інформаційна корпорація, тим більшою є її присутність саме на місцях, тим розгалуженішою є її структура. Бо хоча основні справи вирішуються в столиці та найбільших регіональних центрах держави (в Україні Львів, Донецьк, Харків тощо), та саме в провінції та глибинці відбувається багато процесів, які дозволяють робити аналіз настроїв всього суспільства. І те, як живе мале містечко чи якийсь регіон типу Дрогобиччини, можна визначити не завдяки столичним виданням чи передачі центрального телебачення, а саме завдяки місцевим ЗМІ.

Народне прислів’я говорить, що «своя сорочка ближче до тіла», тому інформація про те, що ж відбувається в сусідньому будинку чи на сусідній вулиці є часто більш цікавою для пересічного мешканця містечка, ніж повідомлення про повінь в Китаї чи землетрус на Гаїті. І тому хоча місцеві газети часто не мають такого презентабельного виду як провідні столичні видання, їхня роль у формуванні думки громадськості є далеко не останньою.

Щоб не бути голослівними, наведемо кілька прикладів.

1. Один із провідних українських політтехнологів Денис Богуш під час круглого столу на тему «Якість виборів як основа зміцнення демократії», який проходив в 2009 році в санаторії «Женева», наголосив на тому, що про події в Трускавці він довідується суто з двох трускавецьких видань. Багато осіб, хто раніше так чи інакше був пов’язаний з Трускавцем і цікавиться життям нашого міста-курорту, отримує інформацію про місто саме завдяки електронним версіям нашої місцевої преси. Таким чином, думка сторонньої людини про Трускавець та процеси в ньому формується на основі даних місцевої преси, що є свідченням впливу місцевих медіа на формування громадської думки.
2. Місцевий журналіст має набагато більше стартових можливостей розібратися в процесах, які відбуваються в місті, ніж «гастролери» з області чи столиці, навіть якщо вони попередньо і вивчали ситуацію. Журналіст місцевого видання проживає в цьому місті чи добирається на роботу до нього, користується комунальними послугами, ходить міськими дорогами, спілкується щодня з місцевими жителями, на собі відчуває всю діяльність чи бездіяльність місцевої влади. Часто він є виразником тих настроїв, які побутують в певному сегменті територіальної громади, він ці настрої озвучує через місцеву пресу, виявляючи свою позицію та впливаючи таким чином, хай навіть і несвідомо, на формування громадської думки. Якщо його позиція збігається з настроями більшості громадян, то вони стверджуються у тому, що були праві, якщо ж не збігається, то вони або пробують уявно чи реально дискутувати та захищати свою точку зору, або ж можуть навіть змінити власну точку зору під впливом аргументів журналіста.
3. Публікації в місцевій пресі, як провладній, так і опозиційній, є не тільки виразником настроїв громади, але і формуючим елементом цих настроїв. Якщо б так не було, то не було б сенсу власникам газет нести видатки на їхнє утримання. Підбір матеріалів для кожного номеру газети містить в собі певний елемент маніпуляції громадською думкою, що теж є способом її формування, хоча не надто етичним. Газета – це зброя, і навіть не холодна, а масового ураження. Тому так важливо зберігати мир на місцевому рівні, адже навіть поганий мир значно кращий, ніж добра війна.
4. Місцева преса визначає пріоритети громади шляхом постійного мусування одних тем та применшення значимості інших. Для прикладу, під час звіту міського голови Трускавця за 2011 рік, який мав місце 30 грудня 2011 року, абсолютна більшість питань, які лунали із залу, стосувалися саме тих тем, які найчастіше порушувалися в місцевій пресі. А це – ситуація з питним озером, тема скорочення маршруту «Дрогобич – Трускавець», діяльність депутатського корпусу, бродячі тварини, водопостачання холодне та гаряче та інші. І якщо трускавецькі видання з якихось причин оминули питання запланованого суттєвого зростання квартирної плати, то воно й не прозвучало під час вищезгаданого звіту, хоча його актуальність мешканці відчують вже найближчим часом.

Перелік прикладів можна було б продовжувати, та ми хочемо звернути увагу на інший важливий аспект формування громадської думки посередництвом місцевої преси. Це – демократизація територіальної спільноти та її розвиток. На прикладі Дрогобича, Трускавця, Борислава та Стебника спробуємо показати, як ці процеси відбуваються, хоча і в дещо спрощеному варіанті.

Отже, в Бориславі фактично відсутні опозиційні медіа, якщо не рахувати часопису «Тустань» та неперіодичних публікацій в регіональних виданнях. Таким чином «Нафтовик Борислава», БТБ, радіоредакція «Слово» інформують мешканців з позиції влади міста. Панування в інформаційному просторі міста напередодні місцевих виборів однієї політичної партії дало свій результат – від цієї політичної сили Борислав обрав не тільки міського голову, але і двох депутатів до обласної ради і абсолютну більшість депутатів до міської ради. Не маючи можливості проголошення незгоди з діями влади через опозиційну пресу, ті бориславці, які хочуть висловити свою активну позицію, змушені це робити майже виключно усним способом. Чи не тому кількість чуток у Бориславі є надзвичайно висока і на кожній прес-конференції бориславська влада піднімає тему чуток та спростовує їх. Тому демократизація Борислава – це не сучасний стан, а справа майбутнього.

Якщо взяти Стебник, то ситуація там ще гірша. І не тільки тому, що Стебник має погану репутацію депресивного містечка. Показником розвитку є й кількість видань на душу населення. Трускавець та Стебник приблизно однакові за кількістю населення – орієнтовно 20 – 22 тисячі. Але скільки ж є видань в Трускавці, а в Стебнику – жодної суто стебницької газети. Єдина «Воля громади» перед виборами свою справу зробила – усунула Романа Калапача від влади, формуючи громадську думку та підтримуючи антивладні настрої на місцевому рівні. Територіальна громада Стебника є найменш поінформована, а отже, і рівень демократії тут можна вважати найнижчим в регіоні. Адже саме висвітлення діяльності влади місцевими ЗМІ дає змогу мешканцям бути хоча б пасивними учасниками того, що робиться в місті. Стебничани не знають, що робить їхня влада, відсутність власної газети наштовхує на порівняння громади із зав’язаними очима.

Попри велику кількість газет та місцевих Інтернет-ресурсів у Дрогобичі теж є над чим працювати. Майже кожне видання Дрогобича долучилося до того, щоб перемогу в місті здобув Олексій Радзієвський. Не будемо оцінювати його попередника Миколу Гука, та фактично в кожній газеті Дрогобича перед виборами був посил для громади – Гук не виправдав надій, він не має жодних шансів, як не має шансів і Михайло Ваврин, а от перемога Радзієвського є майже доконаним фактом, іншого вибору чи шляху Дрогобич просто не має. До речі, саме чинний дрогобицький міський голова з-посеред мерів усіх названих міст найкраще розуміє силу мас-медіа, їхню роль у формуванні громадської думки. Він дозволяє критикувати себе рівно настільки, наскільки йому це потрібно, щомісяця організовує зустрічі з журналістами, щоб нав’язати їм свої думки та свої бачення і так чи інакше це спрацьовує. Імідж сильного керівника старої закалки ніхто й не пробує підважувати, а кількість інформації, побудованої на популізмі та демагогії, в рази перевищує незначний відсоток критичних матеріалів. Хоча, вважаємо, ліквідація відділу внутрішньої політики в Дрогобичі було суттєвою помилкою Олексія Радзієвського. Стосовно ж рівня демократизації, то Дрогобич стоїть на порядок вище від Борислава чи Стебника, хоча працювати є ще над чим. Найголовніше, що громада має можливість формувати власну думку не з одного джерела, а з багатьох, і що є критика, навіть вкрай несмілива.

Не буде перебільшенням, якщо скажу, що Трускавець займає досить особливе становище в плані місцевої преси. Наявність кількох потужних джерел впливу на громадську думку показує високий рівень свободи слова на курорті. Попри маніпулювання опозиційних мас-медіа (як при попередній, так і при теперішній владі) темою свободи слова, Трускавець є досить відкритий щодо інформації, можна навіть сказати – оголений. Такого рівня інформування про кожну деталь міського життя не має жодне місто нашого регіону. Як здорова, так і нездорова конкуренція різних трускавецьких ЗМІ, а також співпраця між деякими з них стали причиною того, що пересічний мешканець міста, та і кожен, кого цікавить міське життя, має можливість бачити картину того, що відбувається в місті, не виходячи за межі помешкання, не виглядаючи за вікно. Одні теми преса висвітлює майже в унісон, в одному дусі, інші подаються через призму думки журналістів чи власників видань на дуже полярних позиціях. І саме таким чином формується громадська думка. Що дуже важливо, Трускавець є цікавим не тільки для внутрішнього споживача інформації, тобто для місцевого населення, але і в значно більшій мірі, ніж Дрогобич чи Борислав, для зовнішнього. Багато хто з потенційних відпочивальників саме через мережу Інтернет шукає інформації про наше місто-курорт і тому так важливо, щоб на місцевому рівні було вироблено спільну позицію щодо його промоції. На жаль, амбіції одних, невміння оцінювати ситуацію других та небажання перейти від слів до діла третіх є тим гальмом, який заважає зрушити цей процес. Все ж хочеться вірити, що в такому плані як промоція Трускавця, а це не що інше як формування думки про нього в Україні та світі, всі трускавецькі журналісти будуть єдиними, займатимуть злагоджену позицію і влада (як тепер, так і в майбутньому) братиме активну участь в цьому процесі. Узагальнюючи тему формування громадської думки на прикладі Трускавця, зазначимо, що саме преса, незалежно від назв газет, формує національну самосвідомість трускавчан, преса є носієм історичної пам’яті, преса вчить мислити, аналізувати, оцінювати ті чи інші події, бачити поступ чи занепад, прогрес чи регрес, преса разом з владою, політичними силами, громадськими організаціями та небайдужими особами є співтворцем історії.

Тут варто зауважити, що мас-медіа не є єдиним джерелом творення громадської думки, її співтворцями є також церква, влада, об’єднання громадян, окремі особи, думка котрих має важливе значення при формуванні думки інших. Преса відображає позицію влади, опозиції чи громадськості і це відображення може бути як адекватне, так і викривлене. Тому чим більше джерел інформації на місцевому рівні, тим краще для розвитку як демократичних процесів в громаді, так і самої громади.

Формування громадської думки для місцевих ЗМІ не повинно бути самоціллю, адже тоді втрачається головне призначення преси – інформування людей. Є люди, які мають свою чітку позицію і яких не переконають жодна стаття, жодні докази. Є люди, які вірять всьому, що написано, і не можуть зрозуміти, чому погляди журналістів різних газет на певні явища є діаметрально протилежними. І саме на формування їхньої думки спрямована головна увага газет. Інакше кажучи, «свої» і так з нами, «чужі» ніколи не будуть з нами, а от ті, що сумніваються, і є об’єктами боротьби між різними виданнями. Але така позиція є явно неправильною, адже газета повинна бути дзеркалом суспільства, в ній кожен повинен знайти щось, з чим погоджується і щось, що викликатиме дискусію. Прочитана і байдуже відкладена вбік газета не виконує свою місію, тому навіть одна стаття повинна в ній бути такою, що спричинить певний резонанс в душі читача.

Агітаційно-пропагандистська спрямованість тієї чи іншої газети шкодить не тільки її рейтингу, рівню довіри до неї читача, але може мати і зворотній від очікуваного ефект. Іншим важливим аспектом є питання журналістської етики, професійного підходу до висвітлення тем, вміння розмежовувати робочі моменти з особистими, вміння залишатися людиною, навіть будучи журналістом (жарт). На щастя, в Трускавці, незважаючи на гострі перипетії у виборчі періоди, на протистояння не лише окремих груп впливу, але і газет, які їх представляють, відносини між журналістами можна окреслити як задовільні, або і як добрі. Про те, що трускавецькі газети формують громадську думку не тільки в Трускавці, але і в сусідніх Дрогобичі, Бориславі, Стебнику, свідчить увага керманичів цих міст до того, що написано саме в пресі нашого курортного містечка. Не слід забувати і про те, що наш регіон є агломерацією, в якій люди можуть жити в одному місті, працювати в другому, їздити на базар до третього, а відпочивати в четвертому. Вони формують свою думку і у спілкуванні з мешканцями інших міст, а не тільки свого, проходить певний процес глобалізації місцевого рівня. Роль місцевої преси в цьому процесі просто неможливо не зауважити.

Оскільки сьогоднішня зустріч присвячена 10-літтю газети «Трускавецькурорт», то варто хоча б побіжно в контексті теми, котру я тут піднімаю, сказати і про газету Товариства. Десять років роботи на медіа-ринку Трускавця дали свій ефект. ЗАТ «Трускавецькурорт» наявністю власної газети показує, по-перше, власну потугу, мудрість його керманичів. По-друге, саме завдяки цій газеті керівництво ЗАТу мало можливість оперативно реагувати на всі закиди, які появлялися в інших ЗМІ; достатньо собі пригадати події п’яти- чи десятирічної давнини, щоб зрозуміти, про що йдеться. По-третє, газета гуртує колектив ЗАТ «Трускавецькурорту» сильніше, ніж це може виглядати на перший погляд, адже кожен працівник завдяки газеті може відчути себе елементом структури Товариства, гвинтиком, який потрібний для функціонування всього механізму. По-четверте, відсутність агресії в вищезгаданій газеті, значно спокійніший тон публікацій порівняно з деякими іншими трускавецькими виданнями створює враження впевненості ЗАТ «Трускавецькурорт» у своїх силах та діях, також позитивно впливає на відносини як між сильними міста цього, так і між тими, хто є речником їхніх ідей чи ініціатив. Хочеться вірити, що газета «Трускавецькурорт» збереже свої позиції в медіа-просторі Трускавця і примножуватиме кількість своїх прихильників. Одним із кроків до цього могло б стати створення власного сайту газети, бо наразі в Інтернеті публікуються тільки окремі матеріали з газети (на сайті «Трускавецький вісник»). Це теж сприяло б промоції курорту в цілому та позитивному реноме ЗАТ «Трускавецькурорт», тому, гадаю, керівництво ЗАТу не омине своєю увагою цю пропозицію.

Необхідно теж зазначити, що формування громадської думки місцевими ЗМІ майже автоматично робить журналіста публічною людиною, часто більш публічною, ніж окремі працівники міськвиконкому, депутати чи члени виконкому. Саме журналіст часто є народним трибуном (пригадайте роль трибунів у Стародавньому Римі), він вголос, публічно говорить те, про що ведуться розмови на кухні, на вулиці, в транспорті, в робочому колективі. Нехтування тим, що пише преса, намагання звинувачувати журналіста в мислимих чи немислимих гріхах, ображати його на сторінках інших видань, намагання піднести одних та принизити інших не робить честі жодній владі. Часто саме преса є тим хлопчиком, який скаже «А король то ж голий!», саме вільна преса вказує владі на її недопрацювання – не так з метою знущання з цієї влади, як з метою спонукання до виправлення ситуації. Намагання влади діяти за принципом «Собака гавкає – караван іде» є не чим іншим, як нехтуванням громадською думкою, намаганням ігнорувати позицію громади, хай не всієї, то хоча б значної її частини. Небажання влади виправитися після публікації гострих критичних матеріалів нагадує небажання пияка після похмілля дивитися в дзеркало. Від ігнорування голосу громади, який та подає через місцеві ЗМІ, демократія невпинно перетворюється в містечковий тоталітаризм. Та це вже тема іншого дослідження.

Насамкінець хочу подякувати всім тим, хто є носієм цієї благородної професії – журналістам всіх без винятку трускавецьких, дрогобицьких, бориславських газет. Ваша позиція змінює бачення світу, розкриває всю повноту та багатогранність життя місцевих територіальних громад. Якби не трускавецька преса, то Трускавець залишився б великим селом, а так ми пишаємося статусом міста, відомого не лише в цілій країні, але і на пострадянському просторі та в Європі. Не теоремою, а аксіомою є той факт, що місцева преса має великий вплив на формування громадської думки. На формування не як завершений стан, а як на процес, що невпинно триває. Гадаю, що ніхто з нас не має сумнівів у важливості нашої роботи, тому хочеться побажати, щоб ми всі робили нашу спільну справу формування думки громади та суспільства з творчим натхненням, внутрішнім спокоєм, любов’ю до себе та до людей, повагою до наших колег по перу, а також з Божим благословінням.

Володимир Ключак

Краще не сідати за кермо, не ризикувати власним та чужим життям

Чимало водіїв і пасажирів протягом останніх тижнів спостерігають закономірність: що більше на дорогах снігу і ожеледиці, то більше патрулів ДАІ обабіч доріг, їх можна зустріти усюди - в Дрогобичі, Бориславі, Трускавці, в селах району - у Лішні, біля Модрич і т.д. і т. п.

Логіка зрозуміла - патрульні машини виїжджають, аби контролювати рух автотранспорту, перевіряти його справність, ловити правопорушників. Тільки ось водії та пасажири в важких роздумах, мовляв, а чи мають право працівники Державтоінспекції зупиняти їх без вагомих на це причин. Тим паче, що в засобах масової інформації непоодиноко лунало те, що патрулі ДАІ на дорозі стояти не можуть - можуть лише об'їжджати ввірену їм територію і відтак, виявивши правопорушення, зупиняти автівки. Тож ми вирішили з'ясувати чи це дійсно так і на яких підставах патрульні зупиняють машини без, здавалося б, вагомих причин.

Задля перевірки можна зупинити будь-яке авто

Як пояснили нам у Дрогобицькому ВДАІ, згідно Наказу №118, який діяв у минулому році, працівник ДАІ мав право зупиняти транспортні засоби в шести випадках: якщо є підозра на те, що водій знаходиться в нетверезому стані; під час скоєння ДТП, під час відбирання пояснень, тощо. Тому раніше ДАІ працювала в режимі патрулювання. Тобто, їхала собі машина, і якщо працівником автоінспекції було зауважено правопорушення, він мав право зупинити транспортний засіб та прийняти міри адміністративного впливу.

- У січні ц. р. Міністром внутрішніх справ України було видано Наказ № 981, яким скасовано Наказ №118, - каже старший інспектор Дрогобицького ВДАІ майор міліції Андрій Лісович. - Тож тепер патрулі ДАІ мають право зупиняти будь-які автомобілі з метою перевірки документів і вантажу. Часто це проводиться в рамках програм «Ялинка», «Бродяга», «Розшук»...

Зазначимо, у Дрогобичі щоденно чергує по одній-дві патрульних машини. Ще кілька їх слідкують за правопорядком на дорогах у Дрогобицькому районі. Тож автомобілістам варто бути обачними та таки дотримуватись як правил дорожнього руху, так і правил поведінки під час зупинок.

- В час, коли надворі рясні снігопади, у місті чергують два екіпажі, - пояснює Андрій Лісович. - Це робиться з тим, аби забезпечити безпечний рух транспортних засобів. В той же час фіксуємо й дещо некоректну поведінку автовласників, які свої автівки залишають обабіч доріг і таким чином заважають грейдерам та іншим механізмам здійснювати розчистку доріг і тротуарів.

До перевізників вимоги - особливі

Як розповіли нам у Дрогобицькому ВДАІ, зараз також здійснюється посилений контроль за станом маршрутних автобусів, які займаються пасажирськими перевезеннями. Технічним відділом ДАІ та патрулями автоінспекції перевіряється стан шин, лобового скла, ручного гальма автівок тощо. Бо ж навіть зважаючи на наш прикарпатський рельєф, на круті спуски і підйоми, на часто зледенілі дороги, перевозити людей у несправних автобусах у нас можуть не лише камікадзе, а й безвідповідальні перевізники...

Ані "лисих" шин, ані швидкої їзди

І наостанку. Найчастішим правопорушенням, яке фіксують працівники ДАІ, є водіння в нетверезому стані. Щоправда, це сумнівне задоволення тягне за собою немалу відповідальність. Так, якщо водія напідпитку впіймали вперше, йому «світить» штраф в розмірі від 2550 грн. до 34000 грн., або ж позбавлення права керування автівкою від року до двох. Якщо протягом року таке правопорушення зафіксовано вдруге, то штрафом не відбутись: горе-водієві загрожує позбавлення права керування автотранспортом на строк від двох до трьох років (іноді з сплатним вилученням т/з), або громадські роботи на строк від 50 до 60 годин, або адміністративний арешт терміном 10-15 діб.

Тож, зважаючи на рясні снігопади, посилене патрулювання працівників ДАІ та законні підстави зупиняти будь-які автомобілі задля перевірки документів, транспорту та багажу, таки варто перевірити справність ручного гальма, якість шин, і лише після того, будучи абсолютно тверезим, сідати за кермо. Тим паче, що не такі страшні працівники ДАІ, які можуть вас зупинити, як жахливими можуть бути наслідки після керування п'яного водія на несправній машині із «лисими» шинами...

Марія Кульчицька,
газета «Вільне слово»

Лихослів'я спотворює людину, добре слово прикрашає її

Переглядаючи книгу «Правдиві історії» отця Миколая Пишковича з Борислава, що вийшла нещодавно, натрапила на статтю «Лихослів'я впливає на здоров'я». Тож передруковуємо уривок із неї.

«Ще 2000 років тому апостол Павло у своєму посланні до християн писав: «Нехай гниле слово не сходить з уст ваших»... Це означає, що всяке погане слово - це не просто гріх, що загрожує нашій душі, а реальна небезпека для цілого людського організму, ба навіть - для середовища.

Як описано в газеті «За вільну Україну плюс», нецензурні слова і напівблатний жаргон стали звичайним явищем у нашому повсякденні. Матюкаються всі (від дітей до літніх людей) і всюди: на вулицях, на роботі, в навчальному закладі, на базарі, вдома тощо. Та, мабуть, мало хто знає, якої шкоди він собі цим завдає.

В інституті квантової генетики вчені протягом трьох років проводили дослідження, метою якого було виявити вплив слова на людину. За допомогою апаратури слова можна побачити, як електромагнітні коливання, які безпосередньо впливають на властивості та структуру молекули ДНК. Учені зафіксували, що нецензурні слова спричиняють мутагенний ефект, аналогічний радіаційному опроміненню, а також руйнують хромосоми. Зі зміною ядра змінюється також якість клітини тіла людини. Звідси виникають хвороби - фізичні та психічні.

Наприклад, людина постійно використовує у своїй мові лайливі слова. При цьому її хромосоми починають активно змінювати свою структуру. У молекулах ДНК починає вироблятися негативна програма, яка поступово видозмінює саму структуру ДНК. Але саме ці молекули покликані зберігати і відтворювати інформацію, саме вони відповідають за спадковість людини. То що ж ми передаємо у спадок нашим нащадкам?..

Та лайка негативно впливає не лише на людину, яка її вимовляє, а її вплив поширюється і на навколишнє середовище. Нецензурні слова змінюють структуру води настільки, що якщо нею поливати рослини, вони в'януть і вмирають. А що робиться в нашому організмі після випитої «зарядженої лайкою» води?

Існує думка, що матюки прийшли до нас разом із монголо-татарською навалою, але це не зовсім так. Ще в берестяних новгородських записах можна зустріти слово «матюк» на адресу жінки-блудниці. Тільки воно має там зовсім інший зміст - це ім'я демона, який карав жінок, що чинили блуд. Та й інші лайливі слова на Русі мали також демонічне походження. Наші пращури промовляли їх, закликаючи демонів зла. Отже, використовуючи матюки у своєму лексиконі, люди прикликають зло. Якщо це робити щодня, спочатку в людей з'являться невеличкі неприємності, потім більші, далі виникають проблеми зі здоров'ям і, нарешті, може «зламатися» саме життя. Тож перед тим, як вилаятися, подумайте, чи варте лайливе слово вашого здоров'я».

Саме, коли ми вступили у новий рік, подбаймо про очищення не тільки тіла, але й не менш важливого - душі, щоби ми не оскверняли її. Україна у давні часи була висококультурною нацією. Не засмічуймо культуру наших предків і будьмо гідними називатися Людиною. Нехай Господь нам у цьому допоможе!

Дарія Романюк,
газета «Нафтовик Борислава»

Від «ТВ»: публікуємо цю статтю спеціально для одного нашого знайомого з Дрогобича, члена Національної спілки журналістів України, випускника-червонодипломника факультету іноземних мов ДДПІ і просто хорошої людини, котра, на жаль, любить полихословити в коментарях на адресу редактора «Трускавецького вісника».

Марія Кульчицька,
газета «Вільне слово»

Хай буде що буде

Левові Ярославовичу Грицаку - міському голові Трускавця ІV і V скликань, директору ТзОВ "Санаторій "Карпати" - 60!

Життя повсякчас обдаровує нас нагодами, якими, проте, далеко не кожен у силу тих чи інших причин здатний скористатися. Цілком очевидно, сприятливі обставини передусім мають цінність тільки для тих, хто відповідно підготовлений, щоби скористатися з них. Нагода, до якої ми не підготовлені, тільки поставить нас у смішне становище.

Найсвіжіший класичний приклад того, коли сотні, точніше, тисячі непідготовлених людей скористалися нагодою, – безпрецедентна ротація кадрів державного управління після Помаранчевої революції. Узявшись за гуж, який їм не дуж, вони не тільки самих себе і свого працедавця поставили в смішне становище, але й, на думку експертів у цій царині, опустили рівень влади, як мовиться, нижче плінтуса.

Пригадується, це було наприкінці 2001 року, тодішнього мера Трускавця Богдана Матолича «засватали» на керівну посаду в область. Відтак, ще до старту наступних виборчих перегонів, громада перейнялася актуальним для її життєдіяльності питанням: кому довірити владну «булаву»?

Шальки терезів явно схилялися на користь Лева Грицака – тодішнього головного лікаря санаторію «Карпати». Проте мало кому відомо, скільки душевних сум’ять довелося пережити цій людині, перш ніж прийняти рішення «йти на міського голову». Хоча, з точки зору підготовленості до такої місії, як кажуть медики, протипоказань не було жодних: за плечима Лева Ярославовича досвід керівника – понад два десятиліття, причому ефективного керівника, котрий зумів довірений йому санаторій із нуля перетворити у заклад зразкового типу. Були на той час Державна премія з архітектури за спорудження санаторію і почесне звання Заслуженого лікаря України. Були також серйозні іноземні інвестиції, позаяк професор Володимир Козявкін, котрий на той час ще не мав своєї клініки, зупинив свій вибір для лікування хворих на церебральний параліч саме на санаторію «Карпати», рівень якого найбільше відповідав європейським стандартам.

Пригадується й тогочасна розмова з Левом Ярославовичем на предмет його готовності взяти на себе відповідальність за долю міста. Відповідаючи на запитання, Л.Грицак удався у філософські роздуми: «Щоби не виглядати в житті смішним, - говорив він, - я з дитячих літ перепробував з добру дюжину різноманітних занять, які викликали в мене інтерес. Наприклад, грав у ляльковому театрі, випускав шкільну стінгазету, оскільки мав здібності до малювання, відвідував авіамодельний гурток, захоплювався фотографією, радіо- і кіноаматорством, знявши разом із батьком декілька фільмів. Закінчив музшколу по класу акордеон. Зі спорту мене найбільше вабили нартярство і волейбол. Правда, в студентські роки ці види поступилися гімнастиці, автоперегонам і водному спорту.

Безсумнівно, на життєвий вибір Л.Грицака значною мірою вплинули батьки, які присвятили своє життя медицині. Поза тим, зі слів Лева Ярославовича, численні дитячо-юнацькі захоплення допомогли не тільки остаточно впевнитися у правильності вибору, але й дали колосальний енергетичний імпульс для утвердження на обраному шляху.

З дитячих літ Л.Грицак засвоїв просту істину: для того, щоби не товкти воду в ступі, душа має трудитися і вдень, і вночі. Відтак уже через два роки після закінчення Тернопільського медінституту він очолив санаторій «Лісова пісня», що на Шацьких озерах, де до того за скеруванням працював простим рентгенологом. За вісім років його керівництва в санаторії було споруджено комфортабельні спальний і лікувальний корпуси, овочесховище, пляж, котельню, благоустроєно територію, що дало можливість у всесоюзному конкурсі міжколгоспних оздоровчих закладів здобути перше місце.

Згодом цей управлінський хист Л.Грицака був помічений, належно оцінений та ідеально реалізований на теренах Трускавця, де він, ризикуючи бути покараним за ініціативу, з власної волі сам, так би мовити, призначив себе директором будівництва комфортабельного санаторію «Карпати». Вочевидь, посада головного лікаря пансіонату, який знаходився у п’ятиповерховому будинку, Л.Грицака не влаштовувала. Це була явно не його планка.

Незважаючи на економічну кризу 90-их, у біографії «Карпат» не було жодного року, в який би, образно кажучи, санаторій не розправляв крила. Він повсякчас, як і його хазяїн, перебував у розвитку. «Карпати», завдяки залученню до його розвитку найталановитіших будівельників і митців Західної України, цілеспрямовано інтегрувався у європейський простір, а Лев Ярославович, підзаряджаючи дитячо-юнацький імпульс, освоював повітряний простір та сміливо випробовував інші межі людських можливостей. Перефразовуючи класика, без цих «троянд», які, поза сумнівом, надихають Л.Грицака на творчу працю, не було би «винограду», тобто зримих здобутків на ниві творення добробуту української нації.

Від квітня 2002 року до жовтня 2010 року Л.Грицак очолював Трускавець. За роки його каденції «мертве» місто перетворилося на будівельний майданчик. Виступаючи на передвиборчих дебатах, кандидат на посаду міського голови Дрогобича, тодішній депутат Львівської облради Віра Байса, мабуть, найкраще охарактеризувала діяльність мера Трускавця. Пані Віра тоді сказала, що щиро заздрить мешканцям Трускавця, який за темпами розвитку значно випередив не тільки Дрогобич, але й інші міста України.

У 2010 році сталося те, що сталося. Галичани – народ вибагливий, але, на жаль, не завжди розсудливий. Мабуть, якби мислили так як треба, то не обирали би протягом декількох каденцій поспіль до Верховної Ради легіонерів, яким інтереси краю, як мовиться, до одного місця.

У жовтні 2010 року Лев Ярославович, як мовиться, повернувся на круги своя, себто знову очолив санаторій «Карпати». Відтак, зважаючи на амбіційні, але цілком реальні задуми Л.Грицака на цій посаді, йому знову почнуть заздрити.

Тож хай заздрять собі на здоров’я!

Лев Ярославович, видається, зовсім цим не переймається. Він, як Марк Аврелій, працював, працює і, вочевидь, працюватиме за простим принципом: роби, що належиться, і хай буде що буде.

Газета «Галицька зоря»

«Рада старійшин» розвивається, міцніє, планує та діє

Саме так можна сказати про цю громадську організацію після перебування на її засіданні, котре проходило 27 січня ц.р. ГО, котра виникла в нашому Трускавці в 2010 році, в 2011 не відзначилася чимось особливим і це непокоїть найбільш активних членів «Ради старійшин». Час розкачки минув, прийшов час працювати – саме такою була головна думка старійшин Трускавця. «Повинен піднятися престиж нашої організації, котра не є кишеньковою організацією ні мера, ні жодної із політичних сил», - зазначив у вступному слові голова «Радистарійшин», екс-депутат Львівської обласної ради, знаний лікар та корінний трускавчанин Борис Кривко. Дивлячись на людей, котрі зібралися в залі, можна було повірити, що «Рада старійшин» дійсно зможе стати об’єднавчою силою для представників різних політичних сил. Понад 20 учасників, котрі сиділи за овальним столом конференц-залу санаторію «Карпати», часто асоціюються з різними політичними поглядами, та об’єднує їх одне – любов до Трускавця. Володимир Кушнір та Катерина Ківацька, Віктор Бессарабов та Іван Скибак, Лев і Василь Петранівські та Сергій Бранець, Богдан Гуцило та Марія Добош, Михайло Спірідонов та В’ячеслав Умнов, Василь Качмар та Роман Веретка, Михайло Кенц та Марія Дуб, Ярослава Суботяк та Антон Левицький – ці та інші члени громадської організації (всього – біля 70 осіб) є людьми активними, готовими дати добру пораду міській владі, представники якої часто можуть не знати міських проблем та потреб, бо ж є мешканцями інших міст чи сіл.

Найактивніше працює «гуманітарна» частина членів «Ради старійшин» і в цьому немає нічого дивного, адже очолює відповідну комісію громадської організації Іван Михайлович Скибак. Тільки одна ця людина має стільки ідей – і то не утопічних, а таких, реалізацію котрих вже розпочато. Студії над історією Трускавця, підготовка до виходу в ефір міського радіомовлення передачі про митрополита УГКЦ Йосифа Сліпого (до 120-річчя від дня народження), заходи з відзначення 125-річчя від дня народження Леся Курбаса, особливо актуальні в світлі останніх подій навколо могили великого митця театру, участь в святкуваннях Шевченківських днів, діяльність Романа Різняка-Макомацького в контексті роботи Генштабу УПА, дослідження про парк «Адамівка», а також організація мандрівок, екскурсій – такі напрями роботи на наступні два місяці (лютий – березень) бачить Іван Михайлович. Також дослідник готує публікації для місцевої преси, котра попри заполітизованість та навіть конфлікти єдина в питанні збереження історичної спадщини. Також Іван Скибак висловив ідею спорудження парного пам’ятника Івану Франку та Уляні Кравченко.

Старійшини Трускавця обговорили і стан пам’ятників, котрі вже є в місті. Часто вони занедбані, ніхто з голів та пліч Бандери, Франка чи Шевченка навіть сніг не позмітає, нема до них уваги. Потрібно також виробити загальноміську концепцію розміщення інших пам’ятників та пам’ятних знаків, вирішити, що ж буде із пам’ятником Свободи, котрий планували встановити на площі Незалежності, котра поступово перетворюється на площу Ринок, чого історично в Трускавці не було ніколи – ні за Австро-Угорщини, ні за Польщі, ні за СРСР, ні за незалежної України. Втім, це теж певна «свобода» та «незалежність», коли на площі кожен торгує чим хоче і «незалежний» ні від кого, в тому числі від думки громади. Було висловлено пропозицію встановлення хрестів на місці колишніх церков Трускавця, та є проблема щодо їхньої локалізації.

Володимир Кушнір підняв питання збереження унікального панно Шевченкіани на Палаці культури імені Шевченка, котрі на даний час затіняють великі ялинки. Їх можна було б пересадити в інше місце, вважає знаний архітектор і наводить за приклад перенесення старих ялиць на території санаторію «Карпати» - це вдалося зробити досить швидко та легко і ялинки прижилися на новому місці. Іншу пропозицію Володимира Миколайовича підтримали всі присутні – в місті варто створити громадську бібліотеку, аналог славнозвісної «Читальні»; про це Борис Кривко пообіцяв поговорити з отцем Петро Івасівкою, деканом трускавецьким СДЄ УГКЦ.

Богдан Гуцило підняв тему потреби збереження хоругви старшинської школи «Олені», Василь Найчук пообіцяв, що дрогобицька чоловіча хорова капела «Бескид» активніше братиме участь в загальноміських трускавецьких заходах, В’ячеслав Умнов запропонував створити Меморіал відомих трускавчан на старому цвинтарі, Борис Кривко висловив жаль, що споконвічні, історичні, корінні трускавецькі землі типу Помярки тепер до Трускавця не належать. Інші питання, котрі підняли старійшини на своєму засіданні – безконтрольна торгівля лісовими саджанцями та квітами, занесеними до Червоної книги, потреба більшого контролю за роботою окремих двірників, за дотриманням правил благоустрою, втрати міста від недопоступлення в міський бюджет від окремих санаторіїв, можливість запровадження курортного збору в бюджет міста від кожного відпочивальника тощо. Словом, як зазначив один із виступаючих, «влада спокійно собі живе, ми ж маємо її спонукати до більшої активності, щоб кожен з нас міг гордитися тим, що ми – трускавчани!».

Також на засіданні ГО «Рада старійшин» було розглянуто організаційні питання, зокрема щодо створення власного сайту, розробки посвідчення для членів організації, затвердження плану її роботи тощо. Вирішено звернутися з пропозиціями до міського голови Трускавця; один раз старійшини вже в нього були, півтори години спілкувалися, проте результатів зустрічі не видно. Хвилиною мовчання пом’янули присутні пам’ять померлих членів «Ради старійшин» Мирослава Бурика та Івана Петричковича, прийняли до організації п’ятьох нових членів та вирішили в березні провести загальні збори.

Володимир Ключак

Служба 102 Борислава повідомляє

За другу декаду січня у Бориславському міському відділі внутрішніх справ зареєстровано 55 заяв і повідомлень про злочини, що були скоєні у місті або готувалися.

У період із десятого по двадцять перше січня цього року у місті скоєно шість крадіжок. Маємо також чотири випадки погроз фізичною розправою, два хуліганства, дванадцять випадків настання смерті, одне шахрайство, дві дорожньо-транспортні пригоди, п'ять випадків нанесення громадянам міста тілесних ушкоджень, два факти незаконного збуту підакцизних товарів, три випадки навмисного пошкодження майна та три випадки надходження повідомлень про порушення закону, інформація щодо яких не підтвердилась.

Завдяки проведеним оперативно-розшуковим заходам розкрито злочини за фактом крадіжки. Працівники міського відділу міліції встановили зловмисників, які погрожували громадянам міста фізичною розправою, нанесли тілесні ушкодження, а також причетні до вчинення хуліганських та шахрайських дій. За трьома фактами пошкодження майна та двома випадками настання смерті проводяться дослідчі перевірки.

У чергову частину міського відділу міліції звернувся гр. Л., який повідомив, що у нього було викрадено грошові кошти у сумі 1200 грн. У ході перевірки фактів, викладених у заяві, працівники міліції встановили, що цю крадіжку скоїла колишня співмешканка скаржника гр. А., яка зізналась у скоєному та була відпущена за місцем проживання. Викрадені гроші, в якості речових доказів, не вилучали. Вирішується питання про притягнення гр. А. до відповідальності.

Діючий телефонний кабель марки ТПП 10*2*0,4 в кількості 110 метрів викрали невідомі зловмисники по вул. С. Бандери, 188 серед білого дня. Сума завданих збитків встановлюється. А от із подвір'я гр. П. по вул. І. Мазепи невідомі зловмисники поцупили металобрухту на суму 120 грн. За обома фактами крадіжок проводяться оперативно-розшукові заходи.

Дорожньо-транспортна пригода сталася 12 січня близько 12-ої години дня по вул. А. Міцкевича. Гр. М., керуючи автомобілем «Шеврове-Авео» чорного кольору, не впорався із керуванням і скоїв наїзд на гр. К., яка каретою швидкої допомоги була доставлена у травматологічне відділення ЦМЛ із діагнозом закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку. За цим фактом проводяться слідчі дії.

Із підсобного приміщення гр. К. по вул. Гірній невідомі крадії поцупили 360 кг картоплі. Злодії у період від 16 до 18 січня виламали замок вхідних дверей, проникли у комірку, звідки винесли увесь запас картоплі на загальну суму 600 грн. За фактом крадіжки проводяться оперативно-розшукові заходи.

Не підтвердилась інформація щодо крадіжки мобільного телефону та грошей у гр. Ш. по вул. І. Франка. Цей громадянин упродовж ночі розпивав спиртні напої разом зі своїм сусідом гр. П. «Забава» затяглася, тож за чаркою чоловіки позасинали. Прокинувшись, господар оселі виявив пропажу грошей та мобільного телефону, з приводу чого зателефонував до міліції. Чоловікові здалося, що посеред ночі до кімнати проник сусід, який і здійснив крадіжку. Та, як з'ясувалося згодом, дзвінок правоохоронцям виявився передчасним - мобільний телефон та гроші чоловік знайшов ще до приїзду слідчо-оперативної групи.

Газета «Нафтовик Борислава»

Кримінальна хроніка Трускавця

Накинувся на авто. Мешканець Борислава Ш. є власником автомобіля марки «Тойота корола». 15 січня людина приїхала у Трускавець у справах. І тут, на вулиці Данилишиних, де він залишив своє авто, невідома особа зі злістю накинулася на машину і сильно її пошкодила. Сума завданих збитків становить три тисячі гривень.

Крадені продукти. Працівники охорони ПП «Баракуда»поблизу їдальні санаторію «Весна» затримали автомобіль марки «ВАЗ 2108», яким керував громадянин Х. При огляді машини виявилося, що власник авто намагався вивезти продукти харчування з їдальні даного санаторію на суму 86 гривень.

Нахабний грабунок. На трускавчанку Ж. 20 січня біля 18 години напав невідомий чоловік. Сталося це біля дитячого садка «Теремок» на вулиці В. Стефаника. Грабіжник різким ривком з рук потерпілої вирвав сумку, в якій знаходилися пенсійне посвідчення та інші документи, мобільний телефон. Вартість завданих збитків, як вважає потерпіла, становить близько 2500 гривень. На місце події було скеровано слідчо-оператину групу.

Дороге задоволення. Мешканець Трускавця Г. вирішив розважитися і завітав у Інтернет-клуб, що діє в місті, і приступив до забави, яка тривала всього дві хвилини. Мабуть, задоволення від цієї гри не отримав, залишив апарат і попросив здачу за невикористаний час. Та отримав відмову. Чоловік вважає, що дане підприємство займається забороненим видом діяльності.

Трускавчани озброюються. У міський відділ протягом тривалого часу поступає повідомлення про те, що мешканець міста К. незаконно зберігає нарізну вогнепальну зброю, а саме пістолет, з метою збуту. 21 січня працівники патрульної служби міського відділу поблизу магазину «Технолюкс» в обідню пору здійснили перевірку громадянина П., уродженця Омська. У результаті перевірки у чоловіка було виявлено та вилучено холодну зброю, - ніж. Власника ножа опитано і відпущено. У його діях вбачаються ознаки злочину, передбаченого ст.263 ч.1 ККУ . Ніж скеровано на експертизу. У Трускавецький міський відділ 23 січня поступило повідомлення від мешканця Дрогобича П. Він повідомляє, що у Трускавці, на бульварі Торосевича біля бювету №1, невідомий мужчина в чорній шапці та коричневій дублянці намагається збути зброю та набої до неї. Слідчо-оперативна група, яка виїхала на місце події, затримала громадянина Ш., мешканця Борислава, у якого при поверхневому огляді у присутності понятих було виявлено та вилучено предмет, який за явними ознаками схожий на вогнепальну зброю (обріз) та 13 штук набоїв калібру 5,45 мм до неї. Речові докази вилучено та скеровано на дослідження в НДКЦ м. Львова. Громадянин Ш. опитаний та перебуває у Трускавецькому МВ.

Пригода в Довголуці. На приймальний покій Трускавецької міської лікарні 23 січня за наданням медичної допомоги звернувся трускавчанин Я. У нього виявили перелом кісток носа. Ушкодження отримав 22 січня біля Шипільської бази в с. Довголука. Справою займається Стрийський РВ.

Роман Хромяк, лейтенант міліції,
Андрій Говіщак, газета «Франкова криниця Підгір’я»

Псевдо-еліта на службі в режиму Януковича

В Україні нема еліти. Якби вона була, ми б давно стали європейською державою – не лише географічно, а й фактично.

Вони думають, що звання, регалії, посади автоматично зараховують їх до еліти. Для мене дядько з глухого села, який не має вищої освіти, але є інтелігентом за своєю суттю, більш елітний, ніж усі вони, разом узяті.

Віктор Янукович, хоч і президент, але не еліта, бо не може до еліти належати мстива людина, яка збагачується з космічною швидкістю.

Микола Азаров, хоч і прем’єр-міністр, але не еліта, бо не може до еліти належати людина, яка в Україні не годна вивчити українську мову.

І Дмитро Табачник – не еліта. Не тому, що він не-українець і анти-українець, а тому, що є звичайнісіньким хамом.

Серед 450 народних депутатів України – жодного елітного чоловіка чи жінки. Як не “тушка”, то злодій, як не брехун, то політична повія.

В Україні – шалений брак моральних авторитетів, і, що найгірше, - відсутній попит на них. У нас відсутній попит на Гавелів і Сахарових, а моральних авторитетів можу назвати лише чотирьох – Євгена Сверстюка, Ліну Костенко, Івана Дзюбу, ще був Павло Загребельний.

Легше нагородити людину медаллю, орденом, присвоїти їй Героя України чи якесь почесне звання, ніж визнати її моральним авторитетом.

Аморальні авторитети псевдо-еліти – абсолютне зло України. Вони віщують про мораль, говорять правильні слова, за якими нема життя. Псевдо-еліта знаходиться на службі в режиму Януковича. Еліта ж завжди в опозиції до влади, бо будь-яка влада, навіть найгуманніша, гнобить людину, є за своєю суттю анти-людською.

Псевдо-еліта свого часу голосувала за Кучму, тепер підписує листи на підтримку Януковича. Вона завжди каже: “Я і Україна”, причому Я – велетенських розмірів, а Україна – мікроскопічна. Псевдо-елітні письменники, науковці, депутати вивищуються над Україною, хизуються власними надбаннями, а за цим усім – злочинне нерозуміння катастрофічної ситуації, в якій ми нині опинились. Псевдо-елітна підпора режиму Януковича дбає про власне благополуччя, не розуміючи, що без сильної України (звичайно, не в тігіпковській інтерпретації) наше майбутнє втрачає будь-який сенс, а служіння злочинному режиму стає великим гріхом.

Відсутність еліти розбещує народ. Як за браком кохання ми задовольняємося звиканням до людини, присутність якої терпимо, так і звикаємо до без-елітності нації. Без-елітні нації не здатні здійснити реформи, вивести свої країни з кризи. Вони приречені на стагнацію й вимирання, в тім числі й у буквальному розумінні цього слова. Де наші 52 мільйони на зорі Незалежності? Це наслідок в тім числі й без-елітності нації.

Псевдо-елітні можновладці творять собі подібних, змушуючи абсолютну більшість пристосовуватися до себе. Найстрашніше, коли ця абсолютна більшість, не маючи в поводирях морального авторитета, мириться з існуючим станом речей.

Україні не треба винаходити велосипед. Досить уважно, вдумливо, з олівцем у руках перечитати моральних авторитетів – Шевченка і Франка, - аби зрозуміти, куди маємо йти. Але навіть цього ми не можемо зробити, бо не маємо повного зібрання творів Кобзаря і Каменяра…

Анатолій Власюк,
часопис «Тустань»

© 2008-2012 Незалежне видання "Трускавецький вісник". Всі права застережено. Видається з 14 серпня 2008 року. Розповсюджується безкоштовно. Засновник, головний редактор та відповідальний за випуск – Володимир Ключак. Редакція публікує виключно ті матеріали, які збігаються з точкою зору редакційної команди. Контакти: e-mail: anda_panda@ukr.net, моб.тел. 8 (097) 38-36-112 Публікація на порталі www.turportal.org.ua з дозволу Редакції.