Хто володіє інформацією, той володіє світом!
№1 » №2 » №3 » №4 » №5 »
№6 » №7 » №8 » №9 » №10 »
№11 » №12 » №13 » №14 » №15 »
№16 » №17 » №18 »
У Трускавці після Нового року та напередодні Різдвяних свят вирішили зробити
подарунок підприємцям та 3 січня почали встановлювати дерев’яні конструкції –
прилавки для продажу всячини. Воно б нічого, та ці ятки почали розміщувати на
центральній площі міста, яка і так потерпає від торгівлі. Найперше на ятках
розмістили свій крам бджолярі. Хочеться вірити, що Руслан Козир не передасть
своїй куті меду, адже це тільки кашу маслом не зіпсуєш, а від занадто солодкої
куті може рот злипнутися.
Навряд чи громада Трускавця схвалює такі нововведення,
щоб центральна міська площа була захаращена таким чином, проте бізнес є бізнес,
а які в нього закони, краще від нас знають підприємці Валентина Бодак та Юрій
Яворський, заступники міського голови, які переважно є відповідальними за
контроль стосовно парку, торгівлі, культури. Та й сам мер знається на
підприємництві. Солодкий ласий шматок в даному випадку можна позиціонувати
турботою про міський бюджет, забуваючи про промоцію та вигляд центру курорту.
Бажаємо міському голові солодких свят, та просимо зважити і на естетичну сторону
медалі. Адже не все, що приносить прибуток, йде на корить іміджу міста.
Страшна трагедія розігралася в новорічну ніч в одній зі стебницьких осель. Як
інформує наше джерело, 31 грудня біля 23.10 в будинку сталося загоряння, можливо
через коротке замикання. Пожежники, напевно, вже святкували Новий рік, бо на
пожежу їхали аж 40 хвилин. В результаті повністю згорів весь другий поверх
будинку, а перший залитий водою, потребує часу та значних коштів, щоб довести
його до стану тимчасового проживання. Можна собі уявити горе цієї родини.
Бажаючі допомогти цій сім’ї можуть зголоситися за контактними даними до
Стебницької міської ради.
Незважаючи на те, що тільки розпочався Новий рік, в Дрогобичі не «розкачуються»,
а продовжують працювати над благоустроєм міста. Так, вже третього січня повним
ходом тривала реконструкція тротуарів по вулиці Трускавецькій. Замощення
бруківкою розпочали із території біля магазину «Молочний». І хоча ці роботи
вносили певну незручність для тих, хто очікував на маршрутні автобуси на
Стебник, Трускавець чи Модричі, та люди раділи, адже тепер замість старого
асфальтного покриття ця місцина матиме європейський вигляд.
Як інформує молодіжний часопис «З любов’ю у світ», в грудні в бориславській
парафії Успіння Пресвятої Богородиці (настоятель – о. Микола Пишкович) утворено
спільноту «Українська молодь – Христові». День духовної віднови для
бориславської молоді провів голова комісії СДЄ УГКЦ у справах молоді о. Олег
Кекош. Досвідом роботи в УМХ поділилася і трускавчанка Юлія Гриньків.
Незважаючи на рішення виконавчого комітету ТМР про зміну маршруту руху
сполученням «Дрогобич – Трускавець», автобуси продовжують їздити у звичному
режимі – до залізничного вокзалу. І це радує, що міська влада певною мірою
змушена зважати на думку громади, котру часто репрезентує власне Трускавецький
вісник». Під час звіту перед виборцями за рік роботи міський голова Руслан
Козир, відповідаючи на запитання зміни маршруту руху «Дрогобич – Трускавець»
(питання задав трускавчанин Микола Пилипів), розповів, що влада працює над тим,
щоб маршрутка їздила з Дрогобича до стебницького кільця, розверталася тут і
їхала знову в напрямку автовокзалу. Це не найкращий варіант, та все одно його
озвучення доводить, що під тиском громадськості влада міста, як і в деяких інших
випадках, змушена діяти за принципом «крок вперед – два назад».
До речі, під час грудневої сесії ТМР депутат міської ради Юрій Алієв в своєму
виступі наголосив, що трускавецький виконком прийняв незаконне рішення про
переведення кінцевої зупинки маршруту № 147 з залізничного вокзалу на
автовокзал. Незаконність полягає в тому, що виконком неправомочний змінювати
маршрути руху, які пройшли тендерну процедуру в Львівській обласній раді і є нею
затверджені. Змінити маршрут руху має право тільки тендерний комітет Львівської
облради.
Якщо жодних подальших дій трускавецької влади на шкоду трускавецькій громаді в
напрямку зміни маршруту не буде, то «ТВ» цю тему більше не підніматиме. До речі,
зміна внутрішньоміських маршрутів у Дрогобичі теж викликала значне незадоволення
мешканців. Наразі обіцяних мером Олексієм Радзієвським комфортних автобусів
немає, продовжують їздити ті ж ТЗ, що їздили й у 2011 році.
Як інформує наше джерело, завершився робочий візит до Китайської Народної
Республіки делегації трускавецького санаторію «Карпати» на чолі із генеральним
директором оздоровниці Левом Грицаком та його першим заступником Володимиром
Маринкевичем. Деталі переговорів нам невідомі, та маємо інформацію, що йшлося
про можливість заохочення мешканців цієї азіатської країни до відпочинку в
Трускавці. В санаторії працюють над залученням як внутрішнього відпочивальника,
так і над промоцією курорту Трускавець на міжнародній арені – в Італії,
Азербайджані, Росії, Польщі тощо.
Нагадаємо, що перші контакти з китайцями у Трускавця зав’язалися в 2010 році.
Тоді делегація з КНР побувала з офіційним робочим візитом в нашому місті,
провела переговори із міським головою Левом Грицаком, а також взяла участь у
святкуванні Дня Незалежності України. Очевидно, що однією із перешкод в розвитку
двосторонніх стосунків є відстань та відсутність логістики такого рівня, котра б
задовольняла і нас, і іноземців різних країн, зацікавлених у співпраці з нашим
курортом.
1 січня, в 103-тю річницю від дня народження Степана Бандери, у Трускавці біля
пам’ятника лідера ОУН відбулися панахида та урочисте віче. Отці Петро та
Володимир сотворили молитву, а міський голова Трускавця Руслан Козир виступив
перед присутніми із промовою. Завершилася акція гімном українських націоналістів
«Зродились ми великої години».
Власна інформація
Понеділок. 7.30 - Божественна Літургія за померлих.
При нашій парафії діють такі спільноти: Спільнота «Матері в молитві»; Братство
Матері Божої Неустанної помочі; Спільнота Апостольства молитви; Спільнота «Віра
і світло»; Недільна школа та групи дітей, що готуються до Урочистого Святого
Причастя; Братство вівтарної прислуги; Парафіяльні хори, які співають на
недільних Службах Божих: дорослі хори на 8 і 10 год. та молодіжний хор «Хвиля»
на 12.00 год.
На парафії діє також жіночий монастир Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії
(вул. Стебницька, 13), в якому постійно знаходяться мощі блаженної Йосафати
Гордашевської - співзасновниці згромадження.
Не уникай піти до церкви кажучи:
"Іде дощ, або сніг" - Та ж ти і в бурю йдеш на працю! «Трускавецький Благовісник»
Дрогобич матиме в 2012 році бюджет проїдання. У Дрогобичі завершується
формування бюджету 2012 року. Зі слів міського голови Олексія Радзієвського, це
вже 8 варіант бюджету. Планується, що всього до міської скарбниці разом з
дотацією вирівнювання в 2012 році надійде 185 млн. грн. Щодо видатків, то лише
на державне управління вони складуть12,5 млн. грн., що, як зазначив міський
голова, його «насторожує». «Нас з вами забагато», - сказав Олексій Радзієвський,
звертаючись до працівників Ратуші. – Так не повинно бути». З його слів, на
освіту заплановано 79 119 млн. грн., на охорону здоров’я – 56,5 млн. грн.,
культуру і мистецтво - майже 11 млн. грн., соціальний захист – 2 млн. грн.
Всього витрати за так званим «першим кошиком», або, як кажуть, на проїдання,
складуть183 700 тис. грн. Та, незважаючи на це, міський голова з оптимізмом
дивиться на 2012 рік, каже що місто має великі резерви поповнення бюджету,
левова частина яких криється в платі за землю. Також великі надії мер покладає
як на урядові, так і закордонні інвестиції.
Нові автобусні маршрути викликали незадоволення як серед пасажирів, так і водіїв
автобусів. З 1 січня у Дрогобичі відповідно до рішення міської влади запрацювали
нові пасажирські автобусні маршрути, що створило людям чимало незручностей.
Насамперед, через недостатню поінформованість населення про рух автобусів за
новими маршрутами. На думку людей, деякі нововведені маршрути створили проблеми
із поїздом на роботу. Незадоволені і водії нових маршрутів, яким випало їздити
вул. Стрийською, Володимира Великого, де, з їх слів, нема пасажирів. Зі слів
першого заступника міського голови Олександра Коростельова, першого тижня іде
«притирка» нових перевізників по освоєнню маршрутів. Міська влада вимагає від
перевізників на всіх міських маршрутах лише нових і великих транспортних
засобів, старі та малогабаритні не будуть допускатися до перевезень. Це питання
перебуває на особистому контролі мера Олексія Радзієвського, а він пообіцяв уже
цього тижня провести огляд транспортних засобів усіх перевізників. Мер наголосив
на тому, що пасажирські перевезення у місті повинні бути безпечними,
комфортними, водії - ввічливими і чемними. Для них навіть планується встановити
єдину форму одягу – фірмові піджаки, білі сорочки і краватки.
Іван Тихий
Владика Ярослав наголосив на тому, що ми повинні пам’ятати про минуле, коли
«Вифлеємську зорю старалися загасити, а більшовицький режим намагався робити
різні заходи, щоб ця зоря не провадила народ до Христа». Владика запросив ЗМІ до
співпраці та побажав їм нести до людей правдиве слово, посилаючись на вагомість
слова світочів нашої нації. «Слово, занурене в Боже Слово, в Лоґос, має
надзвичайну силу нести радість, мир, спокій, - наголосив Владика Ярослав, - тож
нехай на сторінках Ваших часописів звучить це слово істини, яке визволяє, бо
сьогодні людина є спраглою цієї істини». Побажавши журналістам Божого
благословення та особливої опіки від Дитятка Ісус, правлячий архієрей єпархії
відповів на запитання, зокрема, про міжконфесійну ситуацію в єпархії, котра
включає 6 районів Львівської області (Дрогобицький, Мостиський, Самбірський,
Сколівський, Старосамбірський та Турківський – 20 деканатів, 220 парафій, 290
священиків, 400 тисяч вірних УГКЦ), пригадав про Різдво свого дитинства, оцінив,
як змінилася Церква за останні 20 років, тобто від час виходу з підпілля,
окреслив своє бачення соціальної та молодіжної політики в УГКЦ тощо. Владика
наголосив, що священнослужителі повинні опікуватися і туристами,
відпочивальниками, зокрема, це стосується двох знаних курортів на теренах
єпархії – Трускавця та Східниці. Пригадав правлячий архієрей і своє служіння в
Старосамбірському районі, в Дрогобичі, жорсткий відбір, який проводив при вступі
до семінарії митрополит Володимир Стернюк в часи, коли УГКЦ була катакомбною,
переслідуваною Церквою.
Тут доречно буде пригадати хоча б одним абзацом життєвий та духовний шлях
єпископа Ярослава Приріза. Отже, він народився 30 березня 1963 р. в с. Ластівка
Турківського району на Львівщині в сім'ї Миколая та Анни з роду Федак. У 1970 р.
пішов до першого класу, а закінчив навчання в 1981 році, отримавши диплом про
середню технічну освіту. З 1983 р. працював механіком на Дрогобицькому долотному
заводі в технічному відділі і одночасно навчався в підпільній духовній семінарії
УГКЦ в місті Львові, яку очолював Архиєпископ Володимир (Стернюк). 4 грудня 1988
р. в м. Львові був висвячений на священика владикою Михаїлом (Сабригою). У 1989
р. Архиєпископ Володимир Стернюк доручив йому відродити й організувати парафії
УГКЦ в Старосамбірському районі Львівської області. Відтак, будучи священиком,
відновив та обслуговував громади УГКЦ в місті Хирові, в селах Тернава, П'ятниця,
Поляна, Сливниця, Стар'ява, Сушиця, Лопушниця, Терло та інші. Тоді, як пригадує
Владика, на Старосамбірщині діяли тільки дві греко-катлицькі парафії, а влада
чинила шалений опір та перешкоди діяльності греко-католицьких священиків – отців
Приріза та Низькогуза. У 1990 році о. Ярослав Приріз душпастирював у храмі
Пресвятої Трійці м. Дрогобича, а в 1991 р. розпочав вищі богословські студії в
Папському східному інституті в м. Римі. У 1992 р. вступив до Чину Отців
Редемптористів (ЧНІ), а в 1994 р. склав обіти у Львівській провінції ЧНІ. З волі
настоятелів Чину продовжує вищі богословські студії у Папському східному
інституті в Римі. Навчався на богословсько-патристичному факультеті за
спеціалізацією "Східне богослов'я" та в 1996 р. здобув ступінь ліценціата. У
1997 р. закінчив з відзнакою навчання третього етапу вищих богословських студій,
здобувши право писати докторську дисертацію. У 1997 р. за дорученням настоятелів
ЧНІ організував Вищий духовний інститут ім. бл. свщмуч. Миколая Чарнецького в м.
Львові, де став префектом студентів та викладачем східного богослов'я. У 1999 р.
Генеральний уряд призначив його членом генерального секретаріату формації при
Генеральній управі ЧНІ в Римі терміном на 6 років, а в 2005 році цей термін було
продовжено. У 2001 р. був призначений ректором Вищого духовного інституту та
ігуменом монастиря Святого Альфонса. Впродовж цього часу душпастирював на
парафіях України та поза її межами (в Європі, Канаді, Америці). У червні 2005 р.
був призначений протосинкелом Самбірсько-Дрогобицької єпархії. 2 березня 2006 р.
іменований єпископом-помічником даної єпархії. 29 квітня 2006 р. отримав
єпископські свячення з рук глави УГКЦ Блаженнішого Любомира (Гузара). 21 квітня
2010 р. піднесений до гідності єпископа-коад'ютора даної єпархії. 27 жовтня 2011
р., після того як Блаженніший Святослав (Шевчук) прийняв зречення владики Юліана
(Вороновського) з уряду єпископа Самбірсько-Дрогобицького, владика Ярослав
перейняв адміністрування Самбірсько-Дрогобицькою єпархією. 24 грудня 2011 р.
Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, увів владику Ярослава на престіл СДЄ УГКЦ.
Владика так згадує про своє покликання до священства:
- Роль мами у моєму покликані була підставовою, бо завдяки їй я пізнав Бога, що
згодом дало мені можливість посвятитись Йому на служіння. В університетах я не
зустрів кращого педагога, ніж моя мама, у вірі. Тому щиро вдячний своїм батькам
за те, що вони своїм повсякденним життям проповідували мені віру в Бога.
Пригадую, що бажання стати священиком зародилося у мене ще у дитячому віці. Я
мав нагоду особисто зустрічатися і спілкуватися з підпільними греко-католицькими
священиками, бо вони часто відвідували нашу родину: служили святу Літургію,
провадили катехитичні науки. Часто з мамою їздив туди, де відбувались
греко-католицькі богослужіння... Під час підготовки до першої Сповіді, виявив
бажання стати священиком. Мій сповідник сказав: «Сину, для того, щоб бути добрим
священиком, потрібно в тому намірі багато молитися». Ці слова глибоко запали
мені в душу. Пам'ятаю, що після цього я з радістю та захопленням сказав своїй
матері, що хочу стати священиком. У відповідь вона обійняла мене і, заплакавши,
сказала: «Молися, сину, в цьому намірі, і я теж буду молитися». У більш зрілому
віці мав нагоду й далі підтримувати зв'язки з підпільними священиками. Серед
тих, хто вагомо вплинув на формування мого священичого покликання, можу назвати
отців редемптористів: Миколая Куця, Володимира Мицака, Михайла Волошина, а також
о. Степана Яворського, митрополита Володимира (Стернюка), владику Филимона
Курчабу... Завдяки їм я ближче познайомився з катакомбною УГКЦ, з підпільною
семінарією. Мене захоплювала і надихала їхня духовність, простота, душпастирська
активність, жертовність... Так у мене визріло остаточне рішення стати
семінаристом переслідуваної Церкви. З огляду на переслідування, про моє навчання
в семінарії не повинні були знати навіть мої батьки... Мама дізналася про моє
навчання найшвидше, а батько і брати — після дияконських свячень. Решта ж родини
уже тоді, коли побачили мене у фелоні під час першої Літургії у звичайній хаті у
1988 році. Тому дуже велику роль у моєму рішенні стати священиком відігравали
особи, котрих мені посилав Господь. Це - моя родина, передусім мама, а також
підпільні греко-католицькі священики та миряни. Монаше життя вимагає посвяти,
тому коли я приїздив додому, то ненадовго, мама казала – перехрестив мій син
хату (пройшовся по хаті туди-сюди) та й поїхав. Для мене визначальними є
євангельські слова: «Пізнайте правду і правда визволить вас». У ті часи правда
була замовчуваною, переслідуваною, депортованою в Сибір, розіп'ятою... Вважав,
що у такій ситуації священик своїм служінням може багато допомогти народові,
подати йому ключ до свободи, а тим ключем, безперечно, є Христос - «Дорога,
Правда і Життя». Я був переконаний, що наш народ, духовно переживши Христове
воскресіння, воскресне й сам, звільнившись від поневолення різними фальшивими
ідеями. Тому служіння Богові, служіння Правді завжди було для мене невіддільним
від служіння своєму народові.
Владика Ярослав не забув наголосити на тому, скільки було зроблено для розвитку
єпархії Владикою Юліаном Вороновським, котрий очолював СДЄ УГКЦ від моменту її
заснування в 1993 році. «Владика Юліан і тепер проживає з нами в Трускавці,
відвідує парафії, проводить активне життя, а головне – за всіх нас молиться», -
зазначив Його Еміненція Ярослав, додавши, що поради Владики Юліана для нього є
дуже важливими та потрібними і він радо користає з нагоди поспілкуватися з ним.
Відповідаючи на питання щодо міжконфесійних відносин, Владика зазначив, що рани,
котрі особливо сильно ятрилися в 90-х роках ХХ століття, поволі гояться і хоча
УГКЦ часто втрачала храми, побудовані до війни, та зараз поволі ситуація
врегульовується, в основному шляхом будівництва нових храмів. Конфесійні поділи
Владика вважає спланованою акцією, програмою, котру ретельно готували вороги
нашого народу. До речі, і утворення різноманітних сект та релігійних проектів на
шкоду Вселенській Церкві теж є справою рук ворогів Христа. Як зазначив Владика
Ярослав, те, що проти УГКЦ застосовувалися найбільш негідні методи, не викликає
сумнівів, є навіть свідки, окремі люди, причетні до цього, покаялися і Бог їм
суддя. Пригадалися часи двадцятирічної давнини, коли вороги Католицької Церкви
її назву виводили від слова «кат», лякали майбутньою полонізацією (спольщенням),
творили Козацьку Церкву, застосовували принцип «Діли і владарюй». І далі ворог
підступно діє, для цього достатньо глянути на намагання відірвати від УГКЦ її
вірних різними силами та різними методами. Стосовно ж стосунків із іншими
церквами візантійської традиції, то Владика вважає, що «святий обов’язок для
нас, щоб ми, котрі прийняли Володимирове хрещення, вміли знаходити спільний
знаменник».
- Люблю повторювати, - говорить Владика Ярослав, - що після страшної «епідемії
більшовизму», яка позначилась на нашій історії, культурі, суспільстві, нам
сьогодні важливо відроджувати історичну пам'ять, відбудовувати матеріальні
храми, але найважливішим є відновити нерукотворний храм - людину. Треба привести
її до Бога, допомогти усвідомити своє високе християнське покликання та діяти
згідно з ним. І у Вселенській Церкві, і у нашій Українській Греко-Католицькій
Церкві сьогодні багато говориться про євангелізацію, а зокрема, про нову
євангелізацію. Йдеться про необхідність євангельської проповіді як серед тих,
хто її ще не чув, так і серед так званих «номінальних» християн, тобто тих,
котрі були охрещеними, але рідко або й ніколи не відвідують церкву. У цьому
контексті, думаю, треба зробити все, щоб духовенство, тобто ті, до кого
передусім звернена заповідь про євангелізацію, якнайуспішніше сповнювали свою
місію. Христос і його учні є гарними вчителями для нас. Не забуваймо, що
апостоли пішли активно проповідувати Добру Новину після того, як під час молитви
у Єрусалимі зодягнулись силою Святого Духа. Тому, думаю, треба зробити все, щоб
ми сповнювались Святим Духом - освячувались. Святі християни будуть
найуспішнішими місіонерами та євангелізаторами, адже у нашому народі справедливо
кажуть, що «слово зворушує, а добрий приклад порушує до дії». Тому, як це робив
і мій попередник на єпархіальному престолі - преосвященний владика Юліян
(Вороновський), продовжуватиму наголошувати на важливості молитви, особистої та
літургійної, в житті кожного християнина, зокрема духовенства. В особі владики
Юліяна ми маємо живий приклад того, як молитва виливається в активне і ефективне
душпастирювання. Хто зустрічався з нашим дорогим владикою, знає, що він «муж
молитви». Переконаний, що саме завдяки цьому йому вдалось так багато зробити за
17 років свого архиєрейського служіння тут, у Самбірсько-Дрогобицькій єпархії.
Владика Юліян освятив багато новозбудованих храмів, рукоположив чимало
священиків. У 1996 році заснував Дрогобицьку духовну семінарію та Катехитичний
інститут, щоб забезпечити єпархію священнослужителями, катехитами, дяками та
регентами... За умови, що на початках, з виходом нашої Церкви з підпілля
відчувалася гостра недостача належної душпастирської опіки, стараннями владики
було значно покращено таку ситуацію. Мені належить продовжувати та розвивати
досягнуте моїм попередником. Отож, як я вже сказав, молитовне і таїнственне
життя є невід'ємним чинником. Причому наголошую, що маю на увазі ту духовність,
яка відповідала б ідентичності нашої Церкви, котра є східною Церквою
візантійсько-київської традиції. Водночас не можна забувати, що для успішної
євангелізації треба мати ефективні середники і методи. Над цим, думаю, маємо
багато працювати і на академічному, і на практичному рівнях. Ідеться про належну
підготовку священиків і катехитів, про наукові конференції, котрі охоплювали б
не тільки священиків, але й мирян (адже кожен покликаний зростати у свідомості
своєї віри, не лише священики). Хочу наголосити, що священик особисто
відповідальний за катехизацію на довіреній йому парохії: ні катехит, ні будь-хто
інший не звільняє його від цього служіння. Переконаний, що слід розвивати
парохіяльні суботні та недільні школи, вивчати можливості створення
загальноосвітніх церковних шкіл... Думаю, що потрібно продовжити і розвинути
позитивні напрацювання у душпастирстві молоді не тільки на деканальному та
єпархіальному, але й на парохіяльному рівнях. Вважаю, що треба активніше
працювати над академічним, медичним, військовим, в'язничим капеланством. Не
можна оминати й соціальну сферу... Оце ті, далеко не всі, ділянки, на яких думаю
зосередити свою увагу. Водночас я відкритий на пропозиції і готовий піти
назустріч кожному, хто запропонує такі методи душпастирства, які будуть
ефективними для здійснення тих високих цілей, котрі перед нами ставить Бог і
Церква.
Після завершення прес-конференції Владика Ярослав Приріз запросив журналістів на
обід до Дрогобицької духовної семінарії. Насамкінець хочемо подякувати за
можливість зустрітися із єпископом Ярославом прес-секретарю
Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ о. Олегу Чупі, котрий висловив надію, що
зустрічі Владики Ярослава з пресою будуть традиційними і відбуватимуться хоча б
раз в півроку.
Володимир Ключак,
Один из крупнейших бальнеологических курортов Украины Трускавец, прославившийся
многообразием минеральных вод, самой известной из которых является "Нафтуся",
сегодня опасен для здоровья. Как физического, так и морального.
30 декабря уходящего 2011 г. прославилось химической атакой, направленной на
живые объекты в самом центре города, где сосредоточены санатории и бюветы -
места, где люди пьют целебную воду.
30 декабря, около 19.00 в парке отдыха в центре города, на глазах у прохожих -
гостей города, отдыхающих, лечащихся в санаториях, происходит трагическое
событие, последствия которого трудно предугадать и представить. Прохожие
натыкаются на трупы животных и ещё живых собак, которые в предсмертных
конвульсиях, с кровавой пеной у рта погибают у них на глазах. А ещё 15 минут
назад они резвились и виляя хвостом, сопровождали знакомых прохожих.
На место происшествия в срочном порядке прибыли зоозащитники и координатор
Украинско-польского зоозащитного движения Калапунь Светлана.
Животных отравили. Это стало сразу понятно. Одна собака мучительно извивалась на
земле и ей немедленно стали вводить противоядие. Тут же, около бювета, были
обнаружены разбросанные по земле отравляющие приманки, переданные впоследствии
на экспертизу. Собаку, которую звали "Аза", спасти не удалось. Совсем немного
она не дотянула до счастливого момента: опекуны Наташа и Лида договорились об её
"усыновлении" и после Нового года она должна была направиться в г. Золочив,
Львовской области.
До последнего не отходил от любимой подруги пёс Бусик. Его слёз никто не увидит.
Но у людей, наблюдавших, как он бережно прикрывал труп своей подруги тряпкой,
как он сопровождал её до последнего и бежал за машиной пока хватало сил,
наворачивались слёзы и подступал комок к горлу, который невозможно было
проглотить.
Одну собаку опекунам всё же удалось спасти. Сейчас ей каждый час вводят
лекарство - противоядие и надеются, что она выживет. Стали жертвой отравления и
два маленьких щенка, которых кормила Аза. Их сейчас забрали домой добровольные
помощники Наташа и Оксана.
Отравляющее вещество негативно действует на все органы живого организма. Но
спасать - это нормальное состояние человека.
Как же могло всё это произойти в центре города, в парке, на глазах у детей,
прохожих, гостей курортной зоны? Охранник парка, оказавшийся рядом с
разыгравшейся трагедией, сказал, что ему был отдан приказ мера города - забрать
трупы животных. Причём, было указано точное количество трупов (?). Калапунь
Светлана задала прямой вопрос охраннику "Откуда Вам известно, сколько должно
быть трупов?", на что, охранник смутившись, убежал.
На место преступления была вызвана сразу милиция. Оперуполномоченные
Трускавецкого городского отделения милиции прибыв на место, опросили свидетелей
и составили протокол. Калапунь Светлана написала заявление на имя начальника
городской милиции. 31 декабря она посетила городское отделение милиции с целью
контроля за ходом регистрации и отработки её заявления. Дежурный по части окинул
Светлану холодным взором и сказал, что всех собак надо убивать (!).
На обратном пути Калапунь Светлана сделала несколько фотографий, леденящих душу.
Тот же центр города, температура воздуха: +1 градус по Цельсию, тропические
животные - павлины окоченевшие и напыженные от холода, выполняют коммерческую
волю своих повелителей-фотографов - "радуют" своими обвисшими перьями на фото
необразованных и безразличных к чужому горю людей. Самому фотографу по всей
видимости холодно. Но он может пойти и выпить "горяченького". Павлин,
привязанный верёвкой к насесту, вынужден мёрзнуть до последнего. Желающих
запечатлеть себя рядом с процветающей жестокостью в центре Трускавца не так уж и
много. Но фотограф активно привлекает детей "любить" животных таким образом.
Пропаганда жестокости к животным в курортном месте - дело привычное.
В сентябре 2011года по этому поводу было обращение от зоозащитников в милицию и
экологическую инспекцию г. Трускавца. Но, ни милиция, ни экологи не хотят видеть
во всём этом правонарушений, издевательств над живыми существами. Живые объекты
- это всего лишь источник дохода для исполнительной власти и правоохранительных
органов г. Трускавца, им законы не писаны.
Итак, Трускавец встретил Новый год. Мер города, Козырь Руслан Ярославович,
охотник, член общества охотников "Городской лес" горячо поздравил своих жителей
с праздником. Ну что ж, подведём итоги, уважаемый Руслан Ярославович: мораль в
вашем городе отравили; душу заморозили; осталось сделать контрольный выстрел.
Смелее! У Вас это получится. Вы город превратили в лес, а жизнь горожан в охоту.
Спасайся, кто может!
Пока готовился этот материал, позвонили опекуны собаки Бусика и сообщили, что 1
января они не нашли своего любимца на обычном месте. Зато в 17.00. была замечена
машина "Таврия", принадлежащая Бориславскому КП "Экогород", водитель которой
Ириней Луценко отлавливал и убивал собак.
Материал подготовили Светлана Калапунь и Муза Махова,
1853 року львівський фармацевт Йоган Зег (1817-1897) винайшов промислову
технологію хімічної переробки нафти й земного воску (озокериту) з Борислава.
Після цього, одразу ж, почалося промислове використання в різних технічних цілях
як самого нафтового дистиляту, так і інших продуктів переробки нафти, а також
виробництво свічок з озокериту. Відтоді - як у самій Галичині, так і в інших
країнах Європи та світу, розпочалися промислові пошуки, видобування, переробка і
продаж цих цінних, навіть у наш час, мінералів. Серед тих багатьох і відомих
промисловців та підприємців у Галичині був добре знаний львівський промисловець
та підприємець, громадський діяч і філантроп, власник озокеритових і нафтових
копалень у Бориславі Роберт Домс.
Народився Роберт Домс у Прусії 1815 р., походив й німецької родини. Адже один з
членів його родини Францішек, майстер зі шліфування, прийняв 1 жовтня 1816 р.
громадянство м. Львова. У своїй трудовій діяльності Р. Домс займався різними
напрямками та галузями як легкої, так і важкої промисловості нашого краю,
запроваджуючи нові чи уже існуючі в Європі та світі різні інноваційні
технології, методи, способи тощо. Ще 1848 р. він відкрив у м. Львові промислове
виробництво - фабрику виготовлення кави з кореня цикорію. Адже ще 1790 р. у
Прусії було винайдено цей спосіб, як замінник натуральної кави, і саме там цей
замінник, наприкінці XVIII ст., почали додавати до натуральної кави.
Однак, починаючи з 1851 р., Р. Домс планував та розпочинав займатися нафтовою
промисловістю. Це були саме ті часи, коли нафтовий промисел почав збільшуватися,
і невдовзі, 1853 р., перетворився у нафтову промисловість Галичини та світу.
Р. Домс починав працювати над застосуванням нафтової ропи та спробами її
дистиляції для практичних цілей. А після подання відповідних документів до
львівського губернаторського управління, він отримав 7 червня 1853 р. із
міністерства торгівлі у м. Відні, терміном на п'ять років відкритий (без
збереження таємниці винаходу) привілей (патент) за № 84, що стосувався
промислових (фабричних) справ, пов'язаних із нафтовою ропою, або, як її тоді
офіційно називали, кам'яною олією (Steinl), або нафтою (Naphta), бітумними
проявами та переробкою (bituminfen) і камфіновими лампами (Camphin-Lampen).
У м. Львові Р. Домc відкрив підприємство - так звану камфінову фабрику
(Camphinfabrik). Однак, як для неї, так і інших тодішніх фабрик, сировини ще не
було вдосталь. Тож на початку 1850-х років Роберт розпочав гірничі пошуки за
нафтовою ропою, озокеритом, сіллю, вугіллям та іншими мінералами в декількох
місцевостях Галичини. Та лише в Бориславі він відкрив значні промислові запаси
цих матеріалів.
Саме розпочавши гірничі пошуки, Р. Домс 1854 р. відкрив у Бориславі, на берегах
річки Тисмениці, серед соляного мулу в супроводі кам'яної солі, значне
промислове родовище (поклади) земного воску (озокериту), який почав видобувати,
які також, можливо, хотів використати його для освітлення. У рапорті
цісарсько-королівського гірничого радника Рудольфа у м. Самборі, який був
опублікований 1855 р. у цісарсько-королівських річниках геологічного відділу,
вказується, що Р. Домс у Бориславі із трьох шахт (schachten) глибиною від 8 до
12 сажнів видобув 6 центнерів озокериту.
Це бориславське родовище озокериту було, і є нині єдине і одне з найбільших у
світі за запасами та колишнім рівнем видобутку. Згодом, один з різновидів, цього
всесвітньо відомого бориславського озокериту, одержав назву „Бориславіт" — як
мармурний озокерит (твердий і крихкий ґатунок).
Але із 1856 р. винахідник, мабуть, займався уже лише пошуками і видобутком
нафтової ропи та іншими промисловими гірничими справами. Серед них було те, що
Р. Домсу 1859 р. належало чотири копальні бурого вугілля у с. Скварява та дві
копальні у с. Мокротин поблизу м. Жовкви. Одночасно Р. Домс продовжував
займатися харчовою промисловістю - млинарством, броварництвом та пекарством. У
1850-х р. він відкрив у Львові на вул. Клепарівській, 16 відомий паровий млин,
пекарню та броварню. Ця броварня 1893 р. увійшла до складу Акціонерного
Товариства Броварів, а нині відома Львівська пивоварня. Також ще один паровий
млин він побудував у Львові на сучасній вулиці Б. Хмельницького.
Однак Р. Домс бачить пріоритет своєї діяльності у розвитку нафтової
промисловості Борислава та Прикарпаття. Він активно співпрацює та консультується
з тодішніми хіміками, інженерами, гірничими майстрами та промисловцями — як
місцевими, так і професорами Віденського університету - для ефективної та
раціональної промислової діяльності у питаннях збільшення видобутку, хімічної
переробки та збуту нафтових продуктів.
1860 р. Р. Домс спільно з братами Аполінарієм і Євґеніушом Зєліньскіми та
львівським адвокатом Мацєєвскім заснували спілку для видобутку нафтової ропи в
районі Борислава, Станіславова і Сянока та оформили гірничі права на ці терени.
У Бориславі замість копаних ям-криниць для видобутку нафти Р. Домс запровадив
1861 р. буріння свердловин. Техніка буріння була відома з давніх-давен у
багатьох країнах світу, її застосовували для пошуків та експлуатації розсолів
(солянки) кухонної солі, природного газу, питної води, вугілля та інших корисних
копалин - металів чи мінералів.
Тож Р. Домс запросив до Борислава прусських гірничих майстрів з буріння
свердловин. Так, за допомогою дерев'яних жердин (штанг), так званих вільно
падаючих ножниць (фрейфал) та долота, ручним способом була пробурена перша
нафтова свердловина. А Роберт Домс став першим нафтопромисловцем з буріння
нафтових свердловин, не тільки в м. Бориславі, а й усій Галичині. Буріння тоді
досягало глибини 152 м, а денне поглиблення не перевищувало 50 см, і залежало
від складу і твердості гірських порід.
Технологія ручного ударного буріння полягала в тому, що встановлювався ручний
ударний верстат. Він складався з дерев'яної балки (важіль, балансир), що
кріпився на опорному стояку і яким за допомогою дерев'яних, а згодом металевих
штанг або линви, до яких знизу було прикріплено долото, що ритмічно, після його
підняття, вільно падало та дробило породи в отворі. А над свердловиною ставилася
дерев'яна тринога із закріпленим вгорі коліщатком, через який за допомогою
ручної лебідки (корби) опускалася чи піднімалася линва (канат, трос) для
допоміжних робіт - підняття з отвору на поверхню, за допомогою желонки з
клапаном, подрібненої породи, води та нафти. Дерев'яні штанги виготовлялися із
граба чи ясена, з кутими залізом, згвинченими кінцями і прикріпленим знизу до
них залізного долота. Так бурились перші свердловини, а їх глибини сягали ста і
більше метрів.
Тож розпочалась швидка промислова розробка Бориславського нафтово-озокеритного
родовища. Саме видобуток і переробка нафти та озокериту, впровадження технічного
прогресу зумовили великий розвиток промисловості та значні зміни в
господарському, соціальному та національному складі населення Борислава і його
околиць.
Саме 1861 р. тодішній молодий гірничий інженер, геолог Генрик Вальтер відвідував
місця найбільшого видобутку нафти на Прикарпатті. І серед них він саме у
Бориславі побачив та ознайомився із промисловим видобутком нафти за допомогою
пробурених свердловин. Тож уже наприкінці наступного 1862 р. Г. Вальтер
запровадив цей прогресивний спосіб видобутку нафти у с. Бубрка в Західній
Галичині (сучасна Польща).
Згодом буріння нафтових свердловин постійно вдосконалювалося, застосовувалися
нові інструменти, навіть методи і способи, а з 1866 р. буріння здійснювалося уже
за допомогою - парових машин. Так, у Східниці перша нафтова свердловина
„Магдалена" була пробурена промисловцем Кнаурем 1872 р.
У Бориславі 1873 р. Р. Домсу належало ще близько 20-моргів землі та декілька
копалень - нафтових свердловин і ям-криниць на землях (ділянках) Давида
Лінденбаума - власника колишнього домініуму - значних земельних і лісових
(двірських) маєтків у Бориславі та навколишніх сіл. І найглибша нафтова
свердловина в Бориславі була саме Р. Домса, глибиною 80 сажнів (138,24 м). Однак
він уже значну гірничу діяльність не здійснював. А справа полягала в тому, що
він і його спілка офіційно одержали багато дозволів на здійснення гірничих робіт
у нафтово-озокеритній промисловості Борислава та інших місцевостях краю, для
раціональної та ефективної діяльності. І це не сподобалося місцевим
селянам-робітникам та бориславсько-дрогобицьким жидам, які до цього часу без
дозволів, нелегально та неконтрольовано видобували нафту й озокерит. Це й
спричинило між ними конфлікт фінансових інтересів.
Одного разу Р. Домс, спираючись на офіційні закони та юридичні права, у
супроводі гірничого комісара та поліції хотів прибути до Борислава, однак був
прогнаний місцевими селянами та робітниками, намовленими власниками численних
копалень. Одночасно Герш Ґольдгаммер направив цілий залізнодорожний вагон
дрогобицьких жидів, як представників цих промисловців, до віденського
парламенту, де їм вдалося домогтися неприйняття закону, яким нафта й озокерит
ставали державною власністю. Тож і надалі продовжувався нелегальний та
неконтрольований видобуток нафти й озокериту. Про таку промисловість у Бориславі
яскраво і правдиво багато написали у своїй творчості відомі наші письменники
Іван Франко та Стефан Ковалів.
Р. Домс став настільки відомою та популярною особою, що про його промислову
діяльність у Бориславі навіть написав 1878 р. І. Франко у своїй відомій повісті
„Boa constrictor"? вказуючи там його правдиве ім'я та прізвище, не приховуючи
його за вигаданими псевдонімами, як це І. Франко робив у літературній чи
публіцистичній творчості з іншими реальними персонажами своїх оповідань та
повістей. Це вказує на позитивний імідж Р. Домса як в думках самого І. Франка,
так і в ставленні інших освічених і розумних осіб тодішнього суспільства.
Р. Домс здійснював раціональну, енергійну та ініціативну діяльність у розвитку
промисловості Галичини. Саме він був одним з тих перших нафтопромисловців, який
звернув велику увагу Торгово-промислової палати у Львові, стверджуючи, що
нафтова промисловість може стати новим джерелом добробуту нашого краю. Згодом
він сам став довголітнім головою львівської Торгово-промислової палати. Не
забував свого німецького походження, брав активну участь у житті німецької
громади Львова, а найбільше відзначився громадською та благодійною діяльністю.
1885 р. він на власні кошти заснував доброчинний фонд, під патронатом якого того
ж таки року відкрив „Притулок для пристарілих імені Роберта Домса у Львові".
Згідно зі статутом на проживання та утримання. До притулку приймали пристарілих
і збіднілих купців, християн, убогих старців, архітекторів, інженерів, хіміків,
літераторів (письменників), художників, скульпторів, які мали мистецьку славу.
Таким чином Р. Домс, мабуть, віддячив цим категоріям суспільства за допомогу
йому у розвитку його підприємницької діяльності в галузі нафтової промисловості
та відповідали його сприйняттям культурних суспільних цінностей. Також Р. Домс
підкреслював важливість упорядкування площі Святого Юра у Львові та перетворення
її у публічний парк, повний зелених насаджень та квітів, до чого енергійно
долучався. Фондом і притулком управляв він аж до дня своєї смерті - 4 травня
1893 р. І урочисто був похований на нині всесвітньо відомому Личаківському
цвинтарі.
За цю діяльність його можна назвати першим великим благодійником та значним
доброчинцем краю і порівняти з Нобелівською допомогою, яка значно пізніше
утворилася, як фінансова Нобелівська премія. Вона надавалася також інтелігентним
вченим і виникла за великі кошти від нафтової промисловості.
Вулицю у м. Львові, на якій розташовувався притулок Р. Домса, 1895 р. було
названо його іменем. Та з приходом в Галичину радянської влади цей притулок було
ліквідовано 1940 р., а вулицю згодом перейменовано. Із 1991 р. ця вулиця носить
ім'я львівського скульптора Петра Війтовича, який помер саме у притулку імені Р.
Домса.
У Р. Домса було троє дітей - донька та два сини, однак вони нічим у Львові не
прославилися - ні як підприємці, ні як філантропи. Лише ймовірно Роберт
Домс-молодший став героєм львівської міської легенди про пивовара Домса та
служницю Зосю. Про долю молодшого Роберта та Зосі написав наш відомий композитор
Анатолій Кос-Анатольський у своїй „Львівській застільній" пісні: „Продав пан
Домс броварню й, забравши Зосю гарну, поїхав у Швейцарію, в похміллі
молодім...".
Отож активна життєва діяльність львівського промисловця Роберта Домса значно
вплинула не лише на нафтовий промисловий розвиток Борислава, але й усієї
Галичини. Якщо 1899 р. у Бориславі було видобуто 5% загальної продукції
Галичини, то вже через 10 років, 1909 р., з усього Бориславського нафтового
родовища видобули близько 5% світового видобутку нафти. Це займало третє місце у
світовому видобутку нафти після СІЛА та Російської імперії. І місто Борислав
також продовжував займати перше місце у світі з видобутку озокериту.
Технічний промисловий прогрес у видобутку, транспортуванні, переробці та збуті
продукції озокериту, нафти та супутнього нафтового газу сприяв і швидкому
урбаністичному та соціальному розвитку Борислава й околиць. Тож Борислав, уже
де-юре з 1906 р., став містом, а Тустановичі - з 1912 р. містечком.
Отож бориславці, а особливо нафтовики нашого міста, повинні згадувати про
діяльність Роберта Домса. І не тільки з нагоди 150-річчя буріння першої нафтової
свердловини у нашому місті та Україні, але й тому, що сьогоднішня пріоритетна, і
наразі домінуюча нафтогазова промисловість Борислава експлуатує близько 450
свердловин.
Мешканцям Борислава вартувало б увіковічнити й популяризувати цю постать хоча б
в одній із назв вулиць міста та на пам'ятній таблиці заради історичної
справедливості, пам'яті та для розвитку в майбутньому екскурсійно-туристичної
діяльності. Адже такі вже історичні постаті, як Й. Зег, Р. Домс, так і численні
інші видатні та відомі особи, унікальні факти і події, чи то регіонального, чи
навіть світового значення, мають приносити прибутки його мешканцям від цієї
діяльності, як це є у більшості розвинутих країнах світу.
Олег Микулич, доктор історії,
Коли вибухають кризи, люди частіше замислюються про майбутнє. Позаяк ніхто
майбутнього не знає, починаються спекуляції на тему народних вірувань,
забобонів, навіть пророцтв, в тому числі біблійних. Цим ми, котрі живемо у
третьому тисячолітті, мало відрізняємося від середньовічних предків, котрі
вбачали в неврожаї, епідемії, церковних розколах і політичних смутах ознаки
кінця світу. Одразу ж знаходимо для цього серію «доказів» з різних біблійних
текстів.
Зустріти жінку з порожніми відрами; чорна кішка перебігла дорогу; повернутися,
якщо вже вийшов з дому; розбити дзеркало і багато-багато подібного. Що це -
досвід, який передали нам наші попередники, чи просто наївний забобон, який
нічого не означає?
Тема забобонів та марновірства є досить актуальною... Породжує цю проблему
насамперед наше незнання. Не прагнучи пізнати Істини, не прикладаючи абсолютно
жодних зусиль до цього, ми жадібно вбираємо все, що проходить через наші вуха,
очі, не зачіпаючи при цьому ні розуму, ні душі. Спробуємо проаналізувати
доцільність чи недоцільність вірити забобонам...
У нашому народі є дуже велика кількість забобонів і усі вони між собою
різняться. Одні відрізняються у географічному плані (міські відрізняються від
сільських), одні у віковому (молоді схильні вірити в долю, у ворожіння, літні -
у віщі сни, в знахарів), а ще інші в професійному (більш забобонними є люди,
професії котрих пов'язані з ризиком: пілоти, водії, хірурги). Так, людина завжди
тягнеться до чогось таємного, незнаного, що певною мірою об'являє себе їй. Вона
шукає якихось випадкових збігів подій, які начебто в змозі пояснити її життя.
Забобони, з точки зору психології, більш притаманні людям непостійним,
тривожним, невпевненими у собі.
Серед усіх цих забобонів найбільш відомими, мабуть, є побутові забобони:
зустріти жінку з порожніми відрами; чорна кішка перебігла дорогу; розбити
дзеркало; розсипати сіль; привітатися за руки через поріг і багато інших. Не
остання роль у житті людей належить забобонам, які пов'язані з днями, числами і
місяцями. Наприклад, чи не кожна сучасна людина вважає, що понеділок - важкий
день. Подібно якщо 13-те число місяця збіглося з п'ятницею, то це вважається
украй нещасливим. Та якщо добре в цьому розібратися, то, насправді, жодні збіги
цифр чи днів, «особливі» числа або місяці року самі по собі не тільки не несуть
людині ніякої шкоди, але й зовсім не мають жодного символічного значення.
Понеділок важкий лише для тих, хто напередодні провів час безладно, або ж для
лінивих людей, для яких початок робочого тижня не є благословенним часом (адже
сам Господь наказав шість днів працювати, а сьомого спочити), а просто
нестерпними муками. Хто ж уміє користуватися часом, в того перший після
недільного відпочинку день буде пов'язаний із творчим підйомом і легкістю. Життя
ж у вірності Богові спричиняє мир душі і внутрішню радість, незалежно, чи це
понеділок, «п'ятниця 13-го», або ще якийсь страшний для забобонних людей день.
Отже, для нашого щастя кожну добу життя потрібно присвячувати виконанню Божих
Заповідей. Кожний день, в який Бог дав нам жити, освячений Його присутністю і
допомога Його в справах людських відкрита для тих, хто шукає її. Тому не чисел
або днів слід боятися християнинові, а лише гріха.
Кумедно, коли зріла людина просто вірить у безглузді речі. Наприклад, якщо тебе
переступили - то вже не виростеш; якщо тобі наступили на ногу, а ти у відповідь
- ні, то хтось із близьких помре; закривати потрібно парну кількість банок з
консервами - інакше зіпсуються; не свисти в будинку - грошей не буде; якщо
неодружений хлопець буде облизувати ножа, то буде мати дружину, гостру на
язик....
Усі ці забобони є притаманними більшою мірою людям маловірним і використовуються
в повсякденному житті. Та, на превеликий жаль, велике місце також займають
релігійні забобони. Найбільш відомі серед них: вживання забобонних молитов
(змов); гріх пити ліки; митися у свята і після Причастя; передавати свічку в
церкві тільки правою рукою і через праве плече; не можна переставляти раніше
поставлені свічки;
Тайну Єлеопомазання можна приймати тільки перед смертю тощо. Трапляється, що
дехто носить на могилу їжу, поливає її водою, молоком, вином, щоб так
підтримувати існування померлого... Навіть ставлення до церковних речей (ікон,
свяченої води, свічок) може стати забобонним. Усе це відбувається тоді, коли
людина бездумно покладається на якийсь священний предмет: поясочок, ладан, кулон
із образом святого, не згадуючи при цьому ні про Бога, ні про найпростіші
правила безпеки.
Часто люди не зберігають найелементарніших правил безпеки під час руху
автомобілем (не користується ременем безпеки, порушують правила дорожнього
руху), спираючись лише на те, що автомобіль освячений і на передній його панелі
поміщена ікона, а тому Бог обов'язково має подати їм «безжурну» поїздку у
зв'язку із самим фактом присутності чогось посвяченого. Насправді автомобілі
освячують для того, щоб вони були так само, як і християни-водії, осяяні
благодаттю Божою, а значить, позбавлені присутності темних сил, здатних лише
шкодити. Проте все це не привід вважати себе остаточно збереженим від будь-яких
небезпечних ситуацій, а, як говорить приказка, «береженого Бог береже». Усі ці
забобони з'явилися тому, що багато людей здобули віру і знання про неї,
спостерігаючи за обрядами і не розуміючи ні їх змісту, ні символіки, а тому
часто надавали їм свого значення.
Забобони у релігійному житті спотворюють віру, по суті, глумляться над нею. Ми
хрестимось, вінчаємось, беремо участь у Таїнствах Церкви не для того виключно,
щоб жити матеріально благополучно і безтурботно. Якщо людина дійсно вірить і
любить Бога, то вона, насамперед, для підтримання і збільшення цієї любові має
більше про Нього дізнатися, адже важко вірити у те, що ти не знаєш і чого не
досвідчив.
Святі Отці Церкви називають забобони «диявольською гординею». Неважко зрозуміти,
чому вони такі категоричні. Виконанням забобонів люди віддають себе в рабство
демонам, надіючись не на Бога і молитву, а на різні предмети природи, цим
віддаючи себе у владу диявольську, адже чи не диявол це все придумав, аби
відвести людей від істинного Бога: «Отже, стійте у свободі, яку дарував нам
Христос, і не підпадайте знову під ярмо рабства» (Гал. 5.1).
Людина дуже часто приймає за віру те, що їй сказали інші або те, у що сама вона
прагне вірити. Саме так з'являються забобони, що, за своєю суттю, є лише
метушнею, порожнечею і помилковою вірою у щось начебто надприродне. Забобон з
церковнослов'янської мови можна перекласти як «порожня віра», «марна віра».
Забобон є гріхом відступу від віри, її відсутністю, хибним розумінням віри,
прийняттям брехні за істину.
Джерело забобонів є у віддаленні людини від істинного світла, у втраті нею
справжнього релігійного знання. Так пояснює святий апостол Павло походження
ідолопоклонства, або язичництва, яке являє за своєю суттю найбільш яскравий і
небезпечний вид марновірства. Якщо людина у своєму незнанні, або ж через власне
бажання віддаляється від Бога, то в душі з'являється порожнеча, яка не може
існувати, і її потрібно чимось заповнити, замінити. У такому випадку людина
звертається до якоїсь видуманої вищої сили, яка заповнила б цю порожнечу. Цією
силою часто служать забобони. Сутність забобону або марновірства полягає в тому,
що людина притаманне тільки Богові приписує Його творінню і замість того, щоб
сподіватися на Бога, покладає свої надії на створені речі. Така віра є хибною,
а, частково, і згубною, бо, занадто захопившись забобонами, людина не лише не
зростає у вірі, а часто неправильно її трактує або й зовсім віддаляється від
неї. Вони забруднюють віру, нищать надію на Творця, відхиляють від Церкви,
перекручують християнське вчення, а іноді ведуть до злочину. Саме із забобонів і
марновірства найчастіше утворюються секти. Коли людина має справжню віру, вона
не буде приймати за правду будь-яку інформацію. Справжній вірі притаманні
тверезість і розсудливість, при яких лише і можна правдиво вірити і розуміти, у
що віриш. Забобон є вірою короткозорою і наївною, яка не дає справжнього
розуміння. Коли в людини немає справжньої віри в Бога, то богом для неї стає
щось більш близьке, зрозуміліше, на що вона намагається надіятися у власному
житті.
Забобони, значною мірою, перейшли до нас від предків-язичників, але деякі з них
розвинулися у християнську епоху. Виникали вони частково через релігійне
незнання або через прагнення такими вірними якихось містичних переживань. Вони
не задовольняються сподіванням на волю і силу Божу, але шукають видимих і
швидких знамен і чудес у звичайних речах природи. Апостол Павло, до речі,
докоряв деяким з християн, нагадуючи їм їхнє життя в язичництві: «Але тоді, не
знавши Бога, ви служили богам, які по суті не є боги. Тепер же, пізнавши Бога,
або, краще, одержавши пізнання від Бога, навіщо повертаєтеся знову до немічних
та вбогих стихій і хочете ще знову себе поневолити їм? Ви спостерігаєте дні,
місяці, пори і роки. Боюся за вас, чи не дармо я трудився у вас?..» (Гал. 4,
8-11). Та усі ці забобони, яким би способом не проникли в нашу свідомість,
ніколи не знаходили захисту у істинній вірі, але навпаки строго нею
засуджувались.
Бог уже в Старому Завіті намагався відгородити людину від цього марновірства.
Перед вступом євреїв в обітовану землю, де їм загрожувала небезпека захопитися
прикладом забобонних язичників, Мойсей, від імені Господа, дає своєму народові
таку заповідь: «Коли будеш входити до краю, що дає тобі Господь, Бог твій, то не
навчися чинити такого, як гидота цих народів. Нехай не знайдеться між: тобою
такий, хто переводить свого сина чи дочку свою через огонь, хто ворожить
ворожбу, хто ворожить по хмарах, і хто ворожить по птахах, і хто чарівник, і хто
чорнокнижник, і хто викликає духа померлого та духа віщого, і хто питає
померлих» (Втор. 18,9-11).
У Новому Завіті апостоли показують нам приклад ставлення до забобонів. Апостол
Павло вражає Елімаса (волхва) сліпотою (див. Ді. 13, 6-12). У Филипах Павло
виганяє злого духа зі служниці, котра займалася віщуванням. І це апостол робить,
незважаючи на те, що служниця, йдучи за ним і його супутниками, далеко не
критично ставилась до нього, кричачи: «Оці люди - раби Бога Всевишнього, що вам
провіщають дорогу спасіння» (Ді. 16, 16-28).
Психологічна специфіка забобону пов'язана з тим, що випадки їх підтвердження
(які при достатній масовості можуть відбуватися просто в силу випадкових збігів)
міцно фіксуються, а факти явної помилковості (яких, насправді, більшість)
- витісняються. В результаті людина встановлює помилковий зв'язок між своїми
діями і якоюсь незалежною від них подією, яку починає вважати наслідком своїх
дій.
Науковці пояснюють справдження забобонів називаючи це т.зв. «хоторнським
ефектом», мовляв, інтерес або підвищена увагу до чогось стають причиною
спотвореного, часто дуже сприятливого результату. Наприклад, досвід показує, що
учасники експерименту діють більш ретельно, ніж зазвичай, бо усвідомлюють, що
вони причетні до цього експерименту. Наслідком є результат, котрого вони
підсвідомо бажають.
Часто буває так: у що людина повірила, те для неї і стає реальним. Нерідко
трапляється й те, що забобонна людина насправді сама всі події свого життя
підлаштовує під забобони, тим роблячи їх правдивими. Не можна забувати, що там,
де бракує Бога і його благодаті, - починають діяти злі сили... Тому справдженню
забобонів можуть сприяти й нечисті духи.
При всій своїй удаваній невинності, забобони далеко не безпечні для віри. Вони
затемнюють духовний погляд і забруднюють віру, послаблюють надію на Творця,
віддаляють їх прихильників від Церкви. Викривляючи віру, забобони, звичайно,
більшою чи меншою мірою тягнуть за собою зниження або перекручення моральності.
Вони викривлюють моральні устої, навіть стають причиною важких гріхів, або
ведуть до злочинів.
Святий Йоан Золотоустий закликає нас: «...покинувши всі такі забобони, будемо
вважати для себе страшним один тільки гріх і образу Бога. Якщо все це дрібниці,
то і посміємося над цим, так само як і над першим винуватцем цього – дияволом.
Благодарімо Бога і намагаймося самому ніколи не впасти в таке рабство, а якщо
хтось із наших друзів буде полонений, розірвімо його узи, звільнімо його від
цього нестерпного і ганебного ув'язнення, зробімо його здатним для сходження до
неба».
Якщо ми вже пізнали правдивого Бога і вважаємо Його нашою допомогою, порятунком
і захисником, то чому й надалі звертаємось по допомогу до різних творінь, а що
гірше - до темних і злих! «Бо якщо, позбавившись скверни світу через пізнання
Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа, вони знов заплутуються в ній і
перемагаються нею, то останнє буває для них гірше за перше», - навчає нас
апостол Петро (II Пт. 2, 20). Нам потрібно зробити свій остаточний вибір: або
істина - або брехня, або Христос - або диявол. Змішуючи християнство з
язичницькими ритуалами та марновірством, ми чинимо гріх проти заповіді віри в
Єдиного Бога, бо заперечуємо, що тільки Бог спасає, і одночасно, приписуємо
спасаючу силу створеним речам, ніби обожествлюємо їх.
Святе Письмо однозначно негативно висловлюється про забобони: «Що ж до нечистих,
бабських байок - то ти їх вистерігайся. Вправляйся у благочесті» (І Тим. 4, 7).
Кращий шлях до подолання забобонів - це ознайомлення з церковним віровченням,
зростання у християнській свідомості та налагодження здорового церковного життя.
Саме до цього закликає нас Святе Писання від християн: «... ідіть, і навчайте
всі народи ...» (Мт. 28, 19). І буде цілком логічним для всіх християн
відгукнутися на цей заклик Христа і втілити його в життя.
Як бачимо, людині, щоб бути християнином, потрібні тверді знання про віру, які
вона може почерпнути з релігійної літератури, що видається з благословення
церковної влади. Блискучі зразки викриття язичницьких пережитків можна знайти у
святителя Йоана Золотоустого, блаженного Августина, преподобного Теодосія
Печерського, Андрея Шептицького та інших. Дякувати Богу, зараз видається багато
релігійних книжок і часописів, їх просто треба читати, щоб бути готовим у світлі
християнського вчення бачити виклики, котрі посилає нам світ. Отримати необхідні
знання можна і через відвідування катехизацій, занять у недільних церковних
школах. Не треба боятися підійти до священика і розпитати про те, що нас
цікавить чи непокоїть.
Петро Войтович,
Якщо б на вулиці, чи ринку запитати у звичайних перехожих: «Що таке Фен-Шуй?»,
то, швидше за все, правильну відповідь дали б не всі. Хоча так само мало буде й
таких, котрі ніколи не чули цього, дивного для вуха українця слова. Чомусь вже
так склалося, що ми байдуже ставимося до речей, які приходять у нашу рідну
українську хату ззовні. Добрі вони, чи ні - нам байдуже, це питання не до нас.
Тоді ж до кого?
Прогулюючись містом, яке налічує нехай дві-три сотні тисяч населення,
обов'язково натрапимо на оголошення, зміст якого стосуватиметься китайської
практики оволодіння простором - саме в цьому допомагає славнозвісний «Фен-Шуй».
З китайської перекладається як «вода-вітер». Часто його ще називають
«геомантією», через те, що з його допомогою можна вибрати «найкраще» місце для
побудови дому, чи захоронення померлих, а все це, як правило, стосується землі
(«геос» — з гр. земля). Мета цієї практики — пошук найбільш вдалих потоків
енергії «Ці» і їх використання для добра людини. Основою цієї філософії є
природа. Вітри, які беруть свій початок в небі, і води, що течуть по землі
(символи небесного і земного), постійно супроводжують людей і сприяють їм, а
також є місцем їхнього проживання та перебування. Такий собі вияв «милосердя» з
боку природи. Також ця філософія навчає, що від сили, напряму і швидкості вітру,
глибини, ширини, довжини і швидкості водяних потоків залежить радість і смуток,
щастя і горе людини. Правду кажучи, не дуже привабливо звучить. Тому дивно, як
просто вражаюча кількість людей приймає Фен-Шуй у своє життя, ніби
довгоочікуване спасіння. Можливо, хтось тільки і мріє, щоб його щастя
безпосередньо залежало від вітру, води чи ще якихось природних явищ, Творець
яких - Господь. Але про Творця природи Фен-Шуй чомусь не згадує, мабуть,
заглибоке питання...
На батьківщині «геомантії» вважають, що людині слід прагнути якнайтіснішого
зближення з природою, зокрема водою і вітром, та підпорядкуванню її законам. У
цьому знову ж таки допоможе Фен-Шуй, який може «забезпечити» їй здоров'я та
довголіття, задоволення власним життям, гармонію в сім'ї, покращення розумових
здібностей, підвищення матеріального рівня життя, перетворюючи негативні життєві
ситуації в сприятливі. Як все просто, не вражає? У таку доктрину аж хочеться
повірити, тому багато людей вважає, що Фен-Шуй — це єдине вирішення всіх
проблем. Від біди до щастя – один крок: зблизитися з природою та
підпорядкуватися її законам. Без сумніву, природа краще знає, що потрібно людині
і в чому полягає її щастя. Хто може краще зрозуміти — безособова природа, чи
живий Бог, Особа? Ісус Христос, Котрий заради нас став чоловіком, був розп'ятий
і воскрес у славі? Чи дерева та струмки? На перший погляд, все дуже зрозуміло і
виглядає дещо дико. Проте на практиці ми швидко перестаємо зауважувати власну
«дикість» стосовно Бога. Підтвердженням цьому є мільйони послідовників різних
течій і рухів, філософій древнього Сходу та сучасного Заходу. Обростаємо
абсурдом...
Але це ще не все. Фен-Шуй «відповідає» не тільки за глобальні питання, такі, як
людське щастя та благополуччя. Згідно з цим вченням, навіть колір рослин має
велике значення. У певних приміщеннях користь приноситимуть рослини лише
яскравого забарвлення, а в інших — зеленого кольору і такі, що не цвітуть. У
сімейних проблемах Фен-Шуй також не стоїть осторонь. Якщо молода пара втратила
гармонію відносин, то фахівець у даній філософії легко знайде причину в тому, що
молодята просто якимось предметом перекрили доступ потрібної сили чи енергії,
беручи до уваги, що кожен дім поділений на зони різних енергій. Це зони любові,
багатства, дітей, кар'єри, грошей тощо.
Американець, Томас Лінь Юй, котрий спростив класичний китайський Фен-Шуй,
вважає, що ті зони можна активувати, поставивши той чи інший предмет в якийсь
сектор, чи навпаки. Звідси і бере свій початок пристрасть до всіляких статуеток,
амулетів, талісманів та подібного. Віра в те, що вони мають магічну силу, за
допомогою якої можуть вирішити за нас наші проблеми, заставляє перетворювати дім
на житло в стилі середньовічних відьомських хатинок. Не треба забувати також про
місця застою енергії «Ці», якими обов'язково є пусті кути в кімнаті, довгі
проходи та неестетичні меблі. Звичайно, це не повний перелік всіх «благ», які
пропонує сучасний Фен-Шуй, але й цього достатньо, щоб тверезо поглянути і
оцінити всю логіку цієї та подібних філософій.
Ліна Костенко у своїй останній книзі пише: «...ми країна вільна, у нас тут
прохідний двір. Часом щось таке загніздиться — ніякий протяг не видме... ». Справді, нерідко наша свобода вибору зводиться лиш до вибору гачка з яскраво
розрекламованою приманкою. Однак щодо філософії Фен-Шуй, дуже важко визначити,
які елементи вчення вважаються правдивими а які є вигадані самими жителями Китаю
через труднощі перекладу, що, переважно, є некоректним. Тому сучасний Фен-Шуй в
більшості випадків не має нічого спільного з класичним. Але, разом тим, він не
має нічого спільного з нами, християнами. Тут не достатньо виправдання на кшталт
- «а я живу - мені цікаво...». На дуже великі ставки йде наше життя, щоб ми
могли легковажити ним. Фен-Шуй, пропонуючи свою «допомогу», примушує повірити,
що людина повинна підпорядковуватись природі, її енергіям, забуваючи про свого
Творця, що наше щастя, чи нещастя залежить від чогось, а не від нас самих. Дивно
бачити, як людина «віддає» своє життя під охорону всіляких амулетів чи
талісманів, нібито покликаних облаштувати його, а насправді конвеєрно
наштампованих з метою фінансової зручності. І хто ж тут кого обманює?
Тому потрібно відкрити очі, щоб тверезо глянути на світ, в якому живемо, в якому
не все, що є приємним та вигідним, - є добрим. Пам'ятаймо слова, які сказали
колись налякані бурею апостоли: «Хто це такий, що вітрам і воді повеліває, і
вони слухають Його?» (Як. 8, 25). Христос, а не потоки енергії, дарує нам
спасіння. Тож не забуваймо про це.
Петро Маковецький,
Трускавецьке міське управління юстиції інформує про проведену роботу з питань
реєстрації (легалізації) громадських формувань у 2011 році. Протягом звітного
періоду Трускавецьким міським управлінням юстиції зареєстровано 2 структурні
утворення політичних партій: Трускавецька міська організація політичної партії
«Зелені»; Трускавецька міська організація політичної партії «Громадянська
позиція». Легалізовано профспілку працівників Комунального підприємства
«Трускавецьжитло». Зареєстровано благодійну організацію: Благодійний фонд
допомоги розвитку дитячо-юнацького спортивного клубу «Спортовець».
Взято до уваги повідомлення про належність до певної профспілки: первинна
профспілкова організація працівників філії санаторій «Арніка» ПАТ «Львівгаз»
Професійної спілки працівників газових господарств України.
Зареєстровано зміни до статутних документів в частині зміни назви: Трускавецька
міська партійна організація Партії патріотичних сил України на Трускавецька
міська організація Партії «Громадянська солідарність»; Профспілковий комітет
Закритого акціонерного товариства Санаторно-отельного комплексу «Дніпро-Бескид»
на Первинна профспілкова організація працівників приватного акціонерного
товариства «Санаторно-готельного комплексу «Дніпро-Бескид» Професійної спілки
працівників охорони здоров’я України».
Взято до відома інформацію про зміни у складі керівних органів громадських
формувань: Трускавецька міська організація Народного Руху України; Трускавецька
міська організація Комуністичної партії України; Трускавецька міська організація
партії Християнсько-Демократичний Союз; Трускавецька міська організація Партії
регіонів.
Припинено державну реєстрацію на підставі рішення засновників: скасовано у
реєстрі благодійних організацій, відділень всеукраїнських та міжнародних
благодійних організацій запис про реєстрацію Благодійного фонду сприяння
матеріально-технічного забезпечення правоохоронних органів м. Трускавця (рішення
Загальних зборів №135/1 від 19.10.2010 р.); скасовано у реєстрі об’єднань
громадян запис про легалізацію первинної профспілкової організації працівників
філії санаторій «Арніка» ПАТ «Львівгаз» професійної спілки працівників газових
господарств України №12 від 13.07.2011 р. (рішення загальних профспілкових
зборів №7/1 від 28.07.2011 р.).
Припинено державну реєстрацію на підставі рішення суду: скасовано запис у
реєстрі міських, районних організацій та інших структурних утворень, запису про
реєстрацію Трускавецької міської організації Партії розбудови, правозахисту
недержавних організацій України «Партія правозахисту» від 31.10.2001 року №59.
(постанова Окружного Адміністративного суду міста Києва від 03.08.2011 року у
справі №2а-8349/11/2670 про анулювання реєстраційного свідоцтва). Відмов у
легалізації (реєстрації) об’єднань громадян та інших громадських формувань за
вищевказаний період не було.
Ірина Наконечна,
№19 » №20 » №21 » №22 » №23 »
№24 » №25 » №26
№2 (381)
4 січня 2012 р.
Новини Трускавця та регіону
Солодке життя Руслана Козира?
Пожежа в Стебнику
Роботи з благоустрою тривають
Українська молодь Христові – в Бориславі
Маршрутка їздить тим самим маршрутом
Чи відпочиватимуть у Трускавці китайці?
У Трускавці вшанували Степана Бандеру
Вісті з парафії святого Миколая
Ми вже повідомляли, що у Трускавці в грудні вийшов перший номер часопису
«Трускавецький Благовісник», засновником та видавцем якого є митрофорний
протоієрей Петро Івасівка, настоятель парафії святого Миколая. Серед інших
матеріалів у виданні вміщено розпорядок Богослужінь в церкві, який і пропонуємо
Вашій увазі разом з інформацією про спільноти при парафії св. Миколая.
Вівторок.
7.30 - Божественна Літургія за здоров'я і за всяке прошення.
Середа.
7.30 - Божественна Літургія за померлих.
Четвер. 7.30 - Божественна Літургія за здоров'я і за всяке прошення.
П'ятниця. 7.30 - Божественна Літургія за здоров'я і за всяке прошення.
Субота. 7.30 - Божественна Літургія за померлих, 17.00 - Вечірня та Утреня
Неділя. 8.00 - Божественна Літургія, 10.00 - Божественна Літургія, 12.00 -
Божественна Літургія за молодь та дітей, 17.00-Вечірня. У розкладі можливі
зміни, просимо слухати оголошення у храмі.
"Надворі спека" - А на футбол спеки немає?
"Так холодно надворі" - А в церкві так тепло і приємно!
"Я такий убогий" - За вхід до церкви грошей не беруть.
"Я багач" - Цьому можна запобігти.
"Ніхто мене до церкви не запросив!" - А в кіно або театр запрошення треба?
"У мене малі діти" - Господь дітей любить.
"Там стільки лицемірів" - Ти ж їх стрічаєш усюди щоденно.
"У мене ж гості" - Вони поважатимуть тебе, коли ти їх попросиш піти з тобою, або
попросиш почекати, поки ти повернешся.
"У мене немає відповідної одежини" - У церкві вистав моди немає.
"У церкві завжди грошей хочуть" - Та й у харчовій крамниці грошей треба дати.
"Піду, може, пізніше" - А що буде, коли того "пізніше" не побачиш?
Вісті з Дрогобича
Владика Ярослав Приріз: «Вифлеємську зорю старалися загасити, а більшовицький
режим намагався робити різні заходи, щоб ця зоря не провадила народ до Христа»
24 грудня 2011 року в кафедральному соборі Пресвятої Трійці в Дрогобичі
відбулася урочиста інтронізація (введення на престол) нового правлячого архієрея
Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ Ярослава Приріза. Участь в ній взяв як
Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, так і багато єпископів, священиків, вірних,
адже подія – небуденна. З цього приводу, а також з нагоди наступаючих Різдвяних
свят Його Преосвященство Владика Ярослав провів 3 січня прес-конференцію в
Дрогобичі. «Надзвичайно важливим є, щоб через засоби масової інформації
виховувати громадськість, думку громадськості, - розпочав своє спілкування з
пресою правлячий архієрей СДЄ УГКЦ. – Перед великим святом Різдва Христового
хотілося б, щоб не тільки церковні мас-медіа доносили цю новину до людей нашого
краю, але і всі часописи на теренах єпархії».
використано матеріали з інтерв’ю Владики Ярослава
для часопису
«Слово» Дрогобицької духовної семінарії
Отдых и лечение в Трускавце – жемчужине Украины – сегодня опасен для здоровья!
Першу нафтову свердловину у Бориславі спорудив Роберт Домс; з того часу минуло
вже 150 років
член-кореспондент Української Нафтогазової Академії,
газета «Нафтовик Борислава»
Забобон, або ознака слабкої віри у християнина
Побутові забобони...
Релігійні забобони...
Як з'являються забобони, і чому ми у них віримо?..
Як пояснити, що забобони справджуються?
Християнська постава
часопис «Слово» Дрогобицької духовної семінарії СДЄ УГКЦ
Фен-Шуй - «ліки» від усього?
часопис «Слово» Дрогобицької духовної семінарії СДЄ УГКЦ
Звітує Трускавецьке міське управління юстиції
провідний спеціаліст реєстраційної служби
Трускавецького міського управління юстиції
© 2008-2012 Незалежне видання "Трускавецький вісник". Всі права застережено.
Видається з 14 серпня 2008 року. Розповсюджується безкоштовно.
Засновник, головний редактор та відповідальний за випуск – Володимир Ключак.
Редакція публікує виключно ті матеріали, які збігаються з точкою зору редакційної команди.
Контакти: e-mail: anda_panda@ukr.net, моб.тел. 8 (097) 38-36-112
Публікація на порталі www.turportal.org.ua з дозволу Редакції.