Хто володіє інформацією, той володіє світом!
№1 » №2 » №3 » №4 » №5 »
№6 » №7 » №8 » №9 » №10 »
№11 » №12 » №13 » №14 » №15 »
№16 » №17 » №18 »
У понеділок, 9 січня, в Трускавці на площі Незалежності стартував пісенний
фестиваль «Яскрава Країна», організатором якого є Дніпропетровська громадська
організація з однойменною назвою. В перший день конкурсу 10 січня
прослуховування дітей (солістів та гуртів) проходили в санаторіях «Карпати» та «Військовий».
Сьогодні в журі теж копітка робота щодо визначення кращих виконавців. А
гала-концерт відбудеться у ПК імені Шевченка ЗАТ «Трускавецькурорт» в четвер, 12
січня, о 15.00, півгодини перед тим (14.30) пройде прес-конференція.
Натомість у неділю, 15 січня, Трускавець вітатиме гостей щорічного
етнографічного фестивалю «Ой радуйся, земле», започаткованого в нашому місті за
часів урядування Лева Грицака. До речі, проведення у Трускавці фестивалю
«Яскрава країна» теж започатковано кілька років тому, з ініціативи секретаря
Трускавецької міської ради Наталії Пономаренко.
Натомість у Бориславі коштом підприємця Людмили Булик видано настінні календарі
«Борислав-2012. З любов’ю до рідного міста», де вміщено роботи знаних
бориславських митців (Любові Панів, Алли Муляви, Ігоря Капка та інших).
Вчора, 10 січня, у Києві відбулася прес-конференція керівника Національного
проекту «Відкритий світ» Ігоря Куруса на якій було презентовано старт проекту.
Як зазначив пан Курус, у пілотному старті буде брати участь 704 школи з 23
регіонів України. До проекту залучено 5592 вчителя і більше 14 тис. учнів сьомих
класів.
Львівщина представлена 42 школами. З Дрогобицького району у проекті візьмуть
участь 8 шкіл. Це, зокрема Дрогобицька гімназія ім. Б. Лепкого, Бориславська СШ
№1, Трускавецька СШ №1, Стебницька СШ №7, а також загальноосвітні заклади смт.
Меденичі, сіл Уличного, Рихтич та Лішні. Задля того, щоб загальноосвітні школи
краю потрапили у пілот Національного проекту «Відкритий світ», керівник проекту
Ігор Курус подарував Бориславській СШ № 1, Трускавецькій СШ № 1, Стебницькій СШ
№ 7, а також загальноосвітнім закладам сіл Уличного, Рихтич та Лішні
мультимедійне обладнання, якого не вистачало для входження у проект.
«Діти – це майбутнє нашого краю, тому ми повинні зробити все можливе, щоб вони
отримали якісну освіту. А отримати якісну і сучасну освіту у ХХІ столітті без
новітніх технологій неможливо. Край, який дав світові Котермака і Франка,
повинен і далі бути законодавцем моди в освіті. Я маю велике сподівання, що наші
вчителі зможуть опанувати новітні технології і зроблять навчання у школі цікавим
і ефективнішим. Тим паче, що ніхто директорів шкіл не змушував брати участь у
пілоті. Було їхнє бажання, а я лише намагаюся їм допомогти», - зазначив Ігор
Курус.
У Дрогобичі по-українськи відзначили Різдвяні свята. На Святий Вечір 6 січня
біля центральної ялинки міста на Площі Ринок (перед Ратушею) було винесено та
встановлено дідуха – прадавній символ-оберіг. У дійстві взяв участь міський
голова Олексій Радзієвський, котрий виступив із вітальним словом. Не залишилися
без святої вечері в цей день малозабезпечені та одинокі – за них подбав
благодійний фонд «Карітас» Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ, вечерю
організували в приміщенні «Карітасу» на площі Чорновола, 4. Було проведено і
акцію «Різдвяний калач» (організував дрогобицький територіальний центр
соціального обслуговування одиноких і непрацездатних громадян), на кошти
доброчинців було придбано 335 калачів для самотніх. Начальник Дрогобицького
територіального центру соціального обслуговування Марія Лютик запевнила, що
міська влада докладає неабияких зусиль, щоб самотні дрогобичани не відчували
себе покинутими й непотрібними.
Концертне дійство за участі церковних та світських хорів та гуртів пройшло в
третій день свят, на первомученика Степана, 9 січня. В цей день на площі Ринок
міста Дрогобича о 12.00 дрогобицьку громаду вітали не лише представники влади,
але й духівництва міста. Пройшов конкурс вертепів, переможців якого визначать 19
січня, на свято Водохреща.
У четвер, 12 січня, у Львові пройде презентація книги колишнього мешканця
Трускавця, а тепер жителя м. Новомосковськ, Михайла Кириловича Шевеля, під
назвою «Ув’язнена юність». У книзі розповідається про молоді роки автора, які
той провів у засланні за спротив більшовицькій владі. У презентації візьме
участь і неофіційна делегація з Трускавця, серед учасників - Володимир Іванусь,
який залишився один із 17 трускавчан, що брали участь у нелегальному вивішуванні
жовто-синього прапора на школі в Трускавці.
Власна інформація
Правлячий архієрей зустрівся з міським головою Борислава. 5 січня відбулась
зустріч бориславського міського голови Володимира Фірмана з єпископом
Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ Ярославом Прирізом. На зустрічі також були
присутні отець-доктор Роман Василів, декан Бориславський СДЄ УГКЦ та секретар
Бориславської міської ради Ігор Яворський. Зокрема, владика Ярослав зазначив:
«Люблю повторювати, що після страшної «епідемії більшовизму», яка позначилась на
нашій історії, культурі, суспільстві, нам сьогодні важливо відроджувати
історичну пам’ять, відбудовувати матеріальні храми, але найважливішим є
відновити нерукотворний храм – людину. Треба привести її до Бога, допомогти
усвідомити своє високе християнське покликання та діяти згідно з ним». Владику
підтримав і міський голова: «Вірю, що саме з Господньою допомогою ми змінимо
життя на краще, але для цього мало працювати краще – треба ще й змінюватися
самим, вдосконалюватися». Міський голова висловив щиру вдячність за візит
Владики до Борислава.
Фестиваль Різдвяної коляди та святкова зустріч. 13 січня в міському Палаці
культури Борислава відбудеться фестиваль Різдвяної коляди: «Колядуймо, радіймо –
син Божий народився», присвячений Різдву Христовому. Початок о 14.00 год. А 14
січня в народному домі «Просвіта» (мікрорайон Баня) відбудеться
Новорічна-Різдвяна святкова зустріч. Початок о 13.00 год. Організатор –
Бориславська міська громадська організація «Товариство польської культури».
Спортивний анонс. 25 січня на базі дитячо-юнацькою спортивної школи м. Борислава
відбудеться міжнародна зустріч з боксу серед жінок-молоді та юніорок. Турнір
відбудеться між збірними «Україна - Польща». Як зазначив бориславський міський
голова Володимир Фірман, «ми маємо пишатися, що в нашому місті відбудеться така
неординарна подія. Ми повинні гідно підготуватись до цієї події. Тому на
сьогоднішній день проводимо благоустрій території, ремонт самого приміщення.
Проведення такого класу турніру в нас відбувається вперше в історії міста. І це,
в першу чергу, визнання успіху наших дівчат - Вікторії Вірт та Галини
Вороблевської, які стали чемпіонками Європи, а Вікторія Вірт, окрім того, ще й
чемпіонкою світу».
Відділ внутрішньої політики Бориславської міської ради
Від 1 січня 2012 року у Дрогобичі відбулися зміни у мережі регулярних маршрутів
для перевезення пасажирів. До дванадцяти зменшилася кількість маршрутів,
змінилися кінцеві та проміжні зупинки на деяких з них, майже удвічі скоротилося
число автобусів.
Наразі пасажири ще не звикли до нововведень. Тож на численні прохання читачів
«ГЗ» публікуємо оновлені міські автобусні маршрути.
№1. Центр – ДДЗ. Вул. П.Орлика (синагога) – Лесі Українки – Стрийська –
М.Тураша (долотний завод) – Стрийська – Вокзальна – М.Грушевського – П.Орлика
(синагога).
Подано за інформацією відділу економіки Дрогобицької міської ради.
Газета «Галицька зоря»
З великим подивом прочитав в останньому числі «Трускавецького вісника» про те,
що в місті знайшлися люди, які збираються святкувати його 550-річний ювілей.
Поважаючи думку будь-кого (бо кожний таки має право на думку), хочу застерегти
трускавецьку громаду від поспішного і необдуманого вчинку. Хоча мені здавалося,
що після моїх виступів у пресі кілька років тому, а також доповідей на
трускавецьких конференціях (остання відбулася в місцевій гімназії наприкінці
минулого року), вже ніхто не буде повертатися до давно застарілих і
анахроністичних уявлень про початки Трускавця. Позаяк мені завжди йшлося про те,
що історична правда важливіша від будь-якої солодкої брехні чи напівправди,
подаю тут текст про початки Трускавця зі своєї неопублікованої (признаюся, і
недописаної) книги про місто. Задля того, щоб читачі переконалися в тому, що я
дуже строго опираюся на автентичні джерела, подаю повністю поклики на них, хоча
в пресових виданнях це не прийнято.
Спочатку варто згадати двох фахових дослідників історії Трускавця, які вже
відійшли у небуття. Найбільш вагомі праці написали двоє видатних львівських
істориків: Ярослав Ісаєвич та Орест Мацюк. Перший є співавтором нарису історії
міста для «Історії міст і сіл»(1), другий – двох окремих книг.
Щодо нарисів Трускавця в «Історії міст і сіл», то вони написані, як для
радянського часу, досить фахово. Зрозуміло, що період історії міста до ХХ ст., а
то й до 1939 р., написав Ярослав Ісаєвич, який непогано орієнтувався в
публікаціях джерел та був добре ознайомлений з польською історіографією.
Вочевидь, авторам все ж забракло часу (чи, можливо, й сміливості) для проведення
більш прискіпливих пошуків.
Про праці з історії Трускавця уродженця міста Ореста Мацюка варто сказати
докладніше. Ще 1964 р. він опублікував газетну статтю про походження назви
міста(2). 1972 р. у співавторстві з О. Мацієвським дослідник видав
бібліографічний покажчик про місто(3). Йому ж належить кілька статей про давній
Трускавець(4). У 1997 р. з’явилася друком окрема книга «Короткий нарис історії
Трускавця», серед авторів якої є О. Мацюк(5) (перевидана 2000 р.(6)). Незважаючи
на те, що О. Мацюк помилково вважав датою першої писемної згадки Трускавця 1469
р.(7), його внесок у дослідження історії давнього поселення є великим. Вартим
уваги є, передовсім, бібліографічний покажчик Трускавця, який є чи не єдиним
прикладом такого роду в радянській історіографії міст. Важливо також, що до
бібліографії увійшов і розділ «Рукописні джерела», в якому було подано 119
позицій архівних джерел з львівських (переважно з ЦДІА у Львові, де працював
О.Мацюк) та польських архівів до історії міста періоду від найдавніших часів до
1956 р.
Пройшли роки, однак маємо сьогодні ситуацію, коли в науково-популярній
літературі, наприклад, на сайтах Інтернету, досі побутує уявлення про те, що
перша писемна згадка про Трускавець датується 1469 р. У передмові до
«Бібліографії Трускавця» ця дата також повторюється(8). На жаль, цієї версії
дотримувався і Орест Мацюк, автор першої україномовної науково-популярної книги
про місто(9), а також Ярослав Ісаєвич, автор нарису про Трускавець в «Історії
міст і сіл»(10). До слова, в ХІІ-му томі «Польського словника географічного» (11)
давній період історії оздоровниці взагалі відсутній. Поправку зроблено у XV-му
томі, але, було названо вже відому всім дату першої згадки – 1469 р.(12).
Спроба з’ясувати давніше (від відомих джерел) походження Трускавця належить
польському дослідникові Р. Квіріні-Поплавському, авторові нарису про міський
парафіяльний костьол, який був заснований як каплиця в 1859 р. Так, він вказав
на те, що ще в 1919 р. краківський історик О. Галецький опублікував інвентар зі
згадкою Трускавця в 1427 р.(13). На цю публікацію відгукнувся Є. Пілєцкий, який
визначив, що Трускавець «старший на кількадесят років»(14).
Отже, у джерелах фіксується шляхтич Станіслав Коритко, якому належав маєток
Трускавець. Як вже згадувалося, документ під 1427 р. віднайшов у краківських
архівах ще в 1919 р. О. Галецький. Це і є найдавнішою згадкою села Трускавець,
яка уміщена в досить ранньому і важливому джерелі – інвентарі коронного архіву
Яна Замойського. Ідеться про те, що 29.06.1427 р. у Галичі був складений реєстр
шляхти різних руських повітів, за яким Станіслав Коритко володів у
Перемишльському повіті Трускавцем(15). Позаяк ідеться про досить ранній період
колонізації (осадництва) прикарпатських земель, бачимо спочатку розмежування
державних і приватних володінь, а затим, отримання у володіння (державу, тобто
оренду) окремих сіл, серед яких був Трускавець(16).
Вдалося віднайти ще декілька досить ранніх свідчень про Коритків –
власників/орендаторів Трускавця. Так, наприклад, у джерелах під 1434 і 1441 рр.
(17) після згаданого Станіслава, найчастіше згадується Ян/Іоан (Iohannes), а
також Фома (Thomas). Причому, Кориткам належали на Дрогобиччині й інші села,
наприклад, Рихтичі (найдавніша згадка – 1434 р.)(18).
Рід магнатів Коритків гербу Єліта походив з Корит (Коритнич) Вісліцького повіту
Польського королівства. В актах під 1436, 1440, 1441, 1444, 1446, 1447, 1460,
1462, 1465, 1466 і 1468 рр. брати Коритки віднотовуються під різним оглядом: у
судових справах з перемишльською шляхтою, позовах, розмежувальних актах та ін.
(19). Схожа інформація продовжується в актах 70-х років – під 1470, 1471, 1472,
1476, 1477, 1478 і 1479 рр.(20). Цікаво, що акти називають також і жінок:
наприклад, Анну Коритко. В акті під 1448 р. згадується, що за Яном Коритком була
заміжнею Катерина, донька Андрея Малеховського і Яхни(21).
За деякими свідченнями, ще в 1472 р. Коритки відступили Трускавець
Тустановським(22). Окрім Яцька Тустановського у 1508 р. фігурують Петро і Юрій
Любінецькі(23). У 1515 р. Любінецькі ще мали в Трускавці 4 лани ґрунтів, ділянки
Юрія і Михайла були порожніми(24). Важко сказати, чи це була оренда і чи
парцеляція маєтку спричинила його повернення до Дрогобицького староства.
Вважається, що саме на початку XVI ст. Трускавець було повернуто до державних
маєтностей і знову включено до складу Дрогобицького староства. На думку Я.
Ісаєвича, датою входження є 1518 р.(25). Саме 1518 р. активізував свою
діяльність львівський суддя і дрогобицький староста Станіслав Малджик, який
взявся за розподіл доходів з соляних промислів Перемишльщини, а також почав
звертати увагу на села довкола Дрогобича, які перебували на волоському
праві(26). 18 лютого 1518 р. староста відкупив Трускавець від Рудницьких і
Станіслава Любінецьких і включив поселення до складу Дрогобицького
староства(27).
Відомо також про те, що процес розмежування території Трускавця з сусідами
продовжувався. Так, 28.09.1521 р. зафіксовано такий розмежувальний декрет.
Причому, Трускавець разом зі Стебником і Доброгостовом знаходився в оренді у
згаданого Станіслава Малджика, який виступав як львівський войський. З іншого
боку, розмежовувались села Уличне, Довголука Воля, Монастир, Ленне і Клодниця,
які були маєтками Клодницьких(28). 21.10.1521 р. своє право на орендне володіння
(посесія) Трускавцем С. Малджик зафіксував у Перемишльських земських книгах. На
цей раз він іменував себе як львівський суддя(29).
28.09.1521 р. зафіксовано ще один розмежувальний декрет: між державними селами
Стебник, Трускавець, Доброгостів і сусідніми шляхетськими маєтками, зокрема,
селом Станилею, яке належало Василеві Гумбицькому, а також селом Уличне та
ін.(30).
З 1533 р. Трускавець остаточно перейшов у власність коронного скарбу і став
належати до Дрогобицького староства. Підтвердженням сказаного є привілей короля
Сигізмунда І від 24 травня 1533 р., в якому в числі перелічених сіл староства
згадується Трускавець(31). Цікаво, що привілей звільняв мешканців староства від
деяких податків, наприклад, від обтяжливої «відумерщини» (плата в натуральному
вигляді за померлих), а також дозволяв випас худоби в державних лісах, гаях,
полях без оплати (так зв. «жировизна»), звільнення наступило і від «повозу»,
тобто, постачання підвід, водночас дозволялося продаж і купівлю посілостей,
локованих на волоському праві.
* * *
Отже, нинішнього 2012 року Трускавець може відзначати 585 років від часу першої
писемної згадки. На мій погляд, дата не дуже «кругла», тож можна обмежитися
констатацією факту. У кожному разі, потрібно зважувати ретельно, прислухатись до
думки фахівців, не поспішати. Нагадаю, що свого часу з визначенням 900-річчя
міста поспішила дрогобицька громада, тепер достеменно відомо, що Дрогобичу не
більше ніж 630 років. А скільки було довкола того «круглого» ювілею галасу,
патріотичних поривів, зухвалих заяв про те, що, мовляв, «Дрогобич старший
Львова»? Видавалися ювілейні книги, місто обклеїли ювілейною символікою, яку ще
й досі можна знайти на невідремонтованих будинках. До слова, рішення про те, що
Дрогобичу 900 років, було прийнято на засіданні міськвиконкому наприкінці 1987
р. (за радвлади такі рішення були можливими, без належного наукового
обґрунтування), святкування ж відбулося на початку незалежності. Хоча більшості
науковців вже тоді знало, що підстав для ювілею не було жодних. Подумати тільки:
до реальної дати додали близько 300 років!
Хоча з Трускавцем ситуація інша, хочу застерегти трускавецьку громаду від
прийняття скороспілих ухвал. Живемо ж бо на початку ХХІ століття!
1. Ісаєвич Я.Д., Халус П.І. Трускавець // Історія міст і сіл Української РСР.
Львівська обл. – К., 1968. – С.838-848. Через 10 років нарис було перевидано у
російськомовному виданні тому, причому, в Я.Ісаєвича з’явився інший співавтор –
Л.Сеник, хоча матеріалу до історії міста, у порівнянні з попереднім виданням,
майже не додалося. – Исаевич Я.Д., Сенык Л.Т. Трускавец // История городов и сел
Укранской ССР. Львовская обл. – К., 1978. – С.673-680. Леонід Тимошенко, професор,
Соціологічні дослідження свідчать, що у першій половині XX ст. стався масовий
примусовий відхід різних груп населення, особливо молоді, від релігії та Церкви.
Повна атеїзація населення при тоталітаризмі комуністичної влади залишили
настільки сильний відбиток у ментальності людей, що сам емоційний тиск та
психологічне насильство починає сприйматись як належне, без жодних застережень.
Тривожність, невпевненість, нездорова емоційність, підкореність чужій волі та
делегування відповідальності за своє життя комусь, хто «знає більше» - ось плоди
тоталітарного режиму. «Нехай я краще буду маленьким, підкорюся, але зате я буду
захищеним, отримаю якісь гарантії» - це спосіб мислення більшості потенційних
адептів псевдорелігійних рухів.
При соціально-економічній нестабільності, непевності у завтрашньому дні,
постійному відчутті приниження честі та гідності, прості й чіткі схеми та
алгоритми, які висувають новітні релігії, видаються надзвичайно привабливими та
оптимальними. Саме тому таку ситуацію можна охарактеризувати як: «вірити у
що-небудь». Внаслідок цієї постави виникають окультивні практики, бажання
пізнати езотеричні знання, специфічні практики впливу на людську свідомість
тощо. Тому домінантними елементами сучасного релігійного світогляду є релігійна
невизначеність, еклектизм, підвищений інтерес до сучасної паранаукової та
парарелігійної міфології, спіритизм, астрологія, зацікавленість філософією та
практиками східних релігій... Ідеться про зміну обрядовості: з комуністичної
ідеології на релігійну обрядовість, без глибинного повернення до християнських
цінностей у суспільстві.
При цьому століттями існуючі релігійно-церковні структури:
- не завжди готові оперативно реагувати на «знаки часу», а сучасні
глобалізаційні процеси, можливість швидкого обміну інформацією, зрештою,
приватність такого явища, як релігійні переконання, уможливлюють стрімкий ріст
новітніх релігійних течій та рухів, котрі надзвичайно мобільні у таких
ситуаціях, завжди намагаються підлаштуватись до викликів сучасної епохи;
Тому стан духовної кризи в українському суспільстві стає сприятливим ґрунтом для
появи нових релігійних рухів та їх доволі плідної діяльності, результатом якої є
трансформація від традиційної для українського народу християнської системи
світобачення до псевдорелігійної, і навіть псевдонаукової ідеології. Слід
зазначити, що нові релігійні групи та секти не є механічним перенесенням
традиційних для інших країн релігійних форм на ґрунт України, а певним
пристосуванням до української культури та створенням ілюзії наближення до суті
християнства. Навіть суперечність у самому їхньому вченні не викликає у адептів
жодного заперечення чи протесту, бо, згідно з їхньою логікою, це пояснюється
глибиною самого вчення та неможливістю осягнути цю глибину звичайній людині. А
саме віровчення є аморфним і адогматичним, неясним і неконкретним, тому його
здатен зрозуміти та пояснити гуру чи наставник, як фахівець і найвищий авторитет
у справах віри і моралі. Прикладом абсолютного впливу лідера на адептів може
слугувати чи не найскандальніша вітчизняна секта «Біле братство». По суті такі
псевдорелігійні секти пропонують «елітарне християнство без Христа». Втомленість
від життя в сучасному світі, відсутність власної волі, песимізм і духовна
пустота, бажання внутрішнього безособового спокою (нірвана) - ось первісні
причини зацікавлення релігійними групами східними релігіями, без жодних прямих
зв'язків із ними.
«У секту не йдуть, туди приводять шляхом обману, маніпулювання, - стверджує
Олександр Дворкін. - Для цього потрібні дві умови: стресовий стан і щоб
представник секти підійшов до людини з такою пропозицією, яка їй є співзвучною.
Тому що у кожної секти є своя пропозиція - покращити здоров’я, курси іноземної
мови, кар’єрний ріст, тест особистості, біблійний гурток тощо». Зокрема, новим
адептам гарантується успіх на роботі, швидке просування соціальною драбиною,
довголіття, покращення стану здоров'я, новий рівень спілкування, матеріальна
допомога, саморозвиток, релігійний досвід, «рай на землі».
Будь-хто в певні моменти свого життя може виявитися чутливим до проповіді сект,
адже кожен із нас переживає різні кризи, стреси... У таких ситуаціях і за таких
умов, коли хтось ззовні пропонує швидке вирішення нашої проблеми, ми можемо
виявитися чутливими до навіювання. Через те слід зауважити, що абсолютна
більшість потенційних адептів сект і релігійних рухів - це люди охрещені, але
мало пов'язані з Церквою або й цілком вже відірвані від неї та цілковито
релігійно безграмотні.
Особливою характеристикою сектантського способу життя є замкнутість певній
спільноті, вилучення з суспільства, потреба бути особливим чи відрізнятися,
відмова від виконання громадських обов'язків, втрата можливості самореалізації.
Тому навіть вихід із секти (який дається дуже важко або є зовсім неможливим) не
гарантує людині повноцінного повернення до життя. Переважно після виходу з секти
людина опиняється у стані глибокої психологічної кризи. За даними соціологів,
близько 15% громадян України зіткнулися з випадками втрати майна в результаті
діяльності сект, 13% знають про випадки втрати психічного здоров'я, 10% заявили,
що через тоталітарні культи у їхніх знайомих або родичів розпалися подружні
пари, більше 10% скаржаться на те, що діти перестали спілкуватися з батьками.
Секти спрощують бачення світу і дають прості відповіді на глобальні питання
людського буття. Сектантське мислення є способом біполярного бачення світу:
чорне і біле, спасенне і осуджене, добре і зле. Усе, чого навчають вони, є
непохитною правдою та світлом, а все інше - це зло та темрява. Таке формулювання
питання приваблює людей, котрі звикли поверхнево реагувати на різні життєві
ситуації, не вдаючись до розпізнання в них Божої педагогіки та Божого промислу.
Тому щонайменший сумнів у правильності слів або дій лідера секти негайно
кваліфікується, як «синдром Каїна і Авеля» і так пригнічується у зародку: мало
кому хочеться визнати себе Каїном.
Сектанти практикують менш стереотипні богослужіння і більш доступну символіку.
Тому коли вірні зустрічаються у Церкві з формалізмом у богослужіннях,
недбалістю, неморальністю духовенства, здирством, хабарництвом, то розривають
зв'язки з парохією та, поступово маргіналізуючись, самі проголошують курс на
очищення від цих негативних явищ або пристають до сект, в котрих, як вони
сподіваються, немає схожих проблем. Сектантські молитовні зібрання відбуваються
у клубах, на стадіонах, у концертних залах, де при використанні сучасних
технічних засобів перетворюють їх у видовищні шоу, проведення яких переслідує
єдину мету - «нанести потужний вплив на смислову природу людини та зробити її
здатною реагувати та приймати лише ту інформацію, яку подають сектантські
лідери».
Сектанти спираються на антиклерикальні настрої. У суспільній свідомості Церква
асоціюється передусім з усім кращим, піднесеним, ідеальним, підсвідоме
бажаним... Тому «серйозні прогрішення, допущені священиками у своєму
душпастирстві, безкарність та тривале перебування на парохії такого
горе-душпастиря стають плодоносним ґрунтом для розвитку сект. Також допоміжним
чинником для активного поширення сектантських наук є поведінка людей, котрі
декларують, що є християнами, ходять до Церкви і одночасно ведуть безбожне та
аморальне життя».
Своїм успіхом сектантські проповідники завдячують браку активності і відсутності
ентузіазму (а найбільше любові) у місіонерів традиційних Церков. Прагнення
Абсолюту, живого і глибокого контакту з Ним сьогодні у суспільстві настільки
сильне, що брак автентичного проповідування Євангелія сприяє поширенню сект і
певних форм релігійності без Бога. Не слід забувати й про інші фактори успіху
сект: ентузіазм сектантських проповідників та досить високий вишкіл в
майстерності проповідництва, поважна фінансова підтримка, за якої вони легко
входять в інформаційний простір, займають телевізійний та радіоефір, масово
розповсюджують свої часописи і так поширюють своє вчення.
Тому Церковна спільнота зобов'язана вістувати Євангеліє, поєднуючи його з живим
свідченням зрілої віри. Перед тими, котрі приходять у помешкання (Свідками
Єгови...), слід завжди виявляти свою християнську гідність, пов'язану з вірою в
Бога у Тройці, з єднанням із Христом Спасителем, з приналежністю до Церкви, з
любов'ю до Святого Письма. Слід давати свідчення правди також своїм подружнім та
сімейним життям, християнським вихованням та святкуванням неділі, тверезістю та
громадянською справедливістю.
Секти зазнають успіху та швидкого поширення, завдячуючи майже цілковитій
релігійній безграмотності суспільства. У церковному середовищі відчувається явна
відсутність активності у вивченні мирянами Біблії. Державні заклади, правлячі
структури та органи місцевого врядування не мають відповідних спеціалістів,
однак призначають на посади чиновників з урегулювання взаємин релігійних громад
з державою людей без будь-якої духовної чи церковно-історичної освіти. Ні в
школах, ні у вузах до цього часу немає повноцінного знайомства з релігією.
Відсутність релігійної освіти у суспільстві та брак катехизації (духовного
просвітництва) у необхідному обсязі в парохіях пояснює деяку відчуженість
потенційних парохіян від традиційних Церков, позаяк традиційні церковні культури
являють собою особливий світ, який вимагає знайомства з ним, розуміння,
поступового входження, турботливого керівництва під час цих взаємин.
Багато з тих, котрі не мали ніякого релігійного виховання, інтуїтивно приймають
близько до серця ідею надконфесійності. Інтелігенція, а також молодь, як
правило, внутрішньо схильна до толерантності. Багато хто «купляється» на цікаві
розповіді проповідників, цілителів, магів, шаманів, екстрасенсів,
біоенергетиків, котрі завжди використовують релігійну християнську атрибутику,
молитви, балачки про Бога і стверджують про Його всюдиприсутність та можливість
зустрічі з Ним, аби отримати спасіння поза Церквою. Чимало підпадають під
привабливі розповіді кришнаїтів, котрі проголошують сприйнятливість для них
будь-якої релігії, про свою «надконфесійність».
Ще однією причиною, чому захоплюються сектами, - є бажання екзотики,
невдоволення реальним життям, нездатність знайти в ньому своє місце, очікування
прогресивних можливостей у новій культурі, своєрідна еміграція в екзотичний
світ. Особливо такий момент спостерігається, коли йде мова про східні культури.
Деякі групи (типу сайєнтології) заманюють своїм дієвим ставленням до практичних
питань психології, соціології, тілесного здоров'я та інших тем, які в
традиційному церковному оточенні не прийнято висвітлювати. Досягнення науки у
цих сферах подаються як прозріння їхніх лідерів, припускається, що саме вони
(лідери) володіють істинним знанням.
Безумовно, суттєвими є й економічні причини. Економічна криза привела до того,
що гроші, якими володіє чимало сект, відчиняють деякі адміністративні двері,
дозволяють орендувати зали, друкувати відповідну літературу, спокушати новачків
різними закордонними подорожами, семінарами, безкоштовним харчуванням та іншим.
Тому парохія, прагнучи віднайти і повернути «заблуканих» до Церкви, повинна
наголошувати на потребі поглибленої євангелізації, де центральну роль має
відігравати Святе Письмо та спільна молитва. Церква не лише повинна бути для
людей знаком надії, але й цю надію обґрунтовувати. Попри всі труднощі діалогу,
ми не повинні відмовлятися від усіх доступних форм апостольської та
євангелізаційної діяльності, відповідно до своїх можливостей і компетентності,
водночас покладаючи на Бога надію, що Він своєю ласкою і благословенням
підтримуватиме ці зусилля й старання.
о. Юрій Хамуляк,
№19 » №20 » №21 » №22 » №23 »
№24 » №25 » №26
№4 (383)
11 січня 2012 р.
Новини Трускавця та регіону
У Трускавці – «Яскрава Країна» та фестиваль колядок
Календар-2012
За сприяння Дрогобицької міської ради видано настінні календарі «Дрогобич вітає
Євро-2012» із зображеннями найбільш значимих місць міста Котермака та емблемою
«Дрогобич-Євро». Також паралельно видано маленькі календарики, які теж оформлені
в стилі «Дрогобич-Євро».Трускавецька СШ № 1 – у «Відкритому світі»!
Свята по-дрогобицьки
Презентація книги екс-трускавчанина
Вісті з Борислава
У Дрогобичі – нові маршрути
№2. Вул. С.Наливайка – центр – залізничний вокзал. Вул. С.Наливайка (магазин
«Галичанка») – Самбірська – Лесі Українки (кінотеатр «Прометей») – П.Орлика –
М.Грушевського – пл.Злуки (залізничний вокзал) – М.Грушевського – П.Орлика –
В.Чорновола – Лесі Українки – М.Лисенка – Т.Шевченка (центр) – М.Лисенка – Лесі
Українки – Самбірська – С.Наливайка (магазин «Галичанка»).
№3. Вул. Зарічна – центр – ДЗАК. Вул. Зарічна (готель «Едельвейс») – Спортивна
– Д.Грицая – Б.Козловського – Трускавецька – І.Мазепи – П.Орлика – В.Великого –
пл. Злуки – Гайдамацька (ДЗАК) – В.Великого – П.Орлика – І.Мазепи – вул.
Трускавецька – Б.Козловського – Спортивна – Зарічна (готель «Едельвейс»).
№4. Млинки – центр – вул. Гайдамацька (магазин «Пляц»). Вул. Братів Кіцилів
(Млинки) – Бориславська – І.Мазепи – П.Орлика – М.Грушевського – пл. Злуки
(залізничний вокзал) – Гайдамацька (маг.«Пляц») – В.Великого – П.Орлика –
І.Мазепи – Бориславська – Братів Кіцилів (Млинки).
№5. Нова Волоща – залізничний вокзал. Вул. Д.Нечая (Нова Волоща) – С.Наливайка
– 22 Січня – В.Чорновола – Лесі Українки – М.Грушевського – площа Злуки
(залізничний вокзал) – М.Грушевського – П.Орлика – В.Чорновола – Лесі Українки –
П.Орлика – Наливайка – Д.Нечая (Нова Волоща).
№6. Механіко-технологічний коледж – центр. Вул. Раневицька
(механіко-технологічний коледж) – Плебанія – Війтівська Гора – Трускавецька –
І.Мазепи – П.Орлика (синагога) – В.Великого – В.Чорновола – Лесі Українки –
І.Мазепи – Трускавецька – Війтівська Гора – Плебанія – Раневицька
(механіко-технологічний коледж).
№7. Вул. І.Котляревського – вул. Гайдамацька (ДЗАК). Вул. І.Котляревського –
Б.Козловського – Війтівська Гора – Трускавецька – І.Мазепи – П.Орлика –
М.Грушевського – пл. Злуки – Гайдамацька (ДЗАК) – В.Великого – П.Орлика –
І.Мазепи – Трускавецька – Війтівська Гора – Б.Козловського – І.Котляревського.
№8. УТЦ «Матадор» – вул. Гайдамацька («Пляц»). Вул. Самбірська (УТЦ «Матадор»)
– П.Сагайдачного – В.Чорновола – Лесі Українки – П.Орлика – В.Великого – площа
Злуки (залізничний вокзал) – Гайдамацька (маг. «Пляц») – В.Великого –
П.Сагайдачного – Самбірська (УТЦ «Матадор»).
№9. Вул. Горішня Брама – залізничний вокзал. Вул. Горішня Брама (дачі) –
Завіжна – І.Франка – Лесі Українки – П.Орлика – М.Грушевського – пл. Злуки
(залізничний вокзал) – Стрийська – Лесі Українки – П.Орлика – В.Великого –
П.Сагайдачного – Самбірська – І.Франка – Завіжна – Горішня Брама (дачі).
№10. Вул. Є. Коновальця – центр (кінотеатр «Прометей»). Вул. Є. Коновальця
(маг.«Іва») – О.Гончара – В.Великого – В.Чорновола – Лесі Українки (кінотеатр
«Прометей») – П.Орлика – вул. В.Великого – Є. Коновальця (маг.«Іва»).
№11. Залізничний вокзал – центр – лікарня. Площа Злуки (залізничний вокзал) –
вул. М.Грушевського – П.Орлика – В.Чорновола – Лесі Українки – П.Сагайдачного –
вул. А.Шептицького (лікарня) – П.Сагайдачного – В.Чорновола – Лесі Українки –
П.Орлика – М.Грушевського – площа Злуки (залізничний вокзал).
№12. Вул. Холмська – центр – залізничний вокзал. Вул. Холмська – Трускавецька –
І.Мазепи – П.Орлика – М.Грушевського – пл.Злуки (залізничний вокзал) –
М.Грушевського – П.Орлика – І.Мазепи – Трускавецька – Холмська.Перша письмова згадка про Трускавець
Застереження: Трускавцю не 550 років
Використана література (посилання)
2. Мацюк О. Чому «Трускавець»? До видання «Історії міст і сіл Української РСР»
// Радянське слово. – 1964. – 11 січня.
3. Мациевский А., Мацюк О. Трускавец за 500 лет (1469-1969): Библиогр.
указатель. – Львов, 1972.
4. Див.: Мацюк О. Замки і фортеці Трускавця // Галицька брама. – 1995. – № 5;
1996. – № 17; його ж. Замки і фортеці Трускавця // Франкова криниця. – 1995. – №
42; 1996. – № 5; його ж. Пам’ятки оборонного будівництва Трускавця // ДКЗ. –
Вип.І. – Дрогобич, 1995. – С.28-32; його ж. З історії Трускавця // Там само. –
Вип.ІІ. – Дрогобич, 1997. – С.13-18.
5. Гузар З., Мацюк О., Скибак І. Короткий нарис історії Трускавця. –
Трускавець-Львів, 1997.
6. За невеликими винятками, в новому виданні відтворено текст 1997 р., проте з
незрозумілих причин залишилось тільки двоє авторів. – Мацюк О., Скибак І.
Короткий нарис історії Трускавця. – Трускавець, 2000.
7. Згаданий бібліографічний покажчик вперше у радянській історіографії
задекларував цю дату – 1469 р., від часу якої минуло 500 років. Проте, як
видається, 500-річчя Трускавця так і не відсвяткували.
8. Скибак І. Трускавець учора, сьогодні, завтра // Трускавець: Краєзнавчий
бібліографічний покажчик / Упоряд. І.Б.Матяш, Л.П.Одинока, Р.В.Романовський,
І.М.Скибак // Архівні та бібліографічні джерела української історичної думки. –
Вип.9 / Український науково-дослідний інститут архівної справи та
документознавства. – К., 2003. – С.11.
9. Гузар З., Мацюк О., Скибак І. Короткий нарис історії Трускавця. – С.7.
10. Ісаєвич Я. Трускавець // Історія міст і сіл Української РСР. Львівська обл.
– С.839.
11. Lu. Dz. Truskawiec // Slownik Geograficzny Krolewstwa Polskiego i innych
krajow slowianskich. - T.ХІІ. - Warszawa, 1892. – S.520-522.
12. Truskawiec // Slownik Geograficzny Krolewstwa Polskiego i innych krajow
slowianskich. – T.ХV. – Cz.2. – Warszawa, 1902. – S.664.
13. Qwirini-Poplawski R. Kosciol parafialny p.w. Wniebowziecia Najswietszej
Panny Marii w Truskawcu // Materialy do dziejow sztuki sakralnej na ziemiach
wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. – T.6. – Cz.1. Koscioly i klasztory
rzymskokatolickie dawnego wojewodztwa ruskiego. – Krakow, 1998. – S.191.
14. Pilecki J.M. Truskawiec starszy o kilkadziesiat lat // Ziemia Drohobycka /
Stowarzyszenie Przyjaciol Ziemi Drohobyckiej. – N 17-18. – Wroclaw, 2004. –
S.82-83.
15. Halecki O. Z Jana Zamojskiego inwentarza archiwum koronnego: Materyaly do
dziejow Rusi i Litwy w XV wieku // Archiwum Komisji Historycznej. – T.XII. –
Cz.I. – Krakow, 1919. – N 7. – S.188.
16. Зрозуміло, що джерело було записане значно пізніше - більше, ніж через сто
років після події. Цікаво, що одним з перших, хто в Польській короні фіксував
маєткові документи і складав інвентарі, був М. Кромер. Одним із продовжувачів
справи був Ян Замойський (1541-1605), який на початку своєї державної кар’єри
упорядковував коронний архів. Наприкінці 60-х – на початку 70-х рр. XVI ст. в
коронну канцелярію поступали документи з воєводств, у тому числі й з Русі. Нам
удалося встановити причетність Я. Замойського до ревізування Дрогобицького і
Самбірського староства 1568 р. – Див.: Смуток І., Тимошенко Л. Інвентар
Дрогобицького староства 1568 р. // Дрогобицький краєзнавчий збірник. – Вип. Х. –
Дрогобич, 2006. – С. 522.
17. Zbior dokumentow malopolskіch. Wyd. I.Sulkowska-Kuras i S.Kuras. – Cz.VШ. –
Wroclaw, Warszawa, Krakow, Gdansk, 1975. – S.51, 129, 426-427.
18. Я звертав на це увагу в довідці про село Рихтичі. – Див.: Тимошенко Л. Село
Рихтичі: Історична довідка // Бойківщина. Науковий збірник. – Т.3. – Дрогобич,
2007. – С.238.
19. Див.: AGZ. – T.XIII. – Lwow, 1888. – N 54. – S.9, N 1346, 1347. – S.95, N
1507. – S.105, N 1561. – S.109, N 2223. – S.158, N 3025. – S.218, N 3127. –
S.225, N 3477. – S.249, N 4587. – S.348, N 4720. – S.364, N 5895. – S.481, N
6017. – S.493, N 7040. – S.577.
20. Див.: AGZ. – T.XVIII. – Lwow, 1903. – N 270. – S.23, N 404. – S.36, N 132. –
S.21, N 173. – S.26, N 288. – S.41; N 621. – S.59; N 1273. – S. 127; N 1335. –
S.134; N 1346. – S.135; N 1619. – S.168¤ N 1753. – S.185.
21. AGZ. – T.X. – Lwow, 1884. – N 98. – S.6-7.
22. Boniecki A. Herbarg polski. – T.11. – Warszawa, 1907. – S.204.
23. Jablonowski A. Polska XVI wieku pod wzgledem geograficzno-statystycznym. –
T.VII. – Cz.1: Ziemie Ruskie. Rus Czerwona // Zrodla dziejowe. – T. XVIII. –
Cz.1. – Warszawa, 1902. – S. 114.
24. Truskawiec // Slownik Geograficzny Krolewstwa Polskiego i innych krajow
slowianskich. – T.ХV. – Cz.2. – S.664.
25. Ісаєвич Я. Трускавець // Історія міст і сіл Української РСР. Львівська обл.
– С.839.
26. Matricularum regni Poloniae summaria, excussis condicibus, qui in
Chartophylacio Maximo Varsoviensi asserwantur, contexuit indicesque adiecit
Theodorus Wierzbowski (далі – MRPS). – Pars IV. – Vol.2. – Varsoviae, 1912. –
P.164.
27. Ibid. – N 11406. – P.165.
28. AGZ. – T.X. – N 312. – S.20.
29. MRPS. – Pars IV. – Vol.2. – N 12988. – P.250.
30. Ibid. – Pars IV. – Vol.1. – Varsoviae, 1910. - N 3893. – P.222.
31. Gatkiewicz F. Z archiwum Drohobycza. Zbior przywilejow, aktow granicznych,
lustracji, memorialow ipt. – S.61-65; MRPS. – Pars IV. – Vol.2. – N 16989. –
P.454-455.
декан історичного факультету Дрогобицького педуніверситету ім. І. Франка
Передумови виникнення та поширення нових релігійних рухів і сект
- несуть певний формалізм у богослужіннях та недбалість священнослужителів у
виконанні своїх первісних обов'язків - євангелізації. Тому низький рівень
обізнаності з церковним вченням та неспроможність знайти адекватну відповідь на
їхні духовні запити сприяють виникненню та поширенню помилкових уявлень або
псевдовчень;
- потребують нової інкультурації. Насправді сектанти говорять тією «мовою», яка
зрозуміла більшості. Сучасні світоглядні уявлення вкладають абсолютно інше
значення або просто не розуміють таких простих слів, як: покаяння, гріх, єресь,
благодать, догмат, святість, таїнство, молитва, спасіння... Зате зрозумілим для
більшості є мовлення про карму, про енергетику, про космічний розум, про
відкриття чакр, про медитацію, про магію, паранормальні явища тощо... Як
приклад, можна почути від пересічного християнина, що любить зайти в храм, тому
що там «енергетика хороша», і він там може «зарядитись».
часопис «Слово» Дрогобицької духовної семінарії СДЄ УГКЦ
© 2008-2012 Незалежне видання "Трускавецький вісник". Всі права застережено.
Видається з 14 серпня 2008 року. Розповсюджується безкоштовно.
Засновник, головний редактор та відповідальний за випуск – Володимир Ключак.
Редакція публікує виключно ті матеріали, які збігаються з точкою зору редакційної команди.
Контакти: e-mail: anda_panda@ukr.net, моб.тел. 8 (097) 38-36-112
Публікація на порталі www.turportal.org.ua з дозволу Редакції.