Хто володіє інформацією, той володіє світом!
№1 » №2 » №3 » №4 » №5 »
№6 » №7 » №8 » №9 » №10 »
№11 » №12 » №13 » №14 » №15 »
№16 » №17 » №18 »
Протягом кількох днів у Трускавці проводилися зйомки передачі «Ревізор»,
котра виходить на Новому каналі. Телевізійники побували в деяких готелях та
ресторанах Трускавця, та не у всіх, не всюди їх допустили. Загальне враження від
нашого міста-курорту в них позитивне, хоча гості з Києва стикнулися і з актами
агресії. «Ревізор» із Трускавця планують показати через два тижні, десь на
початку лютого. Сьогодні, 17 січня, команда «Ревізору» виїхала з Трускавця
(мешкали в готелі «Оскар») до Буковеля. Ексклюзивне інтерв’ю із Ольгою Фреймут,
ведучою «Ревізору», трускавчани матимуть можливість прочитати в одному з
найближчих номерів газети «Франкова криниця Підгір’я».
Як інформує Управління ДАІ ГУМВС України у Львівській області, 10 січня близько
12.10 години у місті Бориславі на вулиці Міцкевича, 6 водій автомобіля «Шевроле
Авео», 31-річний житель Борислава, скоїв наїзд на пішохода, 34-річну жительку
міста Борислав. Попередні причини ДТП – порушення водієм автомобіля правил
безпечної швидкості. Унаслідок цієї автопригоди жінка-пішохід отримала тілесні
ушкодження (закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку) та була
госпіталізована у Бориславську центральну міську лікарню.
В цей же день у чергову частину Дрогобицького райвідділу міліції від медсестри
Дрогобицької лікарні №1 надійшло повідомлення про те, що 9 січня близько 22.00
години до них після ДТП поступив 22-річний житель села Нагуєвичі. Чоловік, якому
діагностували травму хребта і струс головного мозку, повідомив, що невідомий
водій, керуючи невстановленим транспортним засобом, скоїв на нього наїзд, після
чого втік з місця події. Сама ж автопригода сталась у селі Нагуєвичі
Дрогобицького району біля магазину «Продукти». Свідків цієї автопригоди ДАІ
закликає зголошуватися за номерами телефонів: 234 09 32 або 102.
А 13 січня у чергову частину Трускавецького міського відділу міліції від
чергового лікаря Трускавецької міської лікарні надійшло повідомлення про
поступлення до них після ДТП 48-річної місцевої жительки. Інспектори ДАІ
встановили, що 13 січня близько 12.30 години невідомий водій, рухаючись
невстановленим автомобілем, скоїв наїзд на жінку-пішохода, після чого втік із
місця ДТП. Внаслідок автонаїзду жінка отримала тілесні ушкодження (закритий
перелом правої ноги, забійні ссадна обох колін, підшкірна гематома правого
колінного суглобу) та була доставлена у Трускавецьку міську лікарню. У
результаті проведених оперативно-розшукових заходів інспектори ДАІ виявили та
затримали водія автомобіля «ВАЗ-2108», 78-річного жителя міста Трускавець, який
скоїв цю дорожньо-транспортну пригоду.
Як інформує тижневик «Каменярі», один з найбагатших людей Росії Віктор
Вексельберг вирішив власним коштом провести капітальний ремонт і реконструкцію
приміщення Дрогобицької середньої школи №3, в якій він навчався. Зі слів
начальника відділу освіти виконавчого комітету Дрогобицької міської ради Петра
Сушка, планується використати $500 тис.
Нагадаємо, що Віктор Вексельберг підтримує постійні контакти з рідним містом і
всіляко йому допомагає. Торік його коштом добротно відремонтовано
багатоквартирний будинок на вул..Бориславській, в якому жила сім`я
Вексельбергів. Кілька років тому надав вагому фінансову допомогу мешканцям
багатоповерхового будинку на вул. Самбірській, який було частково зруйновано
внаслідок вибуху газу в одному з помешкань.
22 січня в Україні відзначають День Соборності. В далекому 1919 році в цей день
Актом Злуки об’єдналися дві частинки України – УНР та ЗУНР. І хоча об’єднання
було суто символічним, а згодом українські землі були окуповані совітами,
поляками, чехами та румунами, та пам’ять про цю подію залишилася. В 1990 році на
згадку про Акт Злуки (або ж IV Універсал) живий ланцюг об’єднав українців Сходу
та Заходу.
А цього року в містах України пройде всеукраїнська акція "Ланцюг єдності". У цей
день люди вийдуть з державною атрибутикою (синьо-жовті прапори, прапорці,
стрічки, боді-арт на обличчі) візьмуться за руки і утворять символічний ланцюг
єдності у своїх містах. Принципом акції є відсутність політичної та
організаційної символіки. Метою акції є нагадати українцям про ті історичні
події, які відбувались в кінці січня, підняти дух патріотизму та переконати
українців, що лише єдністю ми здобудемо і волю, і долю.
У Дрогобичі організаторами цього проекту є ГО "Молодіжний прорив", ГР "Відсіч",
студентське братство "Каменяр" та ОУМ "Спадщина". 22 січня о 13.30 учасники
заходу зберуться на площі Замкова Гора, а о 14.00 всі бажаючі, взявшись за руки,
утворять "Живий ланцюг єдності", який буде простягатись по пл. Замкова Гора, пл.
Ринок, вул. Т.Шевченка. Після фіксації "Ланцюга" відбудеться віче на пл. Замкова
Гора. Після віча учасники акції утворять "Живу синьо-жовту мапу України". На
заході буде використовуватись тільки державна символіка. Контактні телефони
093-15-333-83, 067-995-90-69.
Користувачі послуги кабельного телебачення від «Одеко-Захід» у Трускавці
зауважили відсутність в ефірі телевізійної трансляції єдиного в кабельній мережі
польськомовного телеканалу «TVP Polonia». Як повідомив керівник «Одеко-Захід» у
Трускавці Володимир Лаврінок, до 1 грудня 2011 року телеканал «TVP Polonia»
транслювався у тестовому режимі. Наразі тривають перемовини із телеканалом щодо
підписання угоди про його трансляцію. Володимир Іванович запевнив «Трускавецький
вісник», що Трускавець матиме можливість перегляду польськомовного каналу на
кабельному телебаченні, для цього робляться всі заходи. Хотілося б, щоб проблему
вирішили якомога швидше, адже із понад 40 каналів від «Одеко-Захід» «TVP
Polonia» - єдиний польською мовою, в той же час абсолютна більшість ефіру
заповнена російськомовним продуктом і то не тільки на так званих українських
телеканалах, але і тих, які транслюються безпосередньо з Останкіно.
Навіть в радянські часи новини з Польщі часто асоціювалися із більш об’єктивним
та неупередженим поглядом на події та явища, ніж новини від вітчизняних
телеканалів чи радіомережі. Окрім польської спільноти, котра проживає в
Трускавці, «TVP Polonia» користувався шаленою популярністю у відпочивальників, а
також у багатьох україномовних мешканців міста, для яких розуміння польської
мови не становить жодної проблеми.
Власна інформація
Комунальне підприємство «Парк курортний» довело свою готовність до зими,
представивши свій арсенал проти заметілі – це і нова щойно закуплена техніка, і
стара, але по-господарські відремонтована. Огляд машин провів міський голова
Руслан Козир та його заступник з питань ЖКГ Петро Нестерівський.
Іван Вачко – директор КП «Парк курортний» – продемонстрував два нових трактори
типу «Білорусь» та відповідне обладнання до них: щітки для чистки асфальту та
різного роду бульдозерні відвали. Окрім готовності самої техніки міського голову
також цікавило, чи передбачена відповідна кількість людей, які працюватимуть на
цій техніці взимку. Адже техніка досить потужна і складна, а також не дешева,
тому її слід правильно і відповідально експлуатувати. Проте пан Вачко запевнив,
що кожну машину експлуатує окремий працівник, який відповідатиме за її стан.
Недавно закінчився ремонт доріг за кошти державної субвенції. Тепер головне
зберегти ці дороги. А для цього у першу чергу треба ретельно розчищати їх від
снігу. Відтак цієї зими затримки в розчищенні доріг не буде, вважають
комунальники і готові працювати 24 години на добу.
Закупівля двох тракторів є ще одним кроком до переходу на механізоване
прибирання міста, що значно здешевить ці роботи і зробить їх більш якісними, а
місто чистішим.
Офіційний сайт Трускавецької міської ради,
КП «Парк курортний» уклало угоду на поставку соляного розчину для поливання
доріг. У такий спосіб буде задіяно нову техніку для догляду за дорогами. Соляний
розчин є ефективним при ожеледиці і температурі від 0 до -7 градусів. Крім того,
поливання доріг є менш трудомістким процесом, ніж посипання піском, оскільки
пісок потім треба прибирати з доріг...
Офіційний сайт Трускавецької міської ради,
У Дрогобичі зупинено виробництво на одному з найбільших підприємств міста –ВАТ
«НПК-Галичина». Про це повідомляє кореспондент ЗІКу з посиланням на першого
заступника Дрогобицького міського голови Олександра Коростельова. З його слів,
завод зупинено у зв’язку з проведенням його реконструкції. Коли вона
розпочнеться – наразі невідомо. Однак уже через 10 днів підприємство мають
залишити 325 працівників. Всього планується звільнити 600 осіб.
Зупинка флагмана дрогобицької промисловості спричинить спад виробництва в
загальному по місту на 16%, що поглибить складну економічну ситуацію, в якій
опинилося місто.
Правоохоронці Львівщини задокументували факт хабарництва з боку заступника
директора одного з підприємств міста Дрогобича. До обов’язків службовця входило
вирішення питань про прийняття, переведення та звільнення персоналу фірми, а
також встановлення посадових окладів та надбавок.
Скориставшись своїм службовим становищем, чоловік одержав хабар у розмірі 1
тисяча 500 гривень за сприяння у прийнятті на роботу та виготовлення довідки про
доходи. Передача грошей відбувалась у приміщенні підприємства. Відносно
посадовця вже порушено кримінальну справу за ст.368 ч.1 Кримінального Кодексу
України (Одержання хабара) та ст.366 ч.1 КК України (Службове підроблення).
Сектор зв’язків з громадськістю ГУ МВС України у Львівській області
Відзначення новорічно-різдвяних свят мало вплинуло на стан криміногенної
ситуації в Бориславі.
У період із двадцять першого грудня 2011 року по десяте січня 2012-го року у
місті скоєно чотирнадцять крадіжок та три пограбування. Маємо також двадцять два
випадки погроз фізичною розправою, одне хуліганство, дев'ятнадцять випадків
нанесення громадянам міста тілесних ушкоджень, чотири шахрайства, двадцять п'ять
випадків настання смерті, два випадки незаконного заволодіння транспортом, одну
дорожньо-транспортну пригоду, тринадцять випадків пошкодження майна та ще п'ять
порушень закону, які віднесені до категорії інших злочинів.
Завдяки проведеним оперативно-розшуковим заходам розкрито чотири справи за
фактами крадіжок та одним пограбуванням. Працівники міського відділу міліції
виявили зловмисників, які нанесли громадянам міста тілесні ушкодження, причетні
до вчинення хуліганських дій та погрожували фізичною розправою. Розкрито також
злочини за фактами вчинення шахрайських дій. За десятьма фактами крадіжок, двома
пограбуваннями, тринадцятьма фактами навмисного пошкодження майна, десятьма
випадками настання смерті та ще п'ятьма порушеннями закону, віднесеними до
категорії інших злочинів, правоохоронці проводять дослідчі перевірки.
Автомобілем марки «Мерседес-Спрінтер» білого кольору заволоділи невідомі
зловмисники у ніч на 25 грудня 2011 року. Необачний водій вантажного фургона
класу «С» припаркував автомобіль на ніч у подвір'ї будинку № 177 по вул. В.
Великого, не вживши необхідних заходів, які б унеможливили крадіжку автомобіля.
Цим і скористалися невідомі злочинці. Вранці необачний водій на місці залишеного
автомобіля виявив прорезинену робочу рукавицю. За фактом незаконного заволодіння
транспортним засобом порушено кримінальну справу. Триває слідство.
Напередодні Різдва невідомі зловмисники викрали особисте майно власника
приватного підприємства «Інстол». У ніч із шостого на сьоме січня злодії шляхом
зриву замка та пошкодження шибки вікна будинку № 29 по вул. Гірній проникли у
приміщення фірми, звідки викрали електропилу «Енергомаш», дві бензопили марки
«Штіль», чотири шліфувальні машинки, перфоратор марки «Бош», чотири автомобільні
шини з металевими дисками марки «Раллі-2000», срібні ланцюжок із хрестиком та
печатку вагою по 20 грам кожна та п'ятимісний надувний човен марки «Інтер»
китайського виробництва, заподіявши власнику підприємства матеріальної шкоди на
загальну суму 15 тисяч грн. За фактом крадіжки проводяться оперативно-розшукові
заходи.
У ході проведення перевірки законності дотримання вимог чинного законодавства із
виплати соціальної допомоги по безробіттю у Бориславському міському центрі
зайнятості виявлено порушення. Зокрема, гр. С., будучи згідно довідки єдиного
Державного реєстру юридичних та фізичних осіб зареєстрованою, як суб'єкт
підприємницької діяльності, незаконно отримала у міському центрі зайнятості
бюджетні кошти у вигляді допомоги по безробіттю у сумі 4100 грн. 69 коп. Кошти у
сумі 2392 грн., будучи зареєстрованою суб'єктом підприємницької діяльності,
отримала у Бориславському МЦЗ також гр. В. Тепер необачні громадянки мають
клопоти, адже їхні дії кваліфіковані як шахрайські. Тож окрім повернення
незаконно отриманих у центрі зайнятості грошей, їм доведеться відповідати за
вчинене перед судом, який, власне, і визначить для них міру покарання.
Газета «Нафтовик Борислава»
У чудовій передмові «Відомий і невідомий Стефан Ковалів» доцент Осип Петраш
додає немало нових рис про автора цих, здебільшого пережитих, оповідань:
«Літературна творчість була для Коваліва єдиною трибуною, з якої він міг
прокричати на весь голос свій біль, гнів та обурення» тим, що свята кождому
русинові Батьківщина - «мале підгірське село змінюється на великанське зборище
шинкарів, гендлярів і обманців». Найбільше директора першої народної школи
Стефана Коваліва болить те, що мучить родини його вихованців (до 1000 дітей
робітничого Борислава щороку) - «хитрістю і насильством видерли у хлібороба
прадідну землю і його живцем поховали, як скотину під лісом». Відомо, що Стефан
Ковалів ділився своїми спостереженнями із Іваном Франком і той допомагав
оповіданням Коваліва побачити світ через журнали в Коломиї, Чернівцях, Львові.
Осип Петраш описує, як Франко особисто виїжджав до Борислава для розслідування
причин загибелі 16-ти робітників нафтопромислу у 1902 році. «Образки з житя
Галицкої Каліфорнії», «З грамоти пропащих» Коваліва нині є зрозумілими /і
близькими/ для тисяч студентів Донеччини, де й у шахтах вимушені часом і школярі
шукати кам'яновугільного заробку для своєї родини. Як дбайливий освітянин,
Ковалів покладав свої труди й молитви для зміцнення духовності своїх вихованців
та їхніх родин, а як письменник щиро будив совість співвітчизників, боронив од
пороків та пасток моральних. Доцент Петраш описує, як у Києві заглушили цей
голос творів волаючої совісті. Вже трудами Михайла Гнатюка був готовий до
видання двотомник Коваліва, але радянське «Дніпро» не знайшло сил до друку.
Згодом ані «Жовтень» («Дзвін» - Р. Іваничук), ані «Вітчизна» (В. Лисенко), ані
«Франкова криниця» (І. Сусюк) не змогли опублікувати творів бориславця Коваліва
через переслідування партноменклатури: «Не можуть ніяк надрукувати, бо у деяких
творах забагато жидів». Невже письменникові закидали брак любові до чужоземців,
чи брак хисту в описанні суворого будення капіталістичної індустріалізації
рідного краю? Повірмо, краяни, досить лише перебігтися сторінками цих творів та
лаконічними репліками Івана Франка поміж рядків, як приходить розуміння, що й
сам Володимир Галактіонович Короленко, живучи тут, не написав би краще. Нині
багато можна почути докорів, що русинам (українцям) через інертність не вдалося
ані вчасно підтримати своїх будителів (Франка, Шевченка, Стефаника), ані
відкривати й берегти спадок таких трударів, як С. Ковалів, В. Пронін, Т.
Мостовий. Дехто нині виправдовує ситуацію, що із митцями-євреями, як
дрогобичанин Бруно Шульц, у пекельні роки XX століття було ще гірше: їх спочатку
кинули на поталу глобалізаторських тоталітарних режимів, а потім порозкрадали по
приватних колекціях картини й артефакти з метою комерційної наживи. Даруйте, але
мені ситуація із штучним забуттям творів Стефана Коваліва нагадує репресійне
видавлюваня з пам'яті церковного життя Києва православного почитання першого
нашого слов'яноруського князя-християнина і мученика за віру Оскольда (у
хрещенні Николая, убитого підступною намовою 1866 року Божого). Ще до 1905 року
семінаристи з викладачами та ченцями Лаври ходили до Оскольдової могили хресними
ходами, праведний Іоанн Кронштадський молився тут на могилках Миколаївського
монастиря. А вже по совєтських репресіях тут навіть старовинних склепів не
відновлено! Коли Ковалів побивається в оповіданні про те, як підступно 57
комерційних нафто-компаній купують все і вся, перетворюючи законні порядки й
війтівство у ніщо, згадуються слова сучасної пісні «Князь Оскольд» нашого
київського барда Володимира Шинкарука: «Господарство занедбане — в лісі та на
луках! Де та все притаманна прабатькам чистота? До кошари овечої лаз одкрили
вовкам: давно байдуже нашим сучасним «князькам»!»
Боялися видавати твори Стефана Коваліва (дивно, що вулицю назвати його іменем
дозволили у ріднім Бориславі). Але чого бояться нині краєзнавці? Чи забули, що
краєзнавство - духовна пря? Лиш подвижникам справи Михайлові Івасенку та Богдані
Мирці вдалося 1958 року видати збірку творів Стефана Коваліва. Ще трохи рятували
ситуацію колеги з «Нафтовика Борислава». Та що ті кілька тисяч тоненьких
збірочок у порівнянні з реальною потребою включення творів Коваліва до шкільних
та університетських програм! Так, на превеликий жаль, оповідання « Совість », «
Чудесна сила » та інші, що вочевидь описані Ковалівим з досвіду пережитого
християнами Карпат, досі не дійшли до українських школярів.
Педагогічна спадщина Стефана Коваліва теж багатша за вцілілі сторінки, що нині
побачили світ у цій книзі «Оповідання. Статті. Щоденник». Ковалів слідом за
Ушинським, Макаренком та Сухомлинським навчає своїх учнів мислити цілісно,
робити свої висновки, вірити у силу казок. Сучасному школярикові (особливо
підліткам, жертвам ме-гаполісів та бідним школярам провінційних містечок)
вчитель Ковалів береже світ уроків сільського господарства на пришкільних
городиках чи теплицях. Як це нині занепало в Україні! Статті педагога Коваліва
поволі знаходять свого читача з веб-сайтів освітян (www.carpat.info ), але для
справжнього відродження шкільництва багато часу вже втрачено. Михайло Івасенко
довго розшукував та розшифровував рукописи Ковалівського щоденника (вдалося
видати поки що тільки сторінки часів першої світової 1914-1915 рр.). Тут іще
великий шмат роботи. Що й казати, коли навіть фотографії Коваліва годі знайти в
Інтернеті. Якби не сайт дослідника історії Борислава, Східниці, Дрогобича,
Трускавця Олега Микулича, то й донині ропник із відрами нафти на гербі Борислава
виглядав би цілком природньо.
Най дарує теперішній читач, бо коли десь у Києві прозвучить слово «Борислав», то
навіть інтелектуал зморщить чоло і витисне: «А, то той Борислав, що сміється» (з
трудом згадуючи шкільну програму та не твір І. Франка «Борислав сміється», а
тільки саму назву). І мало кому спаде на гадку, що сама назва «Борислав»
походить не від «славних борів», які тоннами почали вирубувати на продаж ще від
часу польської окупації. І навіть не від того, що громади русичів карпатських
«славно боролися» з монголо-татарською навалою (читай «Захар Беркут» І. Франка).
А був ще з древніх часів (може, й ровесник Почаєва) тут, на високім берегові
понад рікою, православний христовий монастир - Борислав. У писемній згадці, яку
нині визнають найпершою (1387 р.), якась там королева польська Ядвіга дарує
(!!!) монастир Борислав із селом Тустановичі боярам Доброславичам (напевно ж, за
подать велику). І подивовують сучасники: як-то той монастир пережив
монголо-татарське лихо, а під польською короною не витримав і перенісся чи то
углиб карпатських хащів, чи то у Монастирець під Дрогобичем... Глобалізація,
видать, нищівніша за будь-якого лиходія...
На закінчення знову хочеться просити подяки читачів для дослідників карпатського
письменства, видавців газети «Галицька брама», циклу досліджень «Дрогобиччина».
Адже книга «С. Коваліва «Оповідання. Статті. Щоденник» потребує повнішого -
наукового видання (сторіночок так не на 200, а хоч на 500) - отак, як постарався
проф. Володимир Галик «Там город преславний Дрогобич лежить» - вибрані твори І.
Франка про Дрогобич» . І вже най не «лежить» той Дрогобич, і наш Борислав, а
підіймаєся звитяжно - у тім-бо незалежність! Би ся не залежало нич у порохах
забуття, але воскресло у свідомості нащадків.
Тарас Андрусевич,
Багато подій у житті кожного зокрема, чи суспільних рухів загалом пояснюються
бажанням людини вирізнитись з-поміж інших, показати свою неординарність... Саме
таким бажанням спонукуються явища моди, все нові стилі музики, виникнення
різного роду субкультур, що сьогодні є дуже поширеними. Щоб розуміти всі ці
явища правильно і вміти їх трактувати, потрібно зрозуміти людське
психологічно-духовне внутрішнє бажання «бути іншим».
Передусім розгляньмо, де найбільше сьогодні назовні проявляється таке внутрішнє
прагнення самовираження, щоб від зовнішніх маленьких проявів перейти до справді
вагомих наслідків, а тоді заглибитись у духовний бік цього питання.
Поняття «мода» відоме усім. Не можна сказати, що в своєму корені мода і її
наслідування є злом. Проте цікаво, що саме спонукає людину щотижня оновлювати
гардероб, витрачаючи на це іноді майже весь свій заробіток, при тому, маючи
багато одягу, який нещодавно «вийшов з моди». На сьогодні це називають хворобою,
своєрідним типом залежності, а людину, котра від неї потерпає - «шопоголіком» (з
англ. «shор» - «магазин»). Це характерно тим, котрі справді мають манію купівлі
нових речей і, практично, живуть у магазинах та бутіках. Часто можемо
спостерігати абсолютно непрактично, некомфортно, а, іноді, навіть естетично
непривабливо одягнутих людей тільки тому, що це модно, тобто заради «лейбла»,
марки, фірми... На це витрачаються значні кошти, бо ж коли є дві майже
ідентичних одиниці одягу, ми обираємо ту, яка є від відомішого бренду, хай це
навіть вчетверо дорожче. Тому, безперечно, що сам по собі будь-який ексклюзивний
одяг не є чимось злим, бо жодна річ не є злою сама по собі, але стає такою через
наше неправильне її використання. Якщо мода стає для людини залежністю,
приводить її до гордості, марнотратства, а інших спонукає до заздрості, то
краще, мабуть, від неї відмовитись. Чому таке бажання зовнішнього самовираження
стає злом? - Тому що неординарність стає самоціллю, тобто ми не є іншими, щоб
бути собою, а іншими задля інакшості. Часто таке вираження є ознакою комплексу
неповноцінності людини, котрій не вистачає уваги, але яка не знаходить іншого
шляху, щоб її до себе привернути.
У питанні зовнішнього вигляду, моди, одягу, зачісок тощо дещо легше зрозуміти
дівчат, але сьогодні такий «фемінізуючий синдром» зовнішнього замінника духовної
краси притаманний хлопцям іноді навіть частіше, ніж дівчатам, про що в останні
роки активно ведуть мову соціологи та психологи. Безперечно, що в бажанні гарно
виглядати немає нічого поганого, проте бажання бути «гарним» тут не означає, на
жаль, бути «добрим»... Зокрема, добрим сином для своїх батьків, добрим
громадянином своєї держави, добрим християнином своєї Церкви, добрим чоловіком
для своєї дружини, а згодом добрим батьком для своїх дітей... Для того щоб стати
зрілим «мужем», саме ці якості треба осягати, а не мати кілька пар модних
джинсів, чи якомога екстравагантнішу зачіску. Отже, варто виховувати в собі
духовні цінності та якості: стійкість характеру, стриманість, мудрість,
мужність, самопожертву, справедливість тощо. Саме з таким чоловіком буде
впевнено і щасливо почувати себе його дружина та діти, саме тоді зрілою й міцною
стане і вся нація... Не буде причин нарікати на слабохарактерне українське
чоловіцтво, як це читали в Ліни Костенко та її «Записках українського
самашедшого»... А до того часу треба ще подумати, можливо, це об'єктивна
реальність говорить устами старшого покоління, а не «старечі маразми», як ми
(молоде покоління) собі чомусь часто уявляємо?.. Якщо виховаємо в собі ці
духовні цінності передусім, то з чистою совістю зможемо купувати й
«протерто-розірвані» джинси (приклад некомфортності і навіть неестетичності
окремих «писків» сучасної моди), якщо й далі вважатимемо це необхідним собі...
Тема самовираження через одяг дуже логічно споріднена з явищем, знайомим кожній
молодій людині, - «субкультурами». Людей, котрі належать до тієї, чи іншої
субкультури, переважно так і називають - «неформали», тобто ті, котрі роблять
щось незвичне, нетрадиційне, неформальне. Переважно ця неформальність суто
зовнішня і виражається через той же одяг, або ж «нетрадиційну» поведінку. Та чи
не є парадоксально до абсурдності, що все це нетрадиційне має цілком традиційні,
банальні і постійно присутні елементи: завужені або ж, навпаки, дуже широкі
штани; кеди чи армійські шузи; татуювання, або ж повсюдний пірсинг; довге
волосся, якомога більш «дико» укладене... Саме за такими ознаками і стереотипами
уявляємо собі «справжніх неформалів»... На жаль, рідко задумуємось, в чому саме
тут неформалізм?.. Як може людина через банальні зовнішні ознаки ставати
оригінальною при тому, що вона навіть не сама до цього доросла? Для чого молодій
особі всі ці зовнішні атрибути панка, гота, чи ще когось іншого? - Та саме тому,
що вона вже бачила їх в іншого панка, гота, чи ще когось. Тобто це не є
оригінальністю, а, переважно, навпаки - копіюванням і плагіатом. Якщо так
поглянути на ситуацію, то зрозуміємо, що це «формальний неформалізм», а кожен з
таких суто зовнішніх неформалів є найбільшим формалом. Так нівелюється цінність
будь-якої «неформальної субкультури», де неформалом був хіба що її засновник,
всі ж інші - дешевим плагіатом закомплексованої особи, котра боїться, що інакше
її не будуть бачити, що вона буде «як всі». Отже, механізм такий, що,
намагаючись штучно здобути зовнішню оригінальність, ми ризикуємо втратити
оригінальність природну, яка закладена в кожному. Згодом розглянемо це з
духовної точки зору.
Невід'ємною приналежністю субкультур є музика. Переважно, це важкий рок, хоча
можуть бути й різні стилі. У сучасній музиці чітко представлені обидві крайнощі
- повне копіювання і спрощення з одного боку, та крайнє намагання вирізнитись
(іноді попри втрату мелодії, й змісту слів) - з іншого. Музика, яку називаємо
«попсою», побудована на кількох акордах, має просту і легку для запам'ятовування
мелодію, простий ритм тощо. Така пісня легко запам'ятовується людьми і швидко
досягає вершини популярності на радіо, чи музичних телеканалах. Так само швидко
ця пісня забувається, бо на зміну їй щотижня з'являється кілька подібних.
Безперечно, що це не стосується всієї поп-музики, хоча суть її в тому й полягає,
щоб бути близькою і простою для людей (з гр. «популюс» - «народ»). Так часто
відбувається підміна справжньої краси музичного мистецтва (зокрема, мова навіть
про шедеври класичної інструментальної музики чи вокалу) на дешеве, примітивне і
швидко проминаюче захоплення «попсою». Цю крайність ми висвітлили, щоб на
прикладі музики переконатись, що ставати «як всі», творячи все по шаблону, - не
варто і навіть не можна, якщо ми самі себе поважаємо.
Іншою крайністю, яку представляє подекуди сучасна музика, може ставати важкий
рок, т. зв. «метал» тощо. Безперечно, що мова знову ж таки не про всіх
виконавців цього стилю, а лиш про окремі тенденції, що в ньому бувають присутні.
Коли просто заради виділення себе і свого гурту з-поміж інших, спів замінюється
криком, а інструменти вже не відтворюють жодної мелодії, лиш шум, який, за
посередництвом навушників, не на жарт псує наш слух, то, звичайно, що музикою
таке виконання назвати важко. Пісня тут може складатись з однієї фрази, часто
беззмістовної, яку постійно повторюють. Тобто бажання виразитись безкритично
стає на перше місце, не терплячи конкуренції з поняттями мелодії, змісту слів і
взагалі поняттям краси.
Щось подібне можна сказати і про художнє мистецтво. Всім відомим є «шедевр»
Андрія Малевича «Чорний квадрат». Нашою метою в жодному разі не є критикувати
його художні ідеї й новаторства, проте мова йде про цю картину як ілюстрацію
принципу оригінальності, як самоцілі. Велика кількість людей знають про це
зображення і часто навіть вважають його шедевром. Це все справа смаку, проте
іншого аргументу в бік цієї картини не знаходять, окрім як його унікальності і
нестандартності. Отож, цінність зображення чорного квадрату на білому тлі
виявляється лиш в тому, що автор першим дійшов до такої ідеї. Це лиш один із
прикладів, коли бажання вирізнитись починає домінувати над будь-якою логікою і
змістом. Найцікавіше те, що подібні явища й досі мають багато прихильників та
шанувальників.
Звичайно, що все вищесказане стосується лиш крайніх фанатичних проявів
самовираження, коли факт оригінальності в питанні створення чогось красивого
витісняє звідти саму красу. Бо ж, безсумнівно, що одягатись треба зі смаком, а
не будь-як. Так само безсумнівно, що, в основному, і поп-музика, а щобільше,
рок-музика має дуже багато представників, котрі доводять за нею статус
справжнього мистецтва.
Принципове бажання вирізнитись, сліпе наслідування популярних тенденцій або
буття собою - ось три можливості для індивідуального вибору кожної свідомої
людини. Цей внутрішній вибір є дуже важливим і має згодом вагомі наслідки в
нашому практичному житті. Адже від такої ідентифікації себе як особи залежить,
наприклад, наш професійний вибір, а вже від нього точно залежить, чи будемо ми
щасливими. Щастя людини великою мірою визначається тим, наскільки вона почуває
себе «на своєму місці» в житті.
На сьогодні вималювалась загальна тенденція до вибору професій з невеликого
популярного і прибуткового списку: економіст, юрист, програміст тощо. Применшити
їхню вартість у суспільстві XXI ст. неможливо. Проте, вибираючи, наприклад,
юриспруденцію, ми не завжди задумуємось, яку відповідальність несе на собі
постать судді?.. Зате завжди усвідомлюємо, які прибутки приносить така професія.
А думати треба не про гроші, які принесе судовий процес, а про вплив на життя
людей, який принесе наше «владне» рішення, бо ж «не мали б ми ніякої над ними
влади, якби не була нам дана згори», як казав Ісус Пилатові в подібній ситуації
дві тисячі років тому. Проблема сучасного професійного вибору молодої людини в
тому, що часто кожну професію не усвідомлюється як Боже покликання, а лиш як
спосіб заробітку. Насправді ж богопосвяченим має бути не лише життя священика,
монаха чи монахині, а життя кожної людини у тому місці суспільної драбини, до
якого вона захотіла належати. Метою ж кожної професії має бути допомога іншим, а
«усе, що ви зробили одному з братів моїх менших - ви мені зробили», як навчав
Христос (пор. Мт. 25, 40). За виконання цієї заповіді Господь нагородить нас і
матеріальним достатком, а не навпаки. Так кожна професія стає для людини одним
із елементів її особистого та загальносуспільного щастя. Проте Бог, як люблячий
Отець, дав нам повну свободу, і ми можемо відмовитись навіть від свого щастя,
взявши за пріоритет гроші, чи різного роду насолоди й принади світу цього.
Однак коли в старості будемо мати в банку багато грошей, а сидячи біля каміна і
далі думатимемо, чого ж нам таки бракує для щастя, - то розважмо, які мотиви
керували найбільш важливими виборами нашого життя...
Отож, не йдімо наосліп за популярними тенденціями часу, але й не намагаймось
штучно бути «не таким як всі», особливо коли це стосується справді вагомих
питань в нашому житті... «Не пливи за течією, не пливи проти течії, а пливи саме
туди, куди тобі треба», - каже відомий афоризм.
Щоб зрозуміти, як саме людина має жити і кого наслідувати, звернемось до
Біблійної оповіді про створення світу. Знаємо, що на шостий день творення Бог
створив людину в особах Адама і Єви. Читаємо тоді такі слова, що створив Бог
людину «на Свій образ і подобу» (див. Бут. 1, 26). Саме Божий образ в людині
відрізняє її від всього іншого творіння, бо робить її особою. Щобільше, образ
Божий в кожній людині робить її унікальною і по відношенні до всіх інших людей.
Саме ця богословська думка є ключовою для теми нашої статті: кожна людина є
Богом створена як унікальна. Тепер навіть мислячи чисто математично, приходимо
до висновку: в шести мільярдах різних людей «дублікати» мають шанс з'явитись лиш
тоді, коли хтось перестає бути собою, а намагається бути кимось іншим. Тобто щоб
вирізнитись - достатньо бути собою, а ми чомусь стараємось «копіювати чужу
унікальність», повторюючи чиїсь «мегаексклюзивні» неформальні ідеї.
Якою ж є людина, коли є власне собою?.. Насамперед, доброю, бо ж: «Глянув Бог і
побачив, що все створене Ним було добре» (див. Бут. 1,1-31). Тобто люди, як і
все Боже творіння, є добрими, але у своїй свободі, на жаль, часто роблять
морально злий вибір. Наступним висновком, що логічно випливає з природної
доброти людини, є те, що вона (кожна) покликана до святості. Шукаючи
етимологічних коренів слова «святість», приходимо насамперед до значення
«інакшість», бо ж «святий» в перекладі з єврейської і означає - «інакший»... То
чому ж ми, намагаючись бути інакшими, не прагнемо бути святими?.. Польський
священик і поет о. Ян Твардовський у поезії «Трохи пліток про святих» писав на
тему святості: «Святі - це також люди, а не якісь чудернацькі комахи... воліють
стояти на колінах перед Богом, аніж повзати перед людиною... не люблять
декларованої правди і провітрюваної совісті... знаходять самотність,
віддаляючись від себе, а не від інших... вміють жити і не дивуватись тим, хто
відходить; вміють помирати і не відходити...».
У суспільстві на сьогодні чітко присутня тенденція до щораз-то легшого
сприймання будь-якої профанації (обезцінення) справді високих явищ, речей чи
дій. Перше запитання, яке найшвидше зринає в голові: «Як ми святкуємо свята?».
Чомусь важко уявити свято без алкоголю, тобто так, щоб на наступний день всі
пам'ятали, як напередодні «святкували»... Це, на жаль, стандартний і
стереотипний формат відзначення будь-якої дати, події чи навіть і релігійного
свята. Тоді чому ж ми ці дні називаємо словом «свято», коли святого там немає
нічого... Але ж таким банальним стереотипам, мовляв, «як інакше можна
святкувати», піддаються і всі, хто так старанно намагається «бути іншим»... Якщо
так хочемо бути оригінальними, то, насамперед, підімо до церкви (як не дивно, та
похід до церкви тепер справді стає вже оригінальністю), а потім придумаймо собі
і своїм гостям творчо-розважальну програму, щоб було що згадувати, а не що
забувати і через що забуватись... Хай відповіддю на питання, як святкувати свято
(іменник), буде теж «свято» (прислівник).
Інше популярне і поширене явище, яке вже майже толерується навіть усіма
медіаресурсами, не говорячи про окремих людей, - це дошлюбні статеві
відносини... На жаль, цінність статевого акту, як акту подружнього, дуже
знівелювалась. Метою насамперед є народження дитини, як плоду любові зрілої, а
такою вона є лише в подружжі. Дуже гарно з цього приводу висловилась у
згадуваному вже в цій статті творі Ліна Костенко: «Пристрасть - це натхнення
тіла, а кохання - натхнення душі. Любов як функції геніталій залишмо приматам».
Розмовляючи з молоддю на цю тему, мабуть, найчастіше священик почув би відповідь
про «такий час», що «на вулиці XXI століття», чи що «так роблять всі»...
Парадокс в тому, що найперше так говоритимуть екстранеформальні представники
молоді... То куди ж тут зникає неформальність чи інакшість?.. Як можна всім
своїм життям виражати лозунг щодо своєї інакшості і, водночас, справдовуватись,
що «я такий як всі»?..
Тож, мабуть, оригінальним треба бути, але треба мати чітко розставлені
пріоритети, щоб сліпо наслідуючи когось, чи сліпо намагаючись нікого не
наслідувати, самому не стати «дешевою попсою», яку світ так активно пропагує,
але сам же ж найпершим і засудить...
Мабуть, всього сказаного в цій статті достатньо, щоб людина, котра хоче почути,
- почула. На завершення процитуємо ще «Дику енергію» популярних і справді
талановитих українських фантастів Марини та Сергія Дяченків: «Співай, ніби ніхто
не чує. Танцюй, ніби ніхто не бачить. Живи так, ніби на землі рай». Лише будучи
собою, ми будемо іншими, зможемо знайти справді свій (нехай і скромний, а не
крикливий) стиль одягу, музики, зробити справді свій життєвий професійний вибір,
до якого Бог нас кличе задля нашого ж щастя... Наша унікальність - наша свобода,
отож, і використовуймо її унікальне - по-іншому, а отже, - свято (прислівник)...
Микола Витівський,
Коли у червні 1990 року ми заснували у місті Товариство «Лемківщина», то в
Бориславі тоді налічувалося близько шести тисяч лемків. А засновували Товариство
- я, Марія Демська та Михайло Драган. Це ніби уточнення для тих людей, які вже
пізніше ледь не проголосили себе засновниками «Лемківщини». Тоді, у червні
1990-го налічувалося майже шість тисяч лемків у Бориславі. А, мабуть, варто було
б і нинішньому Товариству «Лемківщина», що дуже гарно організовує наші
лемківські кермеші, поцікавитися, скільки лемків зараз мешкає у місті. Адже це
дуже своєрідна і дуже потужна гілка українського народу. Так чи інакше, а
сьогодні пропоную читачам «Нафтовика Борислава» свою невеличку розвідку щодо
основних ознак лемківського діалекту, який є справжнім діамантом у мовному
різнобарв'ї України. Думаю, це буде цікаво і нашим лемкам, і усім бориславцям,
хто цікавиться нашою мовою, історією, культурою. Отже:
1. Найважніша й перша ознака лемківської говірки - тото славне «лем» (тільки,
лише (укр. літ.).
Звичайно, в лемківській говірці існує велика більшість слів, які в орфографії
(при їх написанні) пишуться тими самими літерами, що й у літературній
українській мові, а в орфоепії (при їх вимовленні), озвучуються тими ж звуками.
Тут розбіжність може виявитися лише в різних наголошених складах. Таких слів у
лемківському діалекті є, може, 85-90 відсотків, а решта - 15-10 відсотків є
сугубо лемківськими.
Така спільність написання й вимови переконливо свідчить ще раз, що лемки, як і
бойки, гуцули, є невід'ємними складовими української нації, української мови, а
їх стародавна назва - «русини» походить від давнішої назви нашої України -
«Київська Русь».
А на закінчення - дуже радісна новина. У Києві, у приватному видавництві ТОВ
«Український рейтинг», перед Новим 2012 роком вийшла друком, тиражем 1000
примірників, велика науково-дослідницька робота нашого бориславця, члена Спілки
композиторів України Ярослава Бодака під назвою «Лемківщино моя мила...». У цій
книзі детально описано сценарій - хід лемківського весілля на Горличчині з
піснями та з промовами дійових осіб весілля. Це направду велика подія для усіх
лемків та всієї України. І наукова праця, і її автор гідні належного
пошанування.
Василь Колодійчик,
№19 » №20 » №21 » №22 » №23 »
№24 » №25 » №26
№7 (386)
17 січня 2012 р.
Новини Трускавця та регіону
У Трускавці – ревізор
Наїжджають, а далі втікають
Російський олігарх капітально відремонтує рідну школу у Дрогобичі
Ланцюг єдності
«TVP Polonia» в Трускавці транслюватиметься і надалі?
Взимку дороги від снігу розчищатимуть 24 години на добу. Техніка для цього
готова
новина від 24.10.2011 р.
До теми. Дороги взимку поливатимуть соляним розчином
новина від 31.10.2011 р.
«НПК-Галичина» зупиняється на реконструкцію: планується звільнити 600
працівників
Щоб посприяти у прийнятті на роботу, підприємливий чиновник вимагав 1 тисячу 500
гривень
Служба 102 Борислава повідомляє
Відомий і невідомий Стефан Ковалів
Нещодавно бориславці перевидали друком деякі оповідання і щоденник нашого
педагога і освітянина, письменника і краєзнавця Стефана Коваліва (1848-1920). У
львівських архівах їх віднайшов колишній директор музею С. Коваліва Михайло
Івасенко, а добрі люди допомогли підготувати до друку у Дрогобицькому
видавництві «Коло».
газета «Нафтовик Борислава»
Такий, як всі?
Гламур, «попса» чи неформальність?
Обираймо самі свій життєвий шлях...
Духовний бік медалі...
часопис «Слово» Дрогобицької духовної семінарії СДЄ УГКЦ
Діамант у різномов’ї України
2. Наявність у багатьох словах мовно-звукової фонеми високого піднесення, тої ж
славетної «ы». Наприклад: Забыти (лем)-забути (літ.), а не
«забити»-«зарізати»,«хыжа», а не хижа, бо хижа - агресивна (хижак!), «мыдво» а
не мидво тощо...
3. У нашім діалекті наголос не «плаваючий», як в українській літературній мові,
а він все «наголошує» передостанній склад: назвыско, шутер, шопа, червени,
пінязі, кобза, атромент...
4. Багато слів лемкы повідаю твердо, без м'якого знаку, напр. Лемківска, а не
лемківська щедріст, а не щедрість, поцтивіст, а не поцтивість тощо...
5. Ще лемкы у словах при вимовленні часто заміняли букву «л» на букву «в»,
напр.: вони повідали зводій, а не злодій, мовоко, а не молоко, маво, а не мало,
моводы, а не молоды, мовоток, а не молоток...
газета «Нафтовик Борислава»
© 2008-2012 Незалежне видання "Трускавецький вісник". Всі права застережено.
Видається з 14 серпня 2008 року. Розповсюджується безкоштовно.
Засновник, головний редактор та відповідальний за випуск – Володимир Ключак.
Редакція публікує виключно ті матеріали, які збігаються з точкою зору редакційної команди.
Контакти: e-mail: anda_panda@ukr.net, моб.тел. 8 (097) 38-36-112
Публікація на порталі www.turportal.org.ua з дозволу Редакції.