ПРОФЕСОР ВОЛОДИМИР КОЗЯВКІН - ЛІКАР І ПАТРІОТ

Сучасна велична споруда, що зовні нагадує замок, з’явилася на околиці курортного Трускавця не так давно. Це - Міжнародна клініка відновного лікування професора Володимира Козявкіна - Героя України, лікаря, який повертає життя людям, хворим на дитячий церебральний параліч (ДЦП). На подвір’ї майорить 15 державних прапорів країн, з яких перебували в клініці пацієнти на момент її відкриття минулого року.

Майже 20 років тому Володимир Ілліч Козявкін розробив і впровадив у практику Систему інтенсивної нейрофізіологічної реабілітації (СІНР) для лікування різних форм ДЦП, а також неврологічних, ортопедичних і соматичних захворювань, зокрема вертебральних синдромів, наслідків черепно-мозкових травм, політравм, церебральних інфарктів, мігрені, артрозів, бронхіальної астми.

Терапевтична концепція авторської методики доктора медичних наук, професора Володимира Козявкіна має на меті поліпшення якості життя пацієнтів, їх здатності до пересування і соціальної адаптації.

Понад 70 країн світу - така географія пацієнтів професора Козявкіна. Днями очікували першого хворого з Австралії. Які ще свідчення міжнародного визнання потрібні?

Заходимо з Володимиром Іллічем до фойє. Худенька дівчинка в окулярах стрибає йому на руки і обіймає, як рідного батька.

- Це наша чемпіонка, - розповідає Володимир Ілліч. - Вона і танцівниця, і каратистка.

На підтвердження слів лікаря, дівчинка з бойовими криками «кіа» демонструє фігури показового виступу.

Валерії 8 років, вона з Дніпропетровська. До клініки професора Володимира Козявкіна приїздить дванадцятий раз: курс лікування триває два тижні. Коли Валерію вперше побачив лікар, їй було два з половиною роки. Вона не те, що ходити, сидіти не могла. Зараз стан дівчинки значно покращився: вона пішла до звичайної школи.

Трирічну Кароліну привезли з Калінінграда. Дитина не ходила. Пройшов усього тиждень, і Кароліна почала пересуватися самостійно. Мама розповіла, що вперше про лікаря Козявкіна вони почули в Євпаторії, згодом - у Москві.

- Для батьків найголовніше - результат. Спасибі Вам, лікаре! - каже мама. - Те, що Ви робите, - справжнє диво.

Володимир Козявкін: «Ми не робимо чудес. Ми не робимо чогось фантастичного, але ми активізуємо компенсаторні і пластичні можливості людського організму, в першу чергу, головного мозку. І це індивідуально».

Кожного пацієнта у клініці після обстеження лікують за індивідуальною програмою.

- Один починає через два-три дні бігати, іншому знадобиться три-чотири-п’ять років, щоб почати говорити, самостійно сидіти, стояти, їсти, - продовжує Володимир Козявкін. - Це - життя. Але динаміка і статистика підтверджує, що наша методика - дієва. Інакше сюди б ніхто не їхав, тим більше з Німеччини, Австрії, Швейцарії. Ми багатьом, сотням дітей подарували життя.

Володимир Козявкін:

- Я народився 1947 року на Рівненщині. Закінчив школу, 1965 року вступив до медичного інституту в Білорусі. Прізвище моє Козявкін тому, що батько мав таке прізвище. Мама - українка, тато - білорус. Тато врятував маму в Німеччині. Маму вивезли німці, а батько був у полоні. Так склалося, і вони все життя прожили разом. Мама ще жива, скоро їй буде 80 років, а батько помер 5 років тому.

У школі був не останнім серед учнів. Після закінчення у Гродно медичного інституту навчався на лікувальному факультеті, спеціалізувався на неврології. Працював у Білорусії, а потім - на Рівненщині, у Львові.

Майже 20 років тому була розроблена наша українська технологія реабілітації хворих на церебральний параліч. Я працював у Львові, кількість хворих з усього світу, які потребували допомоги, збільшувалася. Треба було створювати інфраструктуру, і ми почали приймати пацієнтів і у Львові, і в Трускавці.

Так 1990 року в Трускавці з’явився реабілітаційний центр «Еліта». Його очолив Володимир Козявкін. А 2003 року поруч із сучасною будівлею «Еліти», за якісь кількасот метрів від штучного озера, виріс новий палац Міжнародної клініки відновного лікування.

Володимир Козявкін:

- Ми вдячні Промінвестбанку, особисто Голові Правління Володимиру Павловичу Матвієнку за його людяність і далекоглядність. Завдяки кредиту, наданому на прийнятних умовах, ми мали можливість працюючи, розробивши технологію, завершити будівництво корпусу і приймати хворих.

Ця модель спрацювала, і я тішуся, що ми зуміли побудувати об’єкт, у якому закладено ідеологію відродження. Ідея була такою, щоб діти і дорослі, які потрапляють до нас, не знаходились у казармених умовах, білих палатах. Щоб не було відчуття лікарні.

За висновками експертів - а в нас побували представники багатьох країн світу, - сьогодні за ідеологією, за ефективністю ми не маємо реальних конкурентів у Європі та Америці.

Говорячи без патетики, без великих претензій, наша клініка певною мірою символізує зроблене за нових умов незалежної України. Я не ура-патріот, але я переконаний, що Україну треба любити і відроджувати тільки працею - реальною, конкретною працею кожного на своєму місці. У наших успіхах і в негараздах причину слід шукати тільки в собі. Але за будь-яких умов можна знайти тисячу причин, щоб виправдати власну бездіяльність.

Ми маємо приклад, який конкретно стосується нашої співпраці з Промінвестбанком. Безумовно, ми сьогодні пишаємося, що Промінвестбанк - справжній наш компаньйон. Банк має великий досвід, серйозний імідж, і ми, зі свого боку, намагаємося внести свою частку у підтримку іміджу позитивного банку. Тому що сьогодні в Україні, я твердо переконаний, що і в пострадянському просторі, немає банку, який брав би участь у вирішенні соціальної програми дійсно як інвестор, який абсолютно прозоро, абсолютно коректно в нових умовах шукає нову модель співпраці і вирішення соціальної програми.

Банк є банк. Він має власну філософію, свої завдання. Але відкритість, кооперативність і такі реальні варіанти співпраці повинні слугувати прикладом для інших. На цих проектах ніколи не заробиш великих коштів. Соціальні програми в усьому світі є тим каменем, який тягнуть, несуть ті, хто має до цього відношення. І в цьому випадку позиція, яку займає Володимир Павлович і взагалі вся команда, - це яскравий приклад того, що реально, конкретно, без зайвого шуму зроблено реальний проект, і він функціонує.

Сьогодні в клініці понад 120 дітей з Австрії, Англії, Німеччини, Швейцарії, України, Росії, Казахстану. Всі вони спілкуються відомою тільки їм дитячою мовою. До всіх однакове ставлення - немає кращих чи гірших. І в цьому ж знов-таки філософія клініки. Тут немає нещасних, бідних, знедолених.

- Україну сьогодні треба затверджувати не на негативі, а на реальних позитивних справах, - продовжує Володимир Козявкін. - Трускавець - невеличке містечко. Але у вік інформаційних, комунікаційних революцій не можна говорити, що у провінції не може бути чогось конкурентоздатного, цікавого, перспективного. І не тільки в регіоні.

Сьогодні ми повинні більш відверто говорити, що ти конкретно зробив і робиш. Це своєрідні думки вголос. Я абсолютно реальний чоловік без жодних претензій, без усіляких театрів. І не тому, що якийсь простофіля чи мєстєчковий максималіст, який прагне здивувати або локшини навішати. Я впевнений, що за нас ніхто ніколи нічого не зробить. Треба забути як страхіття, що хтось прийде і подасть на «блюдечке с золотой каёмочкой», а ми вибиратимемо, чи хочемо того, чи ні. Треба засукати рукави і перти того плуга, і працювати, працювати до болю в м’язах. Тому що іншого варіанту нам не лишається.

Методика, яку розробив професор Володимир Козявкін, визнана в усьому світі.

Володимир Козявкін:

- Якщо дуже просто, то у хворих з цією патологією є проблеми з боку головного мозку. Але мозок має колосальні пластичні компенсаторні можливості. Ці механізми слід «завести» для того, щоб людина почала у повній мірі компенсувати той стан. У чому принципова новизна? Ми розробили спеціальну технологію, за якою можна активізувати компенсаторні пластичні можливості організму. Це найголовніше. Тому що інші йшли шляхом адаптації. Ніхто не давав реальної конкретної терапії, щоб можна було дійсно допомогти.

Медицина, по суті, - це глобально мануальна терапія, бо «manus» (з латинської) - це рука. А будь-який лікар усе робить руками. Наша терапія, яка пов’язана з мультимедійним, інтегральним впливом на дитину, має цілий ряд особливостей, чимало нюансів, які були відкриті, систематизовані і застосовуються на практиці. І в цьому велика проблема, бо багато хто не в змозі цього усвідомити.

Практично вся Європа постійно лікується у нас. Але головне, щоб ця програма існувала не тільки для іноземців. Не секрет, що все, що ми зробили і робимо, розвиваємося за рахунок реальної підтримки з боку іноземців. Бо для українців, на жаль, нереально за 50 - 60 гривень пенсії думати ще й про лікування.

Слід зазначити, що у клініці професора Козявкіна приблизно половина пацієнтів - українці.

- Дуже важливо усвідомити, що ми знаходимося не у провінції. Наша установа серйозно працює на науку, має нормальні контакти з провідними клініками Європи та Америки. За останні два роки ми взяли участь у більше ніж 20 конгресах, де не просто сиділи в залі, а виступали із доповідями, проводили семінари. Я нещодавно повернувся з Мюнхена, де був єдиним з усього колишнього Радянського Союзу, виступив із доповіддю, провів семінар. Для нас це велика честь, бо на таких зібраннях присутні провідні фахівці з усього світу.

Я думаю, що зараз виграє той, хто оволодіває наукою - не надуманою, не віртуальною, а реальною, прикладною. Вона потребує серйозних коштів, інвестицій. За цим - майбутнє. І ми вириваємося вперед тільки тому, що запровадили системний, структурно-функціональний, блок-модульний підхід. Коли постало питання медичної технології, цей підхід, ця філософія спрацювали.

Якщо така могутня структура, як Промінвестбанк, опікуватиметься науково-дослідною роботою, робитиме інвестиції у розвиток науки - це сприятиме не просто віртуальній експансії, а дозволить вивести науку на абсолютно новий рівень. Для цього необхідна кооперація, більш тісна співпраця. Все це - іміджеві речі, які, зрештою, працюють на результат.

До того ж, немає різниці, працюєш ти у великому місті чи в провінції. У час комунікаційних технологій можна знаходитися в лісі чи творити в Силіконовій долині. Постає питання, чому виїжджають у пошуках роботи наші розумники? Хіба мало у нас долин в Карпатах, Закарпатті? Створіть умови, дайте їм можливість працювати в ім’я України, і люди працюватимуть.

От і у нас острівець, що може стати прототипом майбутнього. Ми створюємо модуль, який можна мультиплікувати. Звісно, всі наступні будуть краще, але ж треба комусь починати.

Я не втримався від запитання, чи відчуває себе професор Козявкін Героєм України?

- Скажу вам відверто - я людина справи. Я робив, роблю і робитиму її так, як умію, як знаю і як відчуваю. Звання Героя - велика честь, відповідальність. Воно дуже зобов’язує, особливо коли представляєш Україну на міжнародних конгресах, і на тебе дивиться весь світ. Безумовно, це приємно, це допінг, стимул для того, щоб робити і надалі щось значне, реальне і цікаве.

Я думаю, що це великий аванс. Тому що все, що ми робимо, на мою думку, тільки початок. Повірте, я був з вами відвертим і щирим, - запевняє професор Володимир Козявкін, лікар і патріот.

Сергій ЦИГАНКОВ
Фото Віталія ПРИХОДЬКА

Джерело: Газета АКБ Промінвестбанк. - №15 (176) від 15-21 квітня 2004 р.