Хто володіє інформацією, той володіє світом!
№1 » №2 » №3 » №4 » №5 »
№6 » №7 » №8 » №9 » №10 »
№11 » №12 » №13 » №14 » №15 »
№16 » №17 » №18 »
Під час звіту в «Златі» залишалося багато вільних місць. Більшість із присутніх
в залі складали працівники мерії та члени чи прихильники партії «Фронт змін».
Ексцесів, які б змусили втручатися правоохоронні органи, не було.
В «Оріані» виховуються 26 дітей віком від 4 до 17 років. Напередодні Новорічних
та Різдвяних свят вони отримали в подарунок від Олега Панькевича музичний центр,
а також книжки, зокрема, аудіокниги казок, комплекти шахів та шашок і, звичайно,
цукерки. Пластуни передали вихователям лампаду із Вифлеємським вогнем – із ним у
дитячому будинку зустрінуть Різдво. А кожен із дітей запалив від цього вогню
свою свічечку. При цьому світлі відбулося спілкування гостей із вихованцями та
вистава акторів.
Сьогодні, 3 січня, о 12.00 пройде прес-конференція правлячого архієрея
Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ Владики Ярослава Приріза. Про це повідомив
о. Олег Чупа, прес-секретар єпархії. «ТВ» розмістить інформацію з
прес-конференції в одному з найближчих номерів.
В 2011 році під час кількох публічних заходів (в тому числі на круглому столі в
редакції тижневика «Каменярі») мусувалися теми від’єднання Східниці від
Борислава та вихід Стебника із прямого підпорядкування Дрогобича. Одним із
варіантів розвитку подій називалося включення Східниці до складу Дрогобицького
району та набуття Стебником статусу міста як не обласного, то хоча б районного
значення. Наскільки це можливо і що для цього потрібно робити? З таким
запитанням «Трускавецький вісник» звернувся до голови Дрогобицької РДА Михайла
Сендака (під час прес-конференції 28.12.2011). Далі – коментар Михайла
Дмитровича.
- Східниця вже не має жодної сотки своєї землі для подальшого розвитку. 72
гектари вона захопила в Опаківської сільської ради, 22 гектари ми вже відсудили.
Я їм запропонував ініціювати референдум щодо статусу Східниці. До того часу,
поки не буде референдуму, поки громада Східниці не виявить бажання, не скаже,
чого вона хоче, до того часу розмови залишатимуться розмовами. Східниця хотіла б
і землю взяти, і бути окремими панами. Так не буде, - зазначив голова РДА.
Відносно Стебника, то Михайло Сендак висловив припущення, що влада Дрогобича не
проти віддати Стебник у район. «Рано чи пізно, багатьох з на вже не буде, але
буде працювати вертикаль і ті надуті рішення, які давали статус міста обласного
підпорядкування, будуть відмінені. Це, для прикладу, стосується Моршина з його 3
тисячами населення, чи Нового Роздолу, який є братом Стебнику. І обов’язково має
бути проведена адміністративна реформа, не протягом півроку, як це пропонував
Безсмертний, а вивчивши ситуацію. Вона, ця ситуація, до речі, вже ретельно
вивчається. В Польщі, наприклад, таку реформу провели, але і там зробили багато
помилок…», - висловив своє бачення розв’язання проблеми Михайло Сендак.
З 1 січня 2012 року у Трускавці діє новий нічний клуб. Замість «Rezus+» на
території готелю «Ріксос-Прикарпаття» діє тепер «Xaos+». Перша вечірка в
оновленому нічному клубі відбулася 1 січня під назвою «Новий рік прийшов!». А 7
січня о 22.00 в «Хaos»-і відбудеться Різдвяна вечірка разом із Dj Zolotukha, Dj
Eiphorin & Sexy Pj`s. Вхід для дівчат – безкоштовний, довідки за телефоном 098
54 199 55.
До свого першого поважного ювілею готується газета «Трускавецькурорт». Десять
років тому, в січні 2002 року було прийнято рішення про випуск корпоративної
газети ЗАТ «Трускавецькурорт», тоді ж вийшов перший номер газети. Газета
«Трускавецькурорт» стала не лише корпоративним виданням, а й зайняла свою нішу в
інформаційному просторі всього Трускавця, адже інформує не лише про новини з
життя ЗАТу, але і про життя всього міста-курорту. Редакція «ТВ» здоровить колег
із газети «Трускавецькурорт» та бажає успіхів та процвітання.
В січні минає і 27 років від дня виходу в світ першої трускавецької газети
«Трускавецкая здравница» (тепер – «Франкова криниця Підгір’я»). Саме в 1985 році
світ побачила ця газета, першим її редактором був світлої пам’яті Ігор Павлович
Сусюк.
У четвер, 29 грудня, відбулася чергова сесія Доброгостівської сільської ради.
«ТВ» вже інформував, що одним із важливих питань, які на ній мали розглядатися,
було питання ділянки біля озера між Уличним та Доброгостовим. До честі
депутатів, питання повернули на доопрацювання, цілком можливо, що під тиском
громадськості та під пильним оком преси. На сесії було обрано і секретаря
Доброгостівської сільської ради, ним стала пані Оксана Павлишин.
13 січня в Бориславі пройде фестиваль Різдвяної коляди під гаслом «Колядуймо,
радіймо – Син Божий народився!». Організаторами дійства є відділи культури та
освіти Бориславської міської ради, а також міський Палац культури. В програмі
фестивалю – презентація колективів-учасників, виступи вертепів та гуртів
колядників (школи, позашкільні установи, заклади культури, громадські
організації, підприємства), а атож бліц-конкурс на краще виконання колядки.
Розпочнеться фестиваль коляди в бориславському Палаці культури 13 січня о 14.00.
Власна інформація
Та є певна категорія політиків, які не подобаються всім. Та всі їх мусять
терпіти, як набридливе дзижчання мухи і то з різних причин. Хтось собі тепленьке
містечко обійняв завдяки грошам, хтось – через шантаж, інший – через впливових
родичів. Такі політики (і чиновники теж) є в кожному місті, у кожній обласній
раді, на найвищому рівні. Тут він з одними, завтра з іншими, він і вчора був у
владі, і нині тут же, і завтра, незважаючи на те, що влада зміниться, він теж
буде у владі. І при кориті. І говоритиме про народ, а думатиме в першу чергу про
себе, своє оточення, лобіюватиме злочинні інтереси, а народу усміхатиметься в
очі та насміхатиметься з нього поза очі. Такі політики непотоплювальні як лайно.
І слід від них відповідний – всюди ними чутно.
Якщо переглянути біографію такого 30-40-50-70-річного політика (вік тут
великої ролі не відіграє), то побачимо чималенький список партій. Хоча не завжди
– є такі, що умудряються присмоктатися до однієї і висисати із неї все, що
тільки виссати можна. Якщо переглянути біографію «флюгера», який завжди держить
ніс за вітром, то побачимо, як кар’єра його зростає всупереч всім законам
логіки. Ті, що мали б посісти відповідне місце в разі найбільш масштабних
пертурбацій, залишаються за бортом, а «флюгер» тут як тут – на борту. Навіть
якщо в якийсь момент його «бортануть» і він випадає з поля зору на певний
відрізок часу, все одно всіма способами він пролізає туди, де місце кожній свині
– прямо до корита. Часто наскільки голосно кувікає, що його просто допускають,
не терплячи сильного шуму. Похлебче, похлебче і сумирно рохкає.
Та якщо хтось гадає, що такі «флюгери» є тільки у владі, тоді той помиляється. Є
й вічні опозиціонери, які добре вміють дерти горлянку, знають, коли треба
покритикувати, а коли перечекати. Часто владі вигідно мати таких критиканів,
адже ручну опозицію легко контролювати. Місце опозиціонера зайняте, іншим –
зась. І так існує мирне співіснування влади та опозиції, такий собі
взаємовигідний симбіоз. Тільки не треба забувати, що цей симбіоз – це паразитизм
на нас із вами, тих, хто не являє собою ані владу, ані опозицію.
Який характер має «флюгер»? Досить невизначений. Один постійно хвалить існуючу
владу і різко критикує попередників. Дуже смішно це чути тим, хто пам’ятає, як
цей «флюгер» був у команді попередників, користувався всіма благами і тоді
хвалив попередника так, як хвалить тепер нового пана. Смішно аж до гіркоти. До
гіркоти і болю – невже наші люди настільки тупі та забудькуваті, не пам’ятають
того, що було менше, ніж 10 років тому?
Інший «флюгер» полюбляє мовчати. Він мовчки гребе під себе. Такому хочеться
побажати, щоб настав для нього час, коли він реально «гребстиме» під себе і
ногами відсуватиме. Таке побажання не зі злості, а від подиву ненаситності
людини. Ну скільки людині треба? Бідний в могилу забере все, а багатий все
залишить. І часто залишить потомкам, які не вартують у слід йому ступити. А не
треба забувати і про кару Божу в семи поколіннях та про те, що жодна людська
сльоза надаремно на землю не впаде, особливо сльоза скривджених вдів та сиріт.
Є й такий вид «флюгера», котрий робить добро людям. Робить його насильно, не
запитуючи, чи потрібно їм таке добро. Активно впроваджує невідомо які реформи,
потрібні тільки йому особисто. Або для збагачення, або для самозаспокоєння, що
він щось вміє, чогось вартує, що він надто розумний, може й найрозумніший, що
нарешті його оцінили і доручили ділянку роботи. Застав дурня молитися, то він
лоба розіб’є. До нього не доходить, що він марно витрачає матеріальні ресурси,
час, марно протирає штани. Він робить добро, бо його посадили на це місце
впливові родичі, які не знали, куди таке чмо прилаштувати. І він реформує,
творить купи паперів, з яких результат – купи лайна, перепрошую на слові.
Та це далеко не повний аналіз характерів «флюгерів». А щодо вигляду «флюгера»,
то він теж буває досить різний – постійно заклопотаний; із приклеєною
американською посмішкою; строгі та принципові постава та вираз обличчя, який
враз пом’якшується при вигляді зелені, «свого» чи начальства; постійна доброта в
супроводі зі старозавітніми поглядами; намагання кожній справі надати вигляду
таємничості, допомогти вирішити все, та тільки за щось і в обхід закону;
«косіння» під свого хлопця з народу; претензійність до ексклюзивності, а навіть
ексцентричності, яка може й епатувати, коли це потрібно; сіра миша із гострими
зубками; прикидання дурником, щоб щуку кинули в річку, а не покарали належним
чином.
У середовищі чиновників, політиків, державних мужів інколи буває досить важко
визначити цей тип – «флюгера». А ще важче вивести його на чисту воду. Не в плані
публікації інформації про минуле чи окремі злодіяння, а стосовно всього
комплексу поведінки, яка мала б стати підставою для ізоляції такого суб’єкта від
всього суспільства. Жодна влада, котра була в Україні (про Європу та світ наразі
не говоримо, бо тут потрібно більше часу для спостереження та більше фактів
системності цього явища), із «флюгерами» не боролася. Бо кожна влада змінювала
осіб, але не систему, а в цій системі «флюгерство» - невід’ємний елемент.
Ми могли б цю тему продовжувати і розвивати. Ми могли б писати про писані оди
одним та доноси на інших, про подвійні стандарти у вирішенні ідентичних питань
різним особам, про те, що кожна нова ініціатива боротьби з корупцією сприяє її
розвитку (на гадку приходить аналогія із гідрою), про недосконалість та
несправедливість так званої демократичної системи, коли від виборів до виборів
не може народ вплинути на найбільш ненависних політиків, «флюгерів» в тому
числі. Ми могли б, але не будемо. Нехай ці туманні тенденції наведуть на роздуми
того, хто зацікавився цією темою.
А ми рекомендуємо завітати до найближчого органу місцевого самоврядування,
переглянути список депутатів, членів виконкому, перелік керівників, їх
заступників, директорів, начальників управлінь, відділів, організацій. І якщо є
змога – зробити люстрацію самому, пошукавши дані про минуле кожного з них. Не
потрібно стукати до потаємних архівів, інформацію можна знайти завжди, особливо
якщо є бажання. Тим більше, що хто володіє інформацією, той володіє світом. Так
от, жодних висновків по цій темі нікому ми не нав’язуємо, їх ми пропонуємо також
зробити самим. Адже в тому, що «флюгерів» є так багато, є частинка і нашої вини.
Народ любить, щоб його обманювали…
Володимир Ключак
Ну ось, він, черговий Новий рік. І знову повторення повтореного й давно вже не
ті відчуття, що були в дитинстві. Передсвяткова метушня здається іншою й кудись
поділися радісний хвойно-мандариново-шоколадний запах і зелена ялинка, вогні
якої зовсім не милують око, збуджено хитається в центрі міста від пориву вітру.
І ось уже знову бачу на телеекранах ті самі самозадоволені фізіономії, чую ті
самі радянські пісеньки, всюди цей штучний і фальшивий дешевий маскарад. Таке
враження, що Новий рік - це для тих, які в телевізійному ящику говорять,
співають, танцюють і сміються: для політиків, прокурорів, естрадних зірок та їм
подібних. А для нас, «лохів» - замість новорічних розпродажів «скажені» ціни в
магазинах, з дорогим китайським непотребом. А в столиці - новорічна «йолка», яку
чомусь цілодобово охороняє озброєний спецпідрозділ міліції.
І лише в далекій Італії все так святково й новорічне: джаз вуличних музик милує
слух, усміхнені молоді італійці пригощають на вулиці перехожих глінтвейном і
гарячим шоколадом, навколо виставки і ярмарки, ну і, звичайно, славнозвісні
європейські новорічні розпродажі. На душі спокій та гармонія, легке відчуття
ейфорії. У Ватикані все по-українськи! Вічнозелена карпатська красуня, щирий
передріздвяний настрій, єднання душ і щем у душі. Тут усе по-справжньому: і
ялинкові іграшки, і святкові новорічні вогні, і львівський хор
хлопчиків-колядників «Дударик». І жодної тобі фанери, жодної спухлої фізії від
дешевої горілки, жодної лайки і фальшивих емоцій. Щасливі усміхнені українці
постійно збираються на площі Святого Петра. І навіть німецький Папа, промовляючи
до нашого народу українською, робить це значно краще за декого з наших
урядовців. ... І думаєш, як приємно й затишно не у своїй країні, не у своєму
місті.
Натхненний і з великим багажем гарних емоцій повертаюсь сюди, додому, де сірі,
похмурі обличчя, на фоні такого ж пейзажу за один день кудись розвіяли мій
новорічно-святковий настрій. Друзі кличуть у кафе і, здається, це найкраще
місце, де варто розслабитись, але ні, навіть тут - жодного естетичного
задоволення і відпочинку. Всюди одноманітні, так звані євроремонти, позбавлені
смаку, креативу і змісту, в повітрі запах холоду і сигарет. За сусідніми
столиками, як правило, чути одні й ті ж «заземлені» розмови, де в кожному
другому реченні обов'язково мусять бути слова емоційного забарвлення... Теми теж
дуже хвилюючі і зворушливі: гроші і розваги - це той випадок, де просто теми для
розмови є і темами, і водночас цінностями, якими, напевно, послуговується
«населення».
У провінційних містах у ганделиках став модним такий вид культурного відпочинку,
як «жива музика». Це коли один, може бути навіть двоє молодих, коротко стрижених
парубків (якщо двоє, тоді це дуже амбіційний заклад) зазвичай, навіть без
музичної освіти несуть мистецтво в маси. І таке враження, що, з вічно
простудженими голосами, пальцем однієї руки на клавішах можуть виконати тільки
всенародний хіт «Мурку», «Адєссу» чи «Маджаджу» і додати: «З найкращими
побажаннями від... і для...». Музиканти періодично кидають свій зверхній
діловитий погляд на зашарілих, задоволених і спітнілих місцевих «аборигенів»,
які, переводячи подих, продовжують хаотичний рух, що зветься танцем. На
імпровізованому танцювальному майданчику легке відчуття ейфорії.
Інколи ввечері площу біля новорічної ялинки облагороджує різнокольоровий
целофан, чи пляшки з-під алкогольних напоїв. Гопницька пацанва розкидає петарди
в під'їзди будинків чи під ноги перехожим ...На фоні передноворічної метушні і
неприродної радості єдине, що привернуло мою увагу - сумні очі голодного
безпритульного собаки, який, нікуди не поспішаючи, за цим спостерігає так, ніби
знає, що буде далі. І нікому до усього цього діла немає.
Так і хочеться, щоб цей 2012 рік був останнім в історії брехні, підлості,
інтриганства, невігластва й дурості, і черговим - для мудрості і добра.
Щасливого Нового року!
Назар Хоп’як,
Вже тривалий час, коли доводиться навідуватися в будинок на вул. І. Мазепи, 24,
дивуюся з разючої відмінності між двома його під’їздами. Один із них чистенький,
стіни побілені, панелі пофарбовані, пофарбовані навіть сходи та підлога
коридорів. Навіть не скажеш, що будинок старий, складається враження, наче
потрапив у якусь елітну новобудову. Все не тільки чисто, пофарбовано, побілено,
але зі смаком прикрашено - любо глянути. Натомість другий під’їзд зовсім
протилежний - типовий для більшості багатоквартирних будинків. Не надто чистий,
на стінах великі плями, все просить ремонту. Якось хтось із мешканців взяв на
квартиру відпочивальницю, а вона, зайшовши у під’їзд, вигукнула: «То я маю
платити? Та за проживання тут ще мені платити мають!». Відразу виникало
запитання: чому ЖЕК чи пізніше відповідна філія КП «Наше місто» зробили таку
різницю у ставленні до обох під'їздів?
Виявляється, різниці у ставленні немає, бо немає... самого ставлення. Воно
ніяке. Просто в першому під’їзді люди зрозуміли, що нема чого надіятися на
комунальників і взялися за роботу самі. Добрий приклад подала пенсіонерка Ольга
Фрідрак, яка вклала власні кошти у матеріали і взялася за роботу. Замість
дивитися телевізор чи гуляти містом вона проводила вільний час зі щіткою чи
пензлем. Вже пізніше цей гарний приклад почали перебирати інші мешканці і хоч
трохи їй допомагати. І отримали результат, описаний на початку статті.
Але, що єднає мешканців обох під’їздів це ставлення до комунальних служб:
- Ми стільки зробили, а вони не лише не допомогли, хоча квартплату за це
отримують, а ні копієчки на матеріали не дали, їхні чиновники ще заявляють, що
вони тут господарі, бо будинок у них на балансі, - скаржаться в першому
під'їзді.
- Подивіться, в якому стані наші сходи і коридори! А вони ще квартплату збирають
і хочуть її збільшувати! За що, питається? - запитують в другому.
Справді, другий під'їзд наочно показує, до чого догосподарювалися комунальні
служби. Хочеться надіятися, що теперішнє КП «Трускавецьжитло» не повторюватиме
помилок своїх попередників, а надаватиме реальні якісні послуги мешканцям, що
обіцяє директор Олександр Ткаченко.
Справді, початок співпраці був невдалим. Комунальники, не питаючи згоди
мешканців, почали пробивати отвори і пропускати коридорами першого під'їзду
якусь вертикальну трубу. Якби це робили в іншому під'їзді, то цього би ніхто не
зауважив, а тут неакуратна робота відразу зіпсувала весь вигляд і кидається в
очі. Мало цього, результат відчувся і в середині квартир, зокрема, в деяких
квартирах повідпадала плитка.
- Це ми прокладаємо стояки, щоб телевізійні, телефонні та Інтернет-кабелі не
звисали по стінах, а були протягнуті разом, - пояснив мені директор Олександр
Ткаченко.
Справді, ідея хороша, але в цьому випадку роботи слід би було проводити
акуратніше - якщо досі комунальники нічого там не робили, то, принаймні повинні
поважати роботу інших. І хоч би порадитися з ними, бо хоча формально мешканці
господарями будинку не є, але фактично - можна посперечатися.
- Мені в душу просто наплювали. Зіпсували стільки роботи, і для чого? Точки
Інтернету в нас вже є. Тут я довідалася, що хочуть прокладати якийсь надпотужний
Інтернет, який є дуже шкідливим для здоров'я. Мешканці проти, але їх ніхто не
слухає - вони тут, мовляв, не господарі. Тепер вони збираються протестувати і
писати скарги, - розповіла Ольга Федорівна.
Мабуть краще було б створити об'єднання співвласників багатоквартирних будинків
і стати справді господарями?
- Будинок має вже майже 30 років. Комунікації, труби необхідно міняти, а ні я,
ні всі мешканці цього зробити неспроможні, - пояснила пані Ольга.
Що ж, пояснення обґрунтоване. З іншого боку важко уявити собі, як пенсіонери з
купами паперів у руках бігають різними інстанціями, долають бюрократичні
перешкоди і створюють ОСББ. Ось розповім про цей процес з досвіду голови ОСББ
«Дукат» (вул. В. Стуса, 9) Василя Герльовського.
Спершу необхідно зібрати підписи мешканців за створення об'єднання. Потім
скликаються установчі збори, на яких повинно бути не менше 51% всіх мешканців.
На зборах приймається рішення про створення ОСББ, обираються голова, заступник,
три члени правління, три члени ревізійної комісії. Пізніше готуються документи,
голова чи уповноважена особа звертається до реєстратора, платить 170 гривень
(цікаво, з чиєї кишені, бо ж об'єднання ще не створене?). Далі виробляються
печатка, довідка в управлінні статистики і ще дві довідки в податковій. Потім
пишеться заява в міську раду, на основі якої створюється комісія з передачі
будинку на баланс ОСББ. Рішення 20 днів висить у Інтернеті, потім складаються
дефектний акт і акт про передачу будинку. Приймаються на роботу бухгалтер,
двірник, електрик... Що, весело? Але це ще не все. Необхідно оббігати різні
служби і установи. Лише укласти договір на постачання електроенергії чого варте!
Електрики, зокрема, вимагають замінити лічильник і виконати ще ряд робіт.
Невідомо за які кошти... Ось таке це «ходіння по муках».
- Я створював ОСББ, але через цей процес став ворогом таких об'єднань. Допомогу
лише обіцяють, натомість створюють різні бюрократичні перешкоди. Над створенням
ОСББ я працюю вже чотири місяці, а ще до кінця далеко. Дукат - це золота монета,
але у випадку ОСББ це фальшиве золото, хоч і блищить, - сказав пан Василь.
Та повернемось до нашого будинку, тобто під'їзду. Поки що немає даних аби
аргументовано говорити про шкідливість чи нешкідливість Інтернет-ліній на
організм (про це ми докладніше поговоримо в одному з наступних номерів газети),
але й пані Ольга має рацію, що якась повага до роботи мешканців та до їх думки
бути повинна. Та конфронтація до добра не приведе. Наприклад, обурена Ольга
Федорівна перестала прибирати в підвалі. І підвал стає «типовим», таким же
«типовим» як і другий під'їзд будинку та більшість наших підвалів та під'їздів.
Надіюсь, в комунальників вистачить глузду не конфліктувати з людьми, які
сплачують квартплату та ще й виконують їхню ж роботу.
Орест Лещишин,
За рік керівництва Дрогобичем Олексій Радзієвський наплодив стільки помилок, що
іншому вистачило б на десятиліття. Проте амбіції та впертість не дозволяють йому
їх визнати власне помилками. Якщо ж мова йде про стратегію, то подібна тактика
рано чи пізно призведе до краху. Міський голова Дрогобича вперто йде шляхом
Миколи Гука та Романа Калапача.
Перша помилка – це те, що Олексій Радзієвський узагалі прийняв рішення боротися
за посаду міського голови. Перемога сама йшла йому в руки, бо попередній міський
голова Микола Гук залишив місто в руїні й дискредитував націоналістичну ідею.
Проте Олексій Радзієвський зразка 2010-2011 років – не той господарник і чоловік
з державницьким мисленням, яким був у 1998 році та й тоді, коли керував містом
на посаді першого секретаря комуністичного міського комітету партії. Дрогобичани
голосували саме за того, колишнього Радзієвського, але вже в перші місяці його
нового керівництва отримали гірке розчарування.
Друга помилка – призначення на посаду першого заступника міського голови
Олександра Коростельова. Під час передвиборчої кампанії він виступив “гаманцем”
Олексія Радзієвського. Подейкують, що добряче на цьому заробив, використавши в
якості “гаманців” кандидатів у депутати. Менеджерські здібності Олександра
Коростельова відомі, але коли вони стосуються власних компаній. А ось коли мова
заходить про добробут дрогобицької громади, ці здібності дивним чином
випаровуються. Замість створення конкурентного середовища перевага надається
власній кишені. Олександр Коростельов виступить головним “могильником” Олексія
Радзієвського. Чим швидше міський голова його позбудеться, тим довше продовжить
своє існування на посаді.
Третя помилка – призначення Віри Байси радницею міського голови. Можна зрозуміти
бажання Олексія Радзієвського “заткати рот” людині, яку він колись назвав
“політичним сміттям”. А ось іншу функцію – своєрідного посередника між міським
головою і національно-демократичним політикумом Дрогобича – Віра Байса з тріском
провалила. Більше того, за намагання “без мила” прислужитися Олексієві
Радзієвському вона перестала представляти Народний Рух України в Координаційній
раді Блоку національно-демократичних сил Дрогобиччини. Олексій Радзієвський
повинен дуже боятися Віру Байсу, бо вона занадто багато про нього знає, а при
зміні обставин ці знання можуть вилитися в публічну інформацію.
Четверта помилка – спроба міського голови створити так звану більшість у міській
раді. Дійшло навіть до підписання документу, який би це засвідчував. Народних
обранців привселюдно “нагнули”, але більшості як такої фактично нема, про що
свідчать неоднозначні голосування на сесіях. З тієї ж опери – призначення
новообраних депутатів міської ради на керівні посади з підвищенням із числа тих
начальників, які в очах дрогобичан дискредитували себе за попередньої влади.
Мова насамперед йде про Богдана Недбальського, Андрія Яніва, Ростислава Росоху
та деяких інших. Олексієві Радзієвському здається, що ці люди голосуватимуть
так, як йому заманеться. Проте преференції, які вони вимагатимуть від міського
голови, зростатимуть з кожним роком.
П’ята помилка – відмова від пропозиції розпочинати роботу сесії міської ради
молитвою. Щоправда, цю помилку Олексій Радзієвський виправив, можливо, з огляду
на своє захворювання, але внутрішньої переконаності доцільності такого кроку для
багатьох депутатів так і не настало.
Шоста помилка – особистий конфлікт Олексія Радзієвського з вчителькою першої
дрогобицької школи, яка взяла участь у телепередачі “Міняю жінку”. Можна
по-різному ставитися до поведінки цієї людини на екрані телевізора і в житті,
засуджувати її чи виправдовувати, але міський голова не мав права одноосібно
брати на себе роль морального авторитета в цій конкретній ситуації, тим більше,
що сам є далеко не таким.
Сьома помилка – обіцянка зробити дороги в Дрогобичі. Деякі з них дійсно
відремонтовані, але здебільшого за гроші з обласного та державного бюджетів.
Олексієві Радзієвському не вдалося спростувати чутки про “відкоти”, які у
вигляді значних сум осіли в багатьох кишенях. А навесні ми побачимо, як разом зі
снігом зійде асфальт з багатьох дрогобицьких доріг. В результаті знову чимало
грошей з міського бюджету разом з болотом закатають у асфальт. Крім того, значно
зменшиться сума на ремонт доріг з обласного та державного бюджетів.
Восьма помилка – рекламування стадіону, а особливо того, що на ньому
тренуватиметься одна з європейських команд, яка братиме участь у чемпіонаті
Європи з футболу 2012 року. Як відомо, з цього вийшов великий пшик. Не випадково
під час звіту перед дрогобицькою громадою 25 грудня Олексій Радзієвський жодним
словом не згадав стадіон. Це чи не найбільша його особиста поразка, яка
найболючіше вдарила по іміджу міського голови. Втрачається сенс доводити стадіон
до пуття за європейськими мірками, тим більше, що грошей на це нема. Про
футбольну дрогобицьку команду мова взагалі не йде.
Дев’ята помилка – рекламування сміттєпереробного заводу. Олексій Радзієвський
намагається все зробити адміністративними методами, без врахування думки
спеціалістів, керівників територіальних громад, населення. Йде своєрідне
змагання між ним і головою Дрогобицької районної державної адміністрації
Михайлом Сендаком, якого він свого часу назвав “найбільшою своєю помилкою”.
Авантюризм двох керівників може дорого коштувати мешканцям Дрогобиччини.
Десята помилка – розпродаж комунального майна Дрогобича в час кризи. Виручені
кошти підуть на ремонт тих же доріг, тобто значна їхня частина осяде в кишенях
чиновників, а об’єкти вже не належатимуть громаді міста. Таких повноважень –
розпоряджатися майном міста – громада Дрогобича Олексієві Радзієвському не
давала.
Стає очевидним, що міський голова сам себе загнав у глухий кут. Будь-яку критику
на свою адресу він сприймає як ворожий акт. Громадська рада стала кишеньковим
органом, який не продукує ідеї. Намагання деяких громадських організацій навести
лад у місті він сприймає як зазіхання на його особисту владу, забуваючи при
цьому, що є “слугою народу” й живе за гроші платників податків.
На жаль, 2012 рік не стане вирішальним у виведенні Дрогобича з кризи. Цьому не
сприятимуть як об’єктивні (загальна ситуація в державі, пов’язана з провальним
керівництвом Партії регіонів у економічній, соціальній та політичній сферах),
так і суб’єктивні фактори, пов’язані насамперед з нездатністю Олексія
Радзієвського перебудовуватися на марші. Команда, яку він сам виплекав,
вирішуватиме насамперед власні проблеми, що в кінцевому результаті призведе до
майже нульового рівня довіри з боку дрогобицької громади.
В цій ситуації загострюватимуться стосунки між владою і людьми, що вже бачимо на
прикладі подій навколо антени “Київстар” на вулиці Сагайдачного чи
невстановленого джерела ймовірної радіоактивності на вулиці Холмській. Не
мовчатимуть і бюджетники, яким затримують зарплату або виганяють у відпустки “за
власний рахунок”. Навряд чи запрацюють підприємства, які свого часу приносили
левову частку до міського бюджету, а тому мова йтиме не про створення нових
робочих місць, про що у своїй передвиборчій програмі обіцяв кандидат у мери, а
про зростання безробіття – і, як наслідок, збільшення числа злочинів у місті.
Олексій Радзієвський не зупиниться і все більше “закручуватиме гайки” в місті, а
це неодмінно призведе до дочасного припинення повноважень міського голови або до
народного руху опору “захопи ратушу”. Всього цього може й не статися, бо Олексій
Радзієвський дуже сподівається на пасивність дрогобицької громади.
Велику допомогу Олексієві Радзієвському та його команді в проведенні реформ у
місті могла б надати дрогобицька преса, але вона, на жаль, не виконує основної
своєї функції - бути в опозиції до влади, як це є у всьому світі...
Анатолій Власюк,
Минув рік роботи міського голови Олексія Радзієвського та підібраної ним
команди. На виборах 2010 року за нинішнього мера проголосував кожен третій
виборець, що взяв участь у голосуванні.
Вміння спілкуватись з людьми, впевненість у словах, використання статусу
народного депутата та міського голови переконали дрогобичан зробити саме такий
вибір.
Відмінність теперішнього міського голови і попередника - разюча. Микола Петрович
Гук – полум’яний поет і трибун, не розумівся ні в фінансах, ні в міській
господарці й в основному запам’ятався Дрогобичу війною з депутатським корпусом.
Олексій Васильович володіє ситуацією, цифрами і переконливо малює шлях до
процвітання нашого міста під його орудою. Чи так це насправді? Звернемось до
джерел.
Сьомого листопада цього року О. Радзієвський в інтерв’ю газеті “Галицька Зоря”
підводить підсумки роботи за рік. Цитуємо: “… у ратуші на початок нашої каденції
працювало близько двохсот чиновників. На наше тверде переконання, потреба в
такій кількості була явно завищена. Була низка підрозділів, які дублювали один
одного, а спитати за ті чи інші “гріхи” не було з кого. Це називається: у семи
няньок дитя без ока. Відтак ми провели тридцятивідсоткове скорочення кадрів”.
Отже, за версією міського голови скоротили приблизно 60 осіб (30 відсотків від
200) і в міській раді залишилось працювати 140 осіб.
В дійсності ситуація виглядає дещо іншою. Якщо на кінець 2010 року в міській
раді було 197 працівників, і тут Олексій Васильович не помилився, то на 2011 рік
заплановано чисельність органів управління 165,5 особи. Скорочення складає 16
відсотків. Але це теоретично. Практично чисельність на перше грудня цього року
чиновників складає 172,5 одиниці. Реальне скорочення становить 12 відсотків.
Висновок - або міський голова не володіє ситуацією з своїм виконавчим апаратом,
або просто нас дурить.
Ця невідповідність у словах і діях показує, що чиновництво в Дрогобичі і не
збирається скорочувати видатки, зменшувати собі зарплати, премії і надбавки.
Влада мала би показати приклад економії коштів не на медиках і вчителях, а
насамперед на своїх видатках. Покажемо це на цифрах.
2010 рік, видатки на державне управління - 11 мільйонів гривень при контрольних
цифрах міністерства фінансів 5,7 мільйона гривень, перевищення майже в 2 рази;
на освіту - 75,2 мільйона гривень при контрольних цифрах 71,2 мільйона гривень,
перевищення 5,5 відсотка; на охорону здоров’я - 58,4 мільйона гривень при
контрольних цифрах 51,8 мільйона гривень, перевищення 12,6 відсотка.
Як бачимо, при проектуванні бюджету 2010 року попередньою командою чиновники
себе не обділили і використали на себе, рідних, вдвічі більше коштів, ніж
встановлено Мінфіном. На освіту дали більше на п’ять з половиною відсотків, а на
потреби медиків на 12,6 відсотка більше встановленого.
Задеклароване міським головою масштабне скорочення чиновників мало б зменшити
видатки на державне управління до встановлених міністерством фінансів. Цифри
говорять зворотнє: при контрольній цифрі на 2011 рік 6,7 мільйона гривень на
міське управління витрачається 11,4 мільйона гривень, що більше на 70 відсотків,
перевищення видатків медицини складає 20 відсотків, освіти - 19 відсотків.
Перевищення видатків на чиновництво за два роки становить більше десяти
мільйонів гривень, що практично дорівнює річному бюджету всієї культури
Дрогобича. Ці дані яскраво показують, що бюджетні проблеми насамперед є не в
освіті чи в охороні здоров’я, а в системі управління. Про це чиновники не
говорять.
Скоро буде прийматись бюджет 2012 року. Міський голова знову нам розповідатиме
про скорочення чиновництва і боротьбу з корупцією, а в прийнятому бюджеті
потерпатимуть від кризи ті ж освітяни, медики, працівники культури. Чиновники
знову отримають найбільше.
Аналітичний центр газети “Тустань”
Із початку опалювального сезону тільки на Львівщині сталося 11 нещасних
випадків, пов'язаних із порушенням правил експлуатації газових приладів. Один із
випадків стався у приватному будинку по вул. Миру, 25 у с. Дережичі
Дрогобицького району, де господар переніс газову колонку. Самовільне втручання в
роботу газових приладів забрало два життя. «Користування газовими приладами буде
безпечним, дешевим та зручним, - зазначає начальник Бориславської філії
експлуатації газового господарства Володимир Луців, - лише при дотриманні правил
й інструкцій. Неправильна експлуатація чи поганий догляд за газовими приладами
може призвести не тільки до вибухів і пожеж, але й до смертельних отруєнь».
Пан Володимир пояснює, що жорсткі експлуатаційні вимоги працівників газового
господарства продиктовані нормами безпеки. Особлива увага звертається на
наявність тяги у димоході, забезпечення вільного доступу повітря в приміщення із
газовими приладами, використання сертифікованих гнучких шлангів для їх
під'єднання та недопущення самовільного втручання у газову мережу. Будь-яке
порушення однієї із цих вимог несе смертельну небезпеку для життя. У випадку
виявлення бодай одного із цих порушень подача газу припиняється. Газопостачання
відновлюється після усунення виявлених порушень.
«Природний газ не має кольору і запаху, - долучається до розмови головний
інженер філії Едуард Бринь. - Для нормального горіння газу необхідна певна
кількість повітря. Так, для спалювання одного кубічного метра природного газу
потрібно десять кубічних метрів повітря. Отже, у приміщення, де увімкнуті газові
прилади, мусить постійно надходити свіже повітря. Якщо цю вимогу не витримувати,
газ повністю не згорає, виділяючи окиси вуглецю - чадний газ, який викликає
отруєння.
Металопластикові вікна та броньовані двері, - продовжує пан Едуард, - суттєво
обмежили доступ свіжого повітря у приміщення, де працюють газові прилади.
Відсутність вільного доступу свіжого повітря породжує дуже багато проблем,
пов'язаних із неповним згорянням газу, починаючи від спрацювання системи захисту
газових приладів і закінчуючи так званим ефектом «зворотної тяги», коли повітря
для горіння засмоктується через димар, а продукти згоряння газу викидаються в
приміщення. Раніше із подібними речами ми не стикалися, оскільки природній обмін
повітря відбувався через численні шпарини дерев'яних вікон та дверей. Та й на
кухнях, де зазвичай встановлюють газові прилади, кожне вікно мало кватирку.
Тепер цього немає. Пройдіться містом і порахуйте: у скількох щойно встановлених
вікнах є кватирки. А газом користуються у кожній оселі. Щоб зняти проблему, ми
рекомендуємо у приміщеннях, де розміщені газові прилади, встановлювати на
металопластикових вікнах провітрювачі - невеликий вентиляційний клапан, який
органічно вписується у віконну конструкцію. Завдяки дії природних законів
різниці тиску зовні та в приміщенні, повітря постійно постачається у приміщення.
Створюється заміна старого повітря, яке виходить з приміщення через вентиляційні
канали. Провітрювачі мають високий ступінь шумоізоляції, захищають кімнати від
зовнішніх погодних умов та комах, мають ручне регулювання. Таким чином у домівці
відбувається постійний повітрообмін при повній безпеці. У той же час при щільно
зачиненому вікні вентиляційний клапан створює контрольований та спрямований
повітрообмін, а відтак забезпечує справну роботу димовивідних каналів. Одним
словом, ця невелика і проста конструкція вартістю 250 гривень робить
експлуатацію газових приладів безпечною. Окрім того, провітрювачі сприяють
видаленню вологи і повітряних забруднень, забезпечують комфортний мікроклімат у
кімнаті, усувають появу запотівання та утворення конденсату на вікнах і
грибкової цвілі на стінах».
Серйозною проблемою для управління газового господарства, за висловом Едуарда
Бриня, стали багатоквартирні житлові будинки, зняті з балансу
житлово-експлуатаційних контор міста без створення ОСББ. Це будинки по вул. Б.
Хмельницького, 13 та 102, Зеленій, 22, Трускавецькій, 1, Модрицькій, 22,
Буковиці, 8, Тустановицькій, 171, Симоненка, 60Б, І. Мазепи, 59, 65, 69, а також
Шкільній, 31А. До цього переліку слід віднести також будинок по вул. С.
Коваліва, 58. Мешканці цих будинків чомусь не вважають за потрібне систематично
проводити роботи з очистки димовентиляційних каналів, що створює серйозну
небезпеку для експлуатації газового обладнання у цих. будинках, та безпечного
проживання у них людей. Головний інженер Бориславської філії УЕГГ наголосив:
якщо у найближчі дні мешканці названих будинків не проведуть чистку
димовентиляційних каналів та не призначать відповідальну особу за їх
експлуатацію, подачу газу до них буде припинено.
Напередодні новорічно-різдвяних свят начальник філії УЕГГ Володимир Луців
звернувся до мешканців Борислава з проханням вчасно розраховуватись за газ та не
забувати про обережність при його використанні. Користуватися газовими приладами
можуть лише особи, які пройшли інструктаж у газовому управлінні. «Не забувайте,
- наголошує керівник газового господарства, - що залишення увімкнених газових
приладів без нагляду, втручання в роботу автоматики та самовільний монтаж
газового обладнання, недотримання правил безпечного користування газом
призводять до вибухів, пожеж, смертельних отруєнь. Будьте пильними під час
посилення вітру, який може спричинити задування, зворотну тягу в димоході,
потрапляння чадного газу в приміщення. Пам'ятайте: чадний газ утворюється при
неповному і неправильному згоранні газу. Він дуже отруйний і особливо
небезпечний тим, що не має запаху та кольору. Навіть піввідсоткова концентрація
цього газу в повітрі приміщення викликає смертельну небезпеку. Переважна
більшість нещасних випадків, пов'язаних із використанням газу в побуті,
трапляється внаслідок незадовільного стану димових і вентиляційних каналів та
через відсутність тяги чи зворотну тягу в димоході».
Газ - важливе благо сучасної цивілізації, без якого складно уявити наше життя.
Завдяки, використанню його у побуті - в наших оселях тепло і затишно. Але газ,
як і багато чого в нашому житті, має зворотний бік медалі. Необережне поводження
з ним може призвести до найтрагічніших наслідків. Тому, щоб убезпечити себе і
своїх рідних, до його використання необхідно підходити з великою
відповідальністю.
Пам'ятайте: наша безпека - в наших руках!
Петро Магур,
Мабуть, є щось символічне в тому, що майже одночасно відійшли у Вічність
колишній президент Чехії Вацлав Гавел і диктатор Північної Кореї Кім Чен Ір.
Взагалі Історія, насміхаючись над нами, частенько підносить нам подібні
сюрпризи-символи, але ми не вміємо в них вдивлятися.
Послуговуючись старими штампами радянської агітації та пропаганди, можемо
сказати про “два світи – два способи життя”. І це наглядно видно на смертях
двох, без перебільшення, особистостей, які увійшли в Історію. Все значення в
тому, хто, коли і кому поставить “плюс” чи “мінус”.
Смерть Кім Чен Іра нагадала кончину ще одного диктатора – Сталіна. Ті ж самі
ритуальні плачі людей, які щиро вірять, що втратили найдорожчу людину. І – щира
туга за людиною, яка була моральним авторитетом не лише у Чехії, а й у світі,
розуміння того, що в Україні не було свого Вацлава Гавела, і ми поступово йдемо
до свого Кім Чен Іра.
19 грудня, коли у всіх на устах були смерті цих двох антиподів, Європа не
відштовхнула нас, але й по-братськи не обійняла. Отже, Янукович, який аж ніяк не
є моральним авторитетом в Україні, а тим більше у світі, змушений іти азійським
шляхом, все більше зближаючись з Росією. Північно-корейсько-російський варіант
нам поки що не загрожує – як і, на жаль, чесько-європейсько-цивілізований.
Виходить така собі “сіра” Україна на маргінесі світової історії…
Символічні смерті Вацлава Гавела і Кім Чен Іра, які зійшлися в просторі та часі,
ніби підштовхують нас до розуміння двох шляхів поступу людства. Один веде до
цивілізованого суспільства, нехай і з усіма його мінусами, інший заводить у
тупик – неодмінно ядерний, за яким чатує смерть. Але навіть моральний авторитет
не є гарантією того, що вдячні нащадки гідно продовжать його справу, що
оксамитова революція в Чехії принесе бажані плоди. Так само нема жодних
гарантій, що наступник Кім Чен Іра зможе повернути корейське суспільство до
демократії, хоча цей молодий чоловік і навчався в Європі. Чи вистачить йому
мудрості об’єднатися з Південною Кореєю? Чи приклад об’єднаної Німеччини – вже
далеке минуле? Батьки і діти – одвічна проблема людства, яка у геополітичному
вимірі набирає символічного сенсу.
Однозначних висновків із цих двох смертей не зробить і Україна, яка вустами
своїх керівників лише декларує поступ у Європу, а насправді весь час озирається
на Азію. Не можна йти вперед, озираючись назад. Північною Кореєю в найближчі
тридцять років керуватиме внук Кім Ір Сена. Допустимо, що Україною керуватиме
син Януковича, друзі якого нині міцно сидять у Національному банку, міліції,
податковій?
Вацлав Гавел зіграв найкращу п’єсу в своєму житті. Опустилася завіса, вдячні
глядачі стоячи аплодують. Лунають плачі за Кім Чен Іром, і ще не одне покоління
північних корейців житиме в дурмані.
Символічно, що візит Миколи Азарова до Чехії, запланований заздалегідь, співпав
зі смертю Вацлава Гавела, але черговий запис українського прем’єр-міністра у
траурній книзі пам’яті навряд чи поверне нашу державу обличчям до Європи.
Чергова підказка Історії не побачена і не почута…
Анатолій Власюк,
№19 » №20 » №21 » №22 » №23 »
№24 » №25 » №26
№1 (380)
3 січня 2012 р.
Новини Трускавця та регіону
Звітував Руслан Козир
В останній робочий день 2011 року, 30 грудня, о 17.00 в кінотеатрі «Злата»
розпочав свій звіт за рік роботи міський голова Трускавця Руслан Козир. З
коротким вступним словом виступив керуючий справами ТМР Олег Ковальчин, він же і
запросив голову до промови, яка тривала годину часу(повний текст звіту – на
офіційному сайті міськради). Мер зупинився на досягненнях у виконанні своєї
передвиборчої програми. Було видно, що його звіт – це компіляція текстів, які
готували різні відділи. Тому поряд із правдою були і явні похвали без жодного
підґрунтя (приклад – тема промоції Трускавця та діяльність управління розвитку
курорту). Згодом протягом години часу міський голова відповідав на запитання
присутніх. Людей цікавили як проблеми їхніх будинків чи локальні, так і
загальноміські – відстріл бродячих собак (в день звіту у Трускавці було вбито як
мінімум вісім тварин біля верхнього бювету, інформують захисники тварин),
рішення про перенесення кінцевого пункту маршруту «Дрогобич – Трускавець»,
незадовільної роботи деяких комунальних підприємств, водопостачання та доля
питного озера, вирубка лісу, кадрова політика та інші. Не на всі запитання
Руслан Козир зміг дати чітку відповідь, особливо на запитання трускавчан
Володимира Шиманського, Миколи Пилипіва, Святослава Грабовського. Завершився
звіт о 19.00 – після прослуховування якоїсь дикої дискотечної версії колядки
«Нова радість стала» присутні покинули зал.Вихованці Бориславського дитячого будинку «Оріана» отримали подарунки від Олега
Панькевича
29 грудня до Бориславського дитячого будинку «Оріана» завітали актори театру «І
люди, і ляльки» з виставою «Зимова ніч». Разом із акторами, а також
представниками обласної ради, до вихованців «Оріани» приїхали пластуни із
Вифлеємським вогнем, привезеним із міста, де народився Ісус. Ці відвідини
відбулися за ініціативи голови обласної ради Олега Панькевича, інформує
прес-служба Львівської обласної радиСьогодні – прес-конференція Владики Ярослава
Чи від’єднається Східниця від Борислава, а Стебник від Дрогобича?
Старий новий нічний клуб
В газетярів – свято
В Новий рік – з новим секретарем
Фестиваль Різдвяної коляди
Флюгер
Є різні політики. Егоїсти і альтруїсти, хороші та погані, добрі та злі, «наші»
та «ворожі». Поділ цей – умовний. Кожен політик – людина, ніщо людське їм не
чуже. Ще такий не народився, щоб всім догодив. Та й не потрібно всім
догоджувати. Робиш добре одному – іншому виходить на зло. Все одно комусь не
сподобаєшся.«Йолкі-палки 2012»
газета «Нафтовик Борислава»
Про «добрих господарів» та Інтернет у трубі
Два під’їзди одного будинку
Хто тут господар?
Невдалий початок
Не все золото, що блищить
Конфронтація до добра не приведе
газета «Трускавецькурорт»
Десять помилок Олексія Радзієвського, або Стратегія, яка веде міського голову до краху
часопис «Тустань»
Чи можна вірити Радзієвському?
Наша безпека – в наших руках!
газета «Нафтовик Борислава»
Вацлав і Кім!
часопис «Тустань»
© 2008-2012 Незалежне видання "Трускавецький вісник". Всі права застережено.
Видається з 14 серпня 2008 року. Розповсюджується безкоштовно.
Засновник, головний редактор та відповідальний за випуск – Володимир Ключак.
Редакція публікує виключно ті матеріали, які збігаються з точкою зору редакційної команди.
Контакти: e-mail: anda_panda@ukr.net, моб.тел. 8 (097) 38-36-112
Публікація на порталі www.turportal.org.ua з дозволу Редакції.