Хто володіє інформацією, той володіє світом!

№1 » №2 » №3 » №4 » №5 » №6 » №7 » №8 » №9 » №10 » №11 » №12 » №13 » №14 » №15 » №16 » №17 » №18 »
№19 » №20 » №21 » №22 » №23 » №24 » №25 » №26

№49 (172)

22 червня 2010 р.

Новини Трускавця та регіону

Будні трускавецької міліції

- 7 червня до трускавецького МВ УМВСУ звернулася 73-річна мешканка вулиці Стуса зі скаргою на свого 49-річного сина, який ніде не працює, постійно приходить додому п'яним та ще й погрожує фізичною розправою. А 70-річна мешканка Данилишиних дізналася, що без її відома в нотаріуса було укладено договір довічного утримання, що її сильно стривожило, адже було зроблено це всупереч закону.
- В одному з барів міста 57-річний чоловік знайшов свою смерть - йому стало погано, а швидка, хоча і приїхала за 4 хвилини після виклику, констатувала тільки смерть.
- Невідомі викрали три головки приймача сателітарної антени одного з будинків на вулиці Стебницькій - антена була розміщена над входом в під'їзд будинку.
- В одній із новобудов на Скоропадського невідомі шляхом злому дверей проникли в приміщення редактора одного з львівських видань та викрали котел автономного опалення та дві батареї. З місця злочину вилучено викрутку, слідство триває. Сталася ця прикра пригода 8 червня.
- В громадянина Татарстану (РФ) в одному з трускавецьких супермаркетів двоє непрацюючих співмешканців викрали барсетку з грішми, мобільним телефоном та курортною карткою. Злочин було розкрито трускавецькими правоохоронцями по гарячих слідах.
- Майже щодня правоохоронці фіксують факти втрати мобільних телефонів - деякі з них люди гублять по необережності, але є і факти викрадень, так що будьте пильні і слідкуйте. Щоб і у вас не викрали вашого багатокнопкового друга.
- Електрики з Бориславського РЕМу виявили розкомплектованість силового трансформатора на вулиці Городище, сума пошкоджень встановлюється.
- В помешканні одного з підприємців Трускавці правоохоронці під час обшуку виявили наркотичну речовину "Канабіс", ведеться слідство.
- Правоохоронці затримали директора одного з ТзОВ у Трускавці, який вчиняв підробки документів з метою отримання кредитів у банках. Завідомо неправдиві дані по доходах у довідках - це ще квіточки порівняно з іншими зловживаннями. Матеріали справи 11 червня були підготовлені для подачі до суду.

Сміття возитимуть до Борислава?

Минулої п'ятниці відбулася робоча зустріч мера Трускавця Лева Грицака з керівництвом фірми "Ком-Еко Львів", яка вже добре себе зарекомендувала у Бориславі, повідомила нам людина з оточення мера міста. Керівник фірми Сергій Демець ознайомив голову Трускавця та його заступника Віктора Марченка з основними напрямами діяльності фірми, яка має намір будувати у Бориславі сміттєпереробний завод. Знаючи, що Трускавець на даний момент возить сміття до Стрия після припинення експлуатації станильського сміттєзвалища, а також про наші наміри щодо Волі Якубової, де має постати аналогічне підприємство, львів'яни все ж звернулися до Трускавця з досить вигідною як на даний час пропозицією - вивозити сміття не до Стрия, а до Борислава і то за значно нижчою ціною - біля 9 гривень за 1 м. куб.

В подальшому представники фірми планують самі вивозити трускавецьке сміття, без участі КП "Наше місто", що дасть змогу в перспективі (в рамках реорганізації цього комунального підприємства) повністю ліквідувати одну з його філій і таким чином ще одна каменюка злізе нам з голови. Проте це станеться не швидше вересня, адже все потрібно робити в правовому руслі.

А тим часом інше наше джерело припускає, що за входженням на трускавецькі терени даного підприємства стоїть рука очільника обласної ради, керівника "Нашої України". Так це чи ні, побачимо з позиції цієї політичної сили в нашому місті з даного питання.

В музеї Біласа відкрито виставку живопису

Минулого тижня в Художньому музеї Михайла Біласа, що на Площі Кобзаря, було відкрито виставку живопису львівських майстрів Богдана Задорожного та Степана Пісьо. Пейзажний живопис, краса милих окові та серцю краєвидів, світло-яскраві та темно-холодні барви зачаровують кожного, хто не байдужий до мистецтва. Називається виставка "Поміж небес і трав".

Вандалізм чи провокація?

В Дрогобичі, на вулиці Самбірській, в ніч із суботи на неділю невідомі облили меморіальний комплекс "Вічний вогонь" жовтою та синьою фарбами, напевно свідомо приурочивши це до відзначення початку нападу Німеччини на СРСР, який дехто трактує як початок так званої Великої Вітчизняної війни (період ІІ світової з 22.06.1941 по 09.05.1945). Ліві сили вже назвали цю подію вандалізмом, а праві, втому числі і міський голова Дрогобича - провокацією.

На Бориславській постане капличка

Поблизу міського відділу МНС по вулиці Бориславській (парна сторона) планують спорудити капличку Матері Божої Неопалимої Купини. Для цього вже спеціально облаштували місцину, встановили пам'ятну таблицю.

Власна інформація

Коротко про святкування

В неділю, 20 червня, у Трускавці проходили святкування Дня медичного працівника і Дня міста. Програма святкувань була досить насиченою, хоча погода дещо підвела - зранку і ввечері падав сильний дощ. Тим не менше в обідню пору на Площі Незалежності зібралося досить багато людей, святкового настрою додавали виставки кожного з санаторіїв міста, а також торгівля різними святковими атрибутами. Урочиста частина свята тривала щось біля півгодини (з 16.00 до 16.30), до цього і після публіку розважали як місцеві, так і приїжджі пісенні колективи, серед яких на ура сприймалися пісні заслуженого ансамблю пісні і танцю "Верховина" з Дрогобича.

Вела свято заввідділом культури Світлана Ковальчин, виступали сестри Щербань, Роман Салань, Зоряна Панів та інші трускавчани, виступила і учасниця відбірного конкурсу Євробачення Майя, були гості зі Львова. Під вечір сильний дощ дещо розігнав публіку, проте стійкі все ж залишалися до 10 вечора, коли феєрверк ознаменував закінчення свята.

На понеділковій нараді головний лікар міської лікарні Йосип Свіжинський доповів, що лише двоє людей було доставлено в лікарню у стані алкогольного сп'яніння - один по лінії ДАІ, а одна особа (дівчина-відпочиваюча) - міліцією, дещо перебрала, небога. Жодних травм зафіксовано не було, на ранок Площа Незалежності була чиста. До святкувань, організованих міською радою, долучились і різноманітні громадські організації, а також деякі політичні сили нашого міста. Діти та дорослі залюбки фотографувалися біля великого лебедя від санаторію "Карпати", пробували юшку та мисливські ковбаски від ГО "Міський ліс", купували солодку вату, "Кота в мішку", кульки та прикраси. Побували на святкуванні і офіційні делегації міст-побратимів Трускавця. Багато було в цей день в нашому місті і гостей з сусідніх Стебника, Борислава, Дрогобича, сіл району,зокрема Уличного, Доброгостова, Станилі, Колпця, Сільця, Модрич тощо.

Володимир Ключак

У Трускавці відкрито художню галерею

Небуденна подія відбулася минулої п'ятниці, 18 червня - у Трускавці було відкрито картинну галерею митців родини Копчак під назвою "SevenArt". Семеро творчих митців із цієї славної на весь світ трускавецької родини, патріархом якої є Юрій Копчак, а справжньою берегинею Віра Копчак, нарешті отримали приміщення в нашому місті, де кожен бажаючий зможе втамувати культурну спрагу із невсихаючих джерел мистецтва, художньої творчості.

В нашому місті є три музеї, керівники двох із них (музей історії міста та музей Біласа) вітали талановиту родину з відкриттям галереї. Духовні скарби зібрані і в Єпархіальному музеї СДЄ УГКЦ і от тепер маємо ще й картинну галерею. Люди, які прославляють Трускавець по світах, чиї картини викликають захоплення в Росії, Польщі, Європі та цілому світі, у Трускавці тулилися у непристосованому приміщенні. Починаючи як вчителі образотворчого мистецтва в звичайній трускавецькій школі, сім'я Копчаків росла і в прямому, і в переносному плані. Хто має дітей, той знає, як нелегко ставити їх на ноги, заробляти на хліб насущний і при цьому залишатися вірним своєму улюбленому заняттю, своїм справам, які наповнюють душу радістю та теплом, добром та спокоєм. Так було і з панством Юрієм та Вірою, які не лише виростили та виховали діточок, але і зуміли прищепити їм любов до мистецтва, дали можливість розвинути творчі натури у всіх їхніх індивідуальних творах. У кожного з сімейства свій характерний почерк в цьому прикладному виді мистецтва і все ж відчувається, що є якась невидима ниточка, яка пов'язує ці такі різні картини - родини Голиків, родини Поліщук, молодих Копчаків, які в майбутньому вийдуть далеко за межі "seven", тобто сімки. Число "7" в назві нової галереї не слід сприймати буквально, адже з давніх-давен, ще з біблійних часів сімка була символом повноти, довершеності, щастя. Щастя, розквіту, нових творчих злетів бажали митцям всі, хто зібрався в залі галереї, незважаючи на неоднакове розуміння високого мистецтва.

Отець Володимир Боднарчук, настоятель храму Покрови Пресвятої Богородиці, згадав, як пан Юрій викладав образотворче мистецтво у школі і прищепив любов до прекрасного та духовного йому - по сьогодні отець втілює це хоча б у оформленні храму, в якому адмініструє - покровську церкву по праву вважають однією з найзатишніших і найкраще оформлених в мистецькому плані в Трускавці. Слова щирої молитви лунали з уст всіх присутніх, щоб Бог благословив цю родину на подальші добрі звершення та розквіт творчості, щоб дарував всім членам сімейства добру долю. Депутат міської ради Ігор Пілько, давній друг пана Юрія Копчака, зацитував улюбленого Андруховича про те, що тільки тоді ми будемо чогось варті, чим більший відсоток у нас буде обдарованих, творчих людей. Він звернув увагу на те, що відкриття даної галереї відбулося без всяких вказівок зверху, спонтанно, від щирого серця.

Микола Кисільов з конструкторського космічного центру "Байконур" розповів, що твори Копчаків належать до його найулюбленіших, у нього їх вдома кілька десятків, виступила і дружина пана Миколи. Згадав, що в нього теж вдома є картина десятирічної давності пензля представника цієї родини і керівник фірми "Арко", в приміщенні якої і розгорнуто виставку-галерею, Руслан Козир. На знак пошани та вдячності пан Юрій Копчак подарував меценату свою картину, яку той пообіцяв повісити над ліжком, щоб щоранку насолоджуватися мистецтвом, адже як розпочнеш день, так його і проведеш. В своєму слові Руслан Ярославович сказав, що ми повинні себе заявити і як нація, і як громада.

Депутат ТМР від партії "Наша Україна", директор трускавецької школи мистецтв Ігор Нич зазначив, що йому ніколи не треба було доводити європейськість робіт митців родини Копчак, він давно знав, що до них колись прийде світове визнання, адже картини випромінюють унікальність, силу, впевненість, вони є мистецтвом, а Копчаки прославляють Трускавець так само, як і наш знаменитий митець Михайло Білас, чий прижиттєвий музей є в нашому місті.

Багато інших людей, присутніх в залі, виступили, щоб поділитися своїми враженнями, а це і вчитель Василь Найчук, і колишній головний архітектор міста Роман Домінко, і давній друг родини Копчак п. Іван, виступали і самі митці - Юрій Копчак, Віра Копчак, їхній син, доньки. Частина великого сімейства бавилася на подвір'ї із дітьми - майбутніми продовжувачами сімейної традиції малярства.

Завершилося відкриття галереї художнього мистецтва студії родини Копчаків, Голиків та Поліщуків "SevenArt" фуршетом, під час якого присутні мали змогу поспілкуватися та обмінятися думками в більш неформальній обстановці. Нагадаємо, що галерея відкрита в приміщенні "Арко" (ІІ-й поверх), в колишньому мисливському залі, знаходиться за адресою вулиця Мазепи, 23. Родина Копчаків висловила спонсору відкриття галереї пану Руслану Козиру слова щирої вдячності та пошани.

Володимир Ключак

Заява Трускавецької міської організації Партії регіонів

Шановні трускавчани! Трускавецька міська організація Партії регіонів висловлює категоричний протест проти бандитських дій осіб, незалежно від їх політичних уподобань, які в ніч на 9 червня 2010 року організували вибух на подвір'ї міського голови Трускавця.

Мабуть, виборча "лихоманка" не полишає наше місто. Ми спостерігаємо, як місцеві політичні супротивники заради утримання свого рейтингу застосовують брудні методи політичної боротьби: обливання брудом опонентів, анонімні погрози, а тепер і вибухи.

Ми переконані, що тероризм і залякування не є цивілізованими "політичними" методами боротьби, тому вимагаємо від правоохоронних органів терміново знайти та суворо покарати винних!

Закликаємо всіх учасників політикуму Трускавця до моральної, чесної та конструктивної діяльності!

Як ми будемо жити у нашому рідному місті - залежить від кожного з нас: з ненавистю у серці чи з повагою один до одного та до наших гостей, незалежно від їх політичних поглядів, національностей та віросповідань.

Трускавецька міська організація Партії регіонів була і залишається завжди відкритою до співпраці зі всіма партійними та громадськими організаціями, які хочуть конструктивно працювати на благо міста.

С.І. Павлечко,
голова Трускавецької міської організації Партії регіонів

Тупіємо, панове "вищої честі"?

Вже вкотре газета "Джерела Трускавця" замість того, щоб доносити до трускавчан правдиву інформацію, намагається впровадити їх в блуд, ввести в оману своїми псевдоінтелігентними та вишуканими словами, які від того зовсім не перестають бути брудними та такими, що ображають честь та гідність людей. За що так не люблять подружжя Поливка - Татомир, головний редактор цієї газети теперішній та її чоловік, головний редактор колишній, всіх тих, хто хоче подати трускавчанам інформацію так само, як і вони? Звідки лють, змішана із заздрістю, чому ряд комплексів навіть не намагаються приховати ці люди, які декларують себе мало не як єдині журналісти в регіоні, а в Трускавці то й поготів?

Напевно, річ в тому, що ніхто не пропонує їм співпрацю, адже постійна критика тих, "хто працює на нинішню владу" Трускавця віддзеркалює намагання повернутися до привілейованого стану - обслуговування влади, чим і займалася дана газета з моменту свого заснування в 1999 році аж до 2007, коли колектив цієї газети відпустили у "вільне плавання" під час роздержавлення. "Журналістом не може бути людина, яка обслуговує владу" - повчає всіх мудрих дядьків та тіток пан Поливка, забувши напевно, що в 1999 році "Джерела" створювались власне на противагу існуючій "Франковій криниці", головний редактор якої світлої пам'яті Ігор Сусюк був кісткою поперек горла тодішнім урядовцям - як меру, так і його наближеним. Скільки клопоту було тоді із тиском на журналістів, в 90-х роках був страшний цензор у Трускавці, який тепер плавно став страшним захисником регламенту. Старше покоління все пам'ятає - газету, яку очолив тоді п. Поливка, створили власне як кишеньковий орган для обслуговування інтересів владоможців міста того часу.

В часи перед Помаранчевою революцією газета вміщувала і інтерв'ю з О. Морозом, і навіть з теперішньою першою леді України Людмилою Янукович - тулилася біля неї на знимці пані Татомир, наче відчуваючи, що колись в майбутньому таке знайомство може пригодитися. Якщо ж не повертатися в ті далекі часи, а поглянути на сьогодення, то чому б вам, дорогі мої пані та пане Тетяно та Любомире, не визнати, що "Джерела Трускавця" все ж обслуговує владу. З тією лише відмінністю, що не владу Трускавця, горде ім'я якого є в назві газети, а владу сусіднього Дрогобича, обслуговує інтереси дрогобицького мера Миколи Гука, дружина якого працює у Вашій команді після втечі з команди Лева Грицака. Нічого не маємо проти Дрогобича та влади в цьому місті, але тішимося, що живемо все ж у місті, де і дороги кращі, і де про людей дужче дбають, і де не планує ніхто ставити пам'ятники ковбасі, цибулі та іншій живності.

"Нам соромно" за провладних журналістів, мало що не голосить Тетяна Євгенівна у своєму СЛОВІ РЕДАКТОРА, цьому колодязі народної мудрості-премудрості та сущої перемудрості. "Джерела" ж ніби удостоїлися вищої честі на день журналіста, бо їх пан мер Трускавця не запросив на святкування в "Ґражду". Але хіба Ви забули, пані Тетяно, дорога Ви наша, що ще минулого 2009 року Вас (так-так, саме Вас!) було запрошено на відзначення Дня журналіста до мерії і Ви туди пішли і не говорили про тих, хто "удостоївся" бути не запрошеним. Нагадаю Вам, що в 2009 році єдиний Володимир Ключак, редактор Інтернет-видання "Трускавецький вісник", не був запрошений на святкування Дня журналіста - і нічого, не було плачу та сліз, не було образ та фуканих гонорів, адже хто може комусь вказувати, кого треба запрошувати, а кого ні. Почитайте собі притчу про господаря, який просив багатих, а ті не прийшли на учту, тоді покликали бідних та немічних, почитайте і про одяг, в якому треба йти на учту і зрозумійте, що під цим розуміється честь та достойність, якими не треба хизуватися, а які треба мати.

Пані Тетяна Татомир так само не має журналістської освіти, як і я, редактор газети "Відродження Трускавця", як і п. Галина Татаревич, головний редактор газети "Франкова криниця Підгір'я", як і ряд інших редакторів місцевих видань. До чого тут ця згадка? Та до того, що Тетяна Євгенівна дозволяє собі називати всіх, з думкою кого вона не погоджується, "ремісниками від журналістики", без творчого підходу, які в її уяві через призму написаного, є просто безталанними особами, в яких немає майбутнього. І це нічого, що стаття "Цензура в окремому місті?" підписана прізвищем її чоловіка, знайомий почерк вгадується з перших рядків.

З'ясовувати стосунки можна довго, можна ретельно аналізувати слова, шукаючи мудрість там, де нею й не пахло, можна пробувати зрозуміти те, що і психоаналітику навряд чи під силу, можна пробувати нав'язати хороші робочі відносини з опонентами, знаючи наперед, що на тебе безпричинно писатимуть в прокуратуру чи погрожуватимуть свої ж колеги, які себе вважають єдино правильними журналістами. Видно, комуністичний одур ще не вивітрився з голівоньок, його ж розбавив і соціалістичний чад, а тепер ще й всіх на фронт закликають за пальоні сто грам та обіцянки "доброї ради" для міста. Час все розставить на свої місця, шкода лише, що витрачаємо цей час, панове, на те, що не додає ні рейтингу, ні доброти, ні слави, ані честі. Скільки ще переконувати колег із газети "Джерела Трускавця", а вірніше, керівників газети, що брехнею світ пройдеш, а назад не вернешся? Хіба істина з вуст кота Леопольда, що треба жити дружно, така аж важка для сприйняття?

"Продажні", "з флюгером замість голови", "аморальні", "підгодовані", "пережитки совка", "блазні без власної думки", "інтригани", "деградовані", "слуги лукавого". Місце таким журналістам, тобто нам (це у розумінні пана Поливки) - де? В пеклі? У тюрмі? На палі? Звідки така ненависть до роду людського та журналістського, звідки в цих добрих на вигляд людей цинізм, злоба, жорстокість, бажання помсти, відплати злом за добро? Молюся за те, щоб все у Вас було добре, пані Тетяно та пане Любомире, щоб Ваша газета процвітала, а добрий Господь дав Вам прозріння, відкрив очі, щоб Ви в кожній людині бачили Христа, а не лукавого з ріжками. Бо не віриться, що бачите Ви його через делірій чи з іншої нездалої причини, хочеться сподіватися, що це хвилеве помутніння не розпізнавання добра та зла пройде, а не перейде в хронічну стадію. Добра Вам, миру, злагоди, душевного спокою та Божого благословення. Будьте, врешті-решт, людьми!

P.S. Дана стаття була написана більше тижня тому, але ми вирішили її спочатку не публікувати - думаємо, вгомоняться… Але, на жаль, № 22 газети "ДТ" знову про "проплачених журналістів", з якими не варто йти в розвідку. Ми гірко зітхнули і вирішили все ж поставити в цій історії з журналістськими гарканнями жирну крапку.

Володимир Ключак, редактор газети "Відродження Трускавця",
головний редактор Інтернет-видання "Трускавецький вісник"

Піп і циган

Розуміємо, що журналістська "переписка" глибоко не цікава більшості наших читачів. Але, на жаль, відсутність реакції породжує вседозволеність і якесь нереальне відчуття "вибраності" окремо взятого видання.

Професійне свято - гарний привід поспілкуватися за горнятком чаю у колі однодумців. Різні за віком, з неоднаковими життєвими принципами чи гастрономічними вподобаннями врешті-решт об'єднуються за професійною ознакою, - і "ворон воронові ока не виколе", і лікар лікаря підтримає, і в учительській у такий день ніхто годин не ділить. Так прийнято, так зрештою має бути. Але стереотипи руйнуються, коли у професійному двобої сходяться ПІП І ЦИГАН. Тоді вже і корпоративний кодекс неписаний: ганьбити колегу - ознака мало не хорошого тону.

"Чесні" люди на циган не схожі

Приблизно такий месидж у день журналіста любовно надіслав в медіа простір "фахівець" від журналістики і майстер з миття американських вікон. Він - "незалежний" борець за ідею, "чесний і незаплямований" - висловлює якісь надумані претензії до моєї колеги, яка одного дня вирішила не працювати у редакції їхньої газети. Нав'язливо моралізуючи про МІСІЮ журналіста, він ніби МЕСІЯ чи щонайменше ПІП вказує непутящим і нетямущим колегам, що хибні їхні кроки, а самі вони блазні та інтригани, що продалися за декілька срібняків. Риторичне "а судді хто?" лінь навіть задавати. Бо подружжя, яке керує сумнозвісним часописом через свою редакторську політику розігнало прекрасний колектив журналістів (за неповних два роки працю у редакції газети покинуло 5 журналістів), а майстра верстки , яка відмовилася працювати на півставки, замінили на "фахівця", для якого існує "31 квітня", "32 квітня". Опісля сімейна тусовка "у самовара я і моя Маша", компенсуючи власні комплекси й відчуваючи інформаційний голод, починають час від часу кидатися на колег, злобно потираючи руки і наспівуючи "Ай, да, Любчик, ай, да молодець" (можна продовжити рядом загальновідомих синонімів). Інформаційний голод у них виник не внаслідок недопущення редакції газети на понеділкові наради до мерії, як з маніакальною наполегливістю вони намагаються переконати читачів, а через те, що будь-які заходи в місті, освітянські , спортивні, мистецькі, нецікаві їхньому колективові, бо створюють цілісну картину міста, як і прості люди, про яких ми пишемо, як дозволив собі висловитись автор опусу, оди. Так, оди, бо прості трускавчани, їх сім'ї і долі, є потрібні нам, адже не розглядаємо людей, як просто безликий електорат, якому у передвиборний час треба дати пачку гречки. І не заліплюємо кожну сторінку написаними на замовлення рефлексіями власника газети і не ілюструємо їх його світлинами у жанрі кращих комсомольських часів. А ще НЕ ДУРИМО читача, не перетворюємо газету на розсадник пліток.

І ніколи не хвалимо себе, а просто робимо свою роботу, хай там як це когось дратує. А підходи і редакторська політика у нас справді різні. Ми переконані, що журналіст - очі, вуха, голос громади. Для Вас, очевидно, журналістська робота як орган травлення, і хоч ви отримуєте задоволення від цього процесу, він, як відомо, закінчується випорожненням. І чи заангажоване воно у вас, чи автономно - незалежне, втім фіалками ніколи не пахнутиме. І надуманим накладом у 16 тисяч ви прагнете заПОЛИВКати трускавчан в надії, що одна стаття про вашого достойника буде прочитана. Але коли лайна стає забагато, то є небезпека втопитися в ньому, так і не дочекавшись бажаної перемоги.

"Та нехай собі як знають божеволіють, конають…"

Насправді діалоги в площині "дурак-сам дурак" мені глибоко неприємні. Жити з відчуттям, ніби ти в серпентарії і відповідно будувати свої стосунки з оточуючим світом, - доля або професійних заздрісників, або стурбованих невдах, чи засліплених фанатиків.

Талановита людина тим і відрізняється від посередності, що любить світ, людей, справу, нікому не заздрить, нікого не повчає, вона самодостатня, і їй не треба самоутверджуватись за рахунок інших чи пхати під ніс свої образливо-смердючі умовиводи. Доля політика, який платить журналістові за тупий чорний піар, - опинитися у провінційному паноптикумі, а не на перших щаблях рейтингів. І тоді, козиряй-не козиряй, "шеф, все пропало". А до наших ЦИГАН ПОПОВІ зась, бо вони молоді, талановиті і, на відміну від нього, дуже порядні.

А в журналістських герцях треба, переконана, поставити жирну крапку.

Галина Татаревич,
головний редактор газети "Франкова криниця Підгір'я"

Мій дідусь вартує звання "Почесний стебничанин"

За всіх часів у світі лікар - найповажніша і найшанованіша професія. Навіть завойовник, розправляючись зі своїми противниками і, мовлячи по-нинішньому, "інакомислячими", лікарів, як правило, щадив. Лікар же має святу місію: свій чи ворог - усіх рятувати, всім продовжувати життя.

Я хочу розповісти про свого дідуся Ярослава Івановича Захарка. Першого квітня 1975 року він прийшов працювати у Стебницьку медсанчастину калійного заводу. Його прийняли ординатором ЛОР-відділення і анестезіологом. У той час ЛОР-відділення нараховувало 40 ліжок і було міжрайонним. Отже, обслуговували не тільки стебничан, а й мешканців Дрогобицького району, Трускавця, Борислава, Дрогобича.

Під свою опіку молодого лікаря взяв Микола Олександрович Настич. Він передав йому секрети лор-хірургії, свій багатий досвід. Та на цьому Ярослав Іванович не зупинявся. Адже потрібно було працювати з шахтарями. А в них - ряд професійних захворювань. Тому лікар спускався в шахту, щоб вивчати умови праці шахтарів, а також розробити рекомендації з поліпшення цих умов праці, щоби постійний шум і вибухові роботи не шкодили слуху. Для цього дідусь відправляється в Донецьк, де відвідує курси з профпатології лор-захворювань, а відтак з новими знаннями приступає до роботи.

У 1979 році ЛОР-відділення розширюється. Приєднують 20 дитячих ліжок. І знову бар'єр, адже діти по-іншому реагують на біль. Потрібно було вивчити дитячу психологію. Десятки книг, зустрічі з викладачами медичних інститутів, колегами-практиками, курси в Одесі - і ця проблема позаду. А попереду - безсонні ночі біля ліжок маленьких пацієнтів, яким поставили діагноз - стенозуючий ларинготрахеобронхіт. Сьогодні з цією хворобою борються в реанімаційних відділеннях за допомогою новітніх препаратів. А тоді тільки знання і вміння лікаря і медперсоналу відділу могли врятувати життя маленьких стебничан. У відділі налагодили роботу з надання кваліфікованої допомоги. Сьогодні ці пацієнти приходять зі своїми дітьми.

У 1979 році Ярослав Іванович Захарко починає виконувати обов'язки завідувача ЛОР-відділенням. Йому лише 32 роки. Але молодому лікареві вдалося згуртувати колектив, створити прекрасні умови праці, де себе комфортно почували і лікарі, і медсестри, і молодший медичний персонал. Ярослав Іванович дотримується демократичного стилю керівництва. Кожен у відділенні відповідає за свою ділянку роботи, кожний будує її більш-менш самостійно і намагається зробити це якнайкраще. Витає тут і дух конкуренції, і це також дає свій результат. Від цього хворі тільки виграють. Ця атмосфера тепла і людяності пронеслась через усі роки. Напевно, тому ЛОР-відділення було і є найкращим у медсанчастині.

Ярослав Іванович ніколи не любить зупинятися на досягнутому. Тому неодноразово проходив курси підвищення кваліфікації у Львові, Одесі, Києві. Всі нові знання прагне реалізувати на практиці. Тому його відділення обладнане аудіометром, імпедансометром та іншою новітньою медтехнікою. Про Стебницьке ЛОР-відділення заговорили у Львівській області. Сюди почали приїжджати пацієнти і з інших районів. Звичайно, робочого часу перестало вистачати. Тому лікар затримується на роботі до пізнього вечора. Але будинок 13 на вулиці Грушевського знають далеко за межами нашого міста. Неодноразово сюди поспішали пацієнти за допомогою, і нікому не було відмовлено.

У 2006 році лікар відкриває у Дрогобичі приватний кабінет. Чому в Дрогобичі? Не тому, що не поважає Стебника. А тому що до Дрогобича легше добиратися пацієнтам із навколишніх сіл, Самбора, Старого Самбора, Стрия. Приїжджають і люди, які вже багато років живуть за кордоном. Хоча послуги платні, та ціни набагато нижчі в порівнянні з іншими приватними практиками. Безкоштовно обслуговуються інваліди та онкохворі. І дуже часто приходять люди, які не в змозі заплатити за послуги. Їм ніколи не відмовили у допомозі.

Можна ще багато розповідати про Ярослава Івановича Захарка, який творить сьогоднішню історію. Я вважаю, що мій дідусь заслуговує на звання "Почесний стебничанин".

Вітаю Тебе, дідусю, з Днем медика і бажаю міцного здоров'я.

Ярослав Василишин,
учень Стебницької загальноосвітньої школи № 11,
газета "Воля громади"

Гумор

Після п'янки на вихідні лікар виходить на роботу - голова розколюється, в шлунку коти нагадили, в роті сушняк, очі з орбіт вилізають. Заходить пацієнт - усміхнений, щасливий, в хорошому настрої і запитує:
- Пане лікарю, як там мої аналізи?
- Маєте рак, - зі злістю відповідає лікар.
- Як рак? Але ж Ви раніше казали, що це тільки каміння…
- Каміння, каміння… А під кожним каменем - РАК!!!

* * *

Клієнт замовив і з'їв жаб'ячі стегенця. Кілька хвилин пізніше під'їжджає до нього жаба на інвалідному візочку і зі злістю запитує:
- Ну що? Смакувало?

* * *

Двоє в'язнів закриті в одній тюремній камері. Один спокійно сидить на нарах, а інший нервово ходить від стіни до стіни. Через якийсь час перший каже до другого:
- Слухай, ти думаєш, що якщо ти ходиш, то ти не сидиш?

* * *

- Івасику, ти чого запізнився до школи?
- Бо одна пані загубила п'ятсот гривень.
- І що? Ти допомагав їй шукати?
- Ні! Я стояв на банкноті і чекав, коли та пані піде геть, вступиться нарешті звідтам.

* * *

Зайчик входить до бару і запитує:
- Хто мені помалював ровер зеленою фарбою?
Тиша. Встає ведмідь і грізно:
- Я! Або що?
- Та нічого, я лише хотів ся запитати, як довго сохне фарба?

* * *

Розмовляють двоє чоловіків.
- Я чув, що твоя жінка розбила твоє нове Феррарі. Щось їй сталося?
- Ще нічого, від вчора закрилася у ванній…

* * *

- Ти любиш дурні жінки?
- Ні.
- А жінки, які вживають алкоголь і курять?
- Теж ні.
- А такі, що не вміють варити їсти?
- Ні, звичайно.
- То якого чорта ти лазиш за моєю жінкою?

* * *

Під час кіносеансу молоді люди цілуються з великим ентузіазмом та запалом. Старша пані за ними докоряє:
- Чи не могли б ви цим займатися вдома?
- Як вдома? - обурюється мужчина. - Моя жінка ніколи б цього не допустила!

* * *

Під час перевірки санстанції інспектор запитує у виробника паштетів:
- Чи дійсно ці заячі паштети робите із зайців?
- О так!
- І лише із зайців?
- Та, правду кажучи, додаємо трохи конини…
- Трохи, то скільки?
- Половину на половину: один заєць, один кінь…

© 2008-2010 Незалежне видання "Трускавецький вісник". Всі права застережено. Видається з 14 серпня 2008 року. Розповсюджується безкоштовно. Засновник, головний редактор та відповідальний за випуск – Володимир Ключак. Редакція публікує виключно ті матеріали, які збігаються з точкою зору редакційної команди. Контакти: e-mail: anda_panda@ukr.net, моб.тел. 8 (097) 38-36-112 Публікація на порталі www.turportal.org.ua з дозволу Редакції.